Ілюстрація Даніяра Мусірова. Використано з дозволу.

Цю статтю написала Айсулу Тойшибек для Vlast.kz, її опубліковано 15 квітня 2025 року. Відредагована версія публікується на Global Voices у межах партнерської медіаугоди.

Активісту Темірлану Єнсебеку не дозволили бути присутнім на власному судовому засіданні. Це могло би бути заголовком із сатиричного сайту Єнсебека Qaznews24, але, на жаль, це реальність.

11 квітня в Алмати суддя Бейнегуль Кайсіна засудила журналіста до п’яти років «обмеження свободи» (умовного покарання без ув’язнення), а також заборонила йому займатися журналістикою та брати участь у публічному житті, поряд з іншими обмеженнями. У маленькій залі суду, де тривали триденні слухання, не знайшлося місця для самого підсудного.

Оглядачка Vlast Айсулу Тойшибек спостерігала за першими двома днями процесу ззовні. У цій статті вона ділиться висновками, які винесла з цієї справи.

Урок 1: Креативне — це політичне

«Особисте — це політичне» — один із найвідоміших лозунгів феміністичного руху, який набув популярності у 1960–70-х роках. Протягом десятиліть він надихав на нові інтерпретації, став основою феміністичної думки й ширших соціальних рухів, зокрема інтерсекційного фемінізму. Перефразовуючи: креативне — це політичне.

Креативність — це створення чогось нового: здатність бачити за межами звичних рамок і втілювати сміливі ідеї в реальність. Те, як ми одягаємося, у що віримо, що їмо на сніданок, наші цінності й соціальні норми — усе це колись створили люди, а згодом воно стало звичним для багатьох.

Творити — означає кидати виклик: традиції, природі, випадковості, а іноді й самому божественному. Без творчості не буває розвитку, адже саме через нове змінюється життя. Зміни часто починаються тихо — як насіння в ґрунті, — але з часом змінюють цілий ландшафт. Так само й креативні люди змінюють країну, трансформуючи уявлення та норми через сенси й образи. Хіба щось настільки потужне може бути поза політикою?

Креативність — за своєю природою політична. Іноді вона радикальна, іноді — ні, але завжди смілива й справжня. Темірлан Єнсебек, якому 29 років, знайшов власний творчий спосіб говорити про реальність у Казахстані. Його сатиричний контент, з яким він виступив кілька років тому, очевидно, зачепив багатьох: заснована ним в Instagram сатирична сторінка Qaznews24 зібрала 75 тисяч підписників. А реакція влади? Ізоляція. 17 січня 2025 року його заарештували, помістили до слідчого ізолятора, суд провели у віддаленому районі, без трансляції й без доступу громадськості.

Його звинуватили у «розпалюванні міжетнічної ворожнечі» за статтею 174 Кримінального кодексу.

Темірлан Єнсебек підключився до прямої трансляції в залі суду. Фото Ольги Логінової, використано з дозволу.

Урок 2: Родина може бути джерелом сили

Марат Туримбай, батько Темірлана, підтримував його від самого початку та відкрито спілкувався з громадськістю. Він виступав громадським захисником сина разом з адвокаткою Жанар Балгабаєвою — адже самому Темірлану навіть не дозволили бути присутнім на власному суді.

Поза залою суду його наречена Марія Кочнєва продовжувала відстоювати його права. 10 квітня її затримали й оштрафували разом з іншими активістами.

Ніхто не повинен залишатися наодинці перед казахстанською системою правосуддя. Спільнота Темірлана показала нам, як цього уникнути.

Урок 3: Друзі й соратники не залишать

Справи, вмотивовані політикою, — не рідкість у Казахстані, але справа Темірлана вирізняється завдяки потужній підтримці. У день його арешту, 17 січня 2025 року, учасники руху Oyan, Qazaqstan! та спільнота Qaznews24 розпочали кампанію на його захист. П’ятеро людей вийшли на одиночні пікети.

Протягом трьох місяців очікування суду друзі писали йому листи, приносили їжу та необхідні речі, приходили до суду особисто.

Урок 4: Увага суспільства має значення

У політично мотивованих процесах рівень суспільної уваги може бути не менш важливим, ніж самі юридичні процедури. Заборона трансляцій, недопуск спостерігачів, виключення Темірлана з судової зали — усе це були спроби стерти його з публічного простору, загнати історію на маргінеси новинного потоку.

У ситуації, коли суди, слідство і поліція діють як єдиний репресивний механізм, суспільна увага залишається одним із небагатьох інструментів, які ще є у громадян.

Прихильники Темірлана влаштували акцію протесту під стінами суду. Фото Ольги Логінової, використано з дозволу.

Коли справа привертає увагу, система змушена зважати на суспільні настрої. Це не гарантує справедливості, але може вплинути на хід процесу — від формулювання вироку до умов тримання під вартою чи перебігу апеляції.

Поінформованість суспільства стає формою захисту. Недосконалою, але реальною. Значення має все: вподобання, поширення, коментарі, дописи, протести, заяви. Коли громадськість залишається залученою, це посилає чіткий сигнал: ми бачимо і не забуваємо.

Рішення судді Кайсіної пришвидшити розгляд справи — ймовірно, щоб не дати змоги прихильникам Темірлана зорганізуватися — лише підкреслює, наскільки важливою є участь громадськості.

Жанар Балгабаєва, адвокат Темірлана. Фото Ольги Логінової, використано з дозволу.

Урок 5: Боятися — нормально. Але треба діяти

У своїй заяві до суду Темірлан застеріг, що його переслідування становить загрозу для майбутнього незалежної журналістики в Казахстані: «Якщо ви накладете на мене ці обмеження, мої колеги, на жаль, боятимуться виконувати свою роботу».

Цей процес був не лише справою проти Темірлана. Це стало зіткненням двох систем цінностей: однієї — яка відстоює людську гідність, свободу й життя, і іншої — у якій людина є лише витратним матеріалом. Вирок був ударом не лише по незалежній журналістиці, а й по свободі слова та творчості.

Зараз настав момент вирішити, яку з цих систем ми підтримуємо.

І перед тим, як обирати, варто пам’ятати: у системі, де людське життя нічого не варте, не існує «безпечних» тем, немає строків давності.

Те, що ваша робота зараз не зачіпає владу, не означає, що ви в безпеці.

Керована творчість, коли митці змушені самоцензуруватися, — це духовна смерть. У таких умовах культура занепадає, а глядач або читач бідніє — і емоційно, і матеріально.