Марія да Пенья тримає в руках книгу, в якій вона розповідає свою історію «Я вижила, я можу розповісти». Фото: José Cruz/Agência Brasil, використано з дозволу..

У 1983 році Марія да Пенья Майя Фернандес, бразильська біофармацевтка, пережила дві спроби вбивства вдома. Перший замах залишив її паралізованою нижче пояса після того, як у неї вистрілили, коли вона спала. Під час другої спроби її ледь не вбило струмом у душі.

У 1991 році Пенья стала свідком того, як судовий процес, який визнав її колишнього чоловіка винним у цих нападах, був скасований. Через п'ять років новий суд знову визнав його винним, але він вийшов на свободу. Лише через 19 років і шість місяців, ризикуючи втратити термін давності, його вдалося заарештувати. У 2006 році її ім'я стало одним з найвідоміших у Бразилії, коли його пов'язали з федеральним законом, спрямованим на захист жінок від домашнього та сімейного насильства.

Шлях між епізодами насильства, що змінили її життя, і законом, який намагається уникнути такого типу злочинів, став можливим головним чином завдяки міжнародному тиску, визнає Пенья у відео-розмові з Global Voices. У 2001 році Міжамериканська комісія з прав людини (МКПЛ) засудила Бразилію за недбалість і бездіяльність у її справі, і це призвело до створення закону.

Ім'я Пеньї тепер також пов'язане з поліцейськими патрулями та іншими заходами державної політики щодо гендерного насильства в країні. Однак опитування, проведене Сенатом Бразилії у 2023 році, показало, що три з чотирьох бразильських жінок знають мало або взагалі нічого не знають про сам закон. Воно також показало, що близько 30 відсотків жінок у Бразилії зазнали домашнього насильства з боку чоловіка.

В останньому щорічному звіті Бразильського форуму громадської безпеки за 2024 рік зафіксовано зростання всіх видів насильства щодо жінок, зокрема на 9,8% більше випадків домашнього насильства та на 9,2% – замахів на вбивство.

У березні минулого року уряд Бразилії оголосив, що подає до суду на компанію-виробника контенту за публікацію дезінформації щодо судового процесу, який призвів до засудження нападника на Пенью. Генеральна прокуратура заявила, що цей контент «може сприяти розпалюванню ненависті, розпалювати нові порушення прав жертви та колективної сфери всіх жінок, які звертаються до державної політики, що ґрунтується на законі Марії да Пеньї».

Майже через 20 років після прийняття закону президентом Луїсом Інасіу Лулою да Сілвою 80-річна Марія да Пенья оцінює пройдений нею шлях, його наслідки та майбутнє:

Марія да Пенья під час заходу з обговорення закону в Національній раді юстиції. Фото: José Cruz/Agência Brasil, використано з дозволу

***

Global Voices (ГВ): Яким був шлях до прийняття закону?

Maria da Penha (MP): Eu fui vítima da violência doméstica, sofri uma tentativa de homicídio, e demorei muitos anos para que meu agressor fosse punido. Durante esse tempo, me senti órfã do Estado. Somente quando meu caso chegou na esfera internacional, uma denúncia que o movimento de mulheres do país, o Cejil (Centro pela Justiça e o Direito Internacional) e o Cladem fizeram na Organização dos Estados Americanos (OEA), que a Comissão de Direitos Humanos (CIDH) conseguiu que o Brasil criasse uma lei.

Em 2001, a OEA, através do seu relatório final, fez algumas recomendações e solicitou que o processo fosse concluído e o agressor punido.

Марія да Пенья (МП): Я була жертвою домашнього насильства, пережила спробу вбивства, і знадобилися роки, щоб агресор був покараний. Весь цей час я відчувала себе осиротілою з боку держави. Лише коли мій випадок вийшов на міжнародний рівень, коли жіночий рух, Cejil (Центр правосуддя та міжнародного права) та Cladem (Комітет Латинської Америки та Карибського басейну із захисту прав жінок) подали скаргу до Організації американських держав (ОАД), Міжамериканська комісія з прав людини (МКПЛ) змусила Бразилію створити відповідний закон.

У 2001 році ОАД у своєму підсумковому звіті зробила кілька рекомендацій, закликаючи завершити судовий процес і покарати агресора.

ГВ: Але як це питання вирішувалося з парламентом, урядом?

MP: Eu sofri a tentativa de homicídio em 1983 e quase 10 anos depois foi que houve o primeiro julgamento. Ele foi condenado pelo júri popular por seis votos a um. Imediatamente os advogados dele entraram com recurso dizendo que o julgamento havia sido contra a prova dos autos.

Quer dizer, o julgamento que começou depois de ter sido adiado por três vezes, na hora que a sentença é dada os advogados tiram o papel do bolso e dizem que foi contra a prova dos autos. Foi revoltante.

O movimento de mulheres estava me acompanhando e ficou indignado. Ele saiu do fórum em liberdade, aguardando a decisão do Tribunal de Justiça do Ceará. E esse julgamento, em 1991, realmente foi anulado.

Eu comecei a perder o ânimo, ficar entristecida e revoltada. Perguntei a várias pessoas: “Será possível que vai ser anulado quando as provas estão todas aí, inclusive as testemunhas? A vizinhança toda testemunhou nesse dia.” Me responderam o seguinte: ‘‘Não duvide do que vem do poder judiciário, porque lá também existem machistas.”

Aí eu resolvi escrever o livro “Sobrevivi…Posso contar”(1994). Mostrei as contradições do réu, tanto nos interrogatórios quanto no julgamento, e tudo que eu tinha conhecimento que estava documentado. E contei a minha história.

Esse livro começou a circular e chegou na mão de muitas pessoas. Chegou nas mãos do Cejil e do Cladem, e eles me ligaram para participar da denúncia.

МП: У 1983 році на мене було скоєно замах на вбивство, а майже через десять років відбувся перший судовий процес. Присяжні визнали його винним шістьма голосами проти одного. Його захист одразу ж подав апеляцію, заявивши, що рішення суперечить доказам, які були в матеріалах справи.

Тобто, суд почався після того, як його тричі переносили, і коли зачитували вирок, адвокати витягли з кишень папірець і сказали, що він суперечить доказам у матеріалах справи. Це було огидно.

Жіночий рух стежив за цією справою і був обурений. Він вийшов на волю, чекаючи на рішення суду штату Сеара. І цей судовий процес 1991 року справді був скасований.

Я була зневірена, засмучена, розлючена. Я запитувала багатьох людей: “Чи можна його скасувати, коли є всі докази, включно зі свідками? Весь район прийшов свідчити». Мені відповідали: «Не сумнівайся, що таке може статися в судовій системі, бо там теж є сексисти».

Тоді я вирішила написати книгу «Я пережила… Я можу розповісти» (1994). Я показала протиріччя підсудного, на допитах і суді, і все, що відбувалося, що було задокументовано. І розповіла свою історію.

Ця книга почала поширюватися і потрапила до рук багатьох людей. Вона потрапила до Седжіла і Кладема, і вони покликали мене взяти участь у розгляді скарги.

Пенья стала мішенню фейкових новин, поширюваних правими. Фото: José Cruz/Agência Brasil, використано з дозволу

ГВ: Минулого року голова Федерального Верховного суду, суддя Луїс Роберто Баррозу, вибачився за те, як бразильська система правосуддя розглядала Вашу справу. Як ви це сприйняли?

MP: Foi, talvez, uma resposta a fake news que eu estava sofrendo. Começou em 2021. Um deputado bolsonarista recebeu meu agressor [na Assembleia Legislativa de Santa Catarina]. Quando eu tomei conhecimento daquilo, eu comecei a ficar apavorada. Como é que é permitido uma pessoa desconstruir uma história que já foi provada, analisada internacionalmente? Comecei a me sentir ameaçada mesmo. [O deputado Jesse Lopes recebeu o ex-marido de Maria da Penha e publicou nas redes sociais foto com ele, afirmando achar sua história ‘‘intrigante.’’ O episódio gerou manifestação do Ministério Público de Santa Catarina].

Às vezes, eu estava na sala de espera de um consultório médico e chegavam pessoas e diziam: “Olha, aquela pessoa que está sentada ali, está falando mal de você, que você é uma farsa, que você mentiu e que os homens estão sofrendo.” Começou a haver esse tipo de coisa, eu comecei a recuar, a não ter mais atividade fora de casa.

МП: Це була, можливо, відповідь на фейкові новини, спрямовані проти мене. Це почалося у 2021 році. Один болсонарист (прихильник колишнього президента Жаїра Болсонару) вітав мого агресора у своєму офісі [в Законодавчій асамблеї штату Санта-Катаріна]. Коли я дізналася про це, я почала відчувати жах. Як одній людині дозволено деконструювати історію, яка вже була доведена і проаналізована на міжнародному рівні? Я почала відчувати загрозу. [Конгресмен штату Джессі Лопес прийняв у себе колишнього чоловіка Марії да Пеньї і опублікував фотографію з ним у своїх соціальних мережах, написавши, що його історія «інтригує». Епізод спричинив реакцію прокуратури штату].

Бувало, я сиділа в приймальні у лікаря, і хтось підходив до мене і казав: «Подивіться, ось ця людина сидить: «Послухайте, ота людина, що сидить он там, говорить про вас гидоту, каже, що ви фарс, що ви брешете, а люди страждають». Такі речі почали відбуватися, і я почала відступати, уникати діяльності поза домом.

ГВ: Це зайшло настільки далеко?

MP: Vou te contar três fatos marcantes. Um foi logo quando a lei foi sancionada, que chegou um repórter para me entrevistar. No final, ele disse assim: “Agora eu vou perguntar para a senhora uma pergunta que meus ouvintes querem saber: o que foi que a senhora fez para merecer esse tiro?” Isso foi logo no começo da sanção da lei, a partir daí me alertaram que eu nunca deveria mais viajar sozinha. Porque existiam os que aplaudiam, mas existiam os que se sentiam prejudicados.

O segundo momento é quando as fake news aconteceram. Eu estava no supermercado, chegou uma senhora perto de mim e disse: “Tem dois homens ali conversando. Ele estava dizendo que se fulano, amigo dele, soubesse que a senhora estava aqui, vinha lhe dar uma surra.” Isso aconteceu em Fortaleza, no supermercado que eu costumava ir, próximo da minha casa.

Outra vez, eu estava no banco, minha amiga foi pegar o carro, e chegaram dois homens e disseram: “A senhora é Maria da Penha?’’ Digo: ‘‘Sou.” Aí um estendeu a mão e disse: “Muito prazer, eu sou um ex-agressor.” Eu engoli seco, apertei a mão dele e disse: “Muito prazer, porque você é um ex-agressor. Parabéns.” Não demonstrei ter medo, mas eu tive medo.

МП: Я розкажу Вам три примітні епізоди. Один з них стався одразу після того, як закон був санкціонований, коли журналіст брав у мене інтерв'ю. Наприкінці він сказав: «А тепер я поставлю вам запитання, яке хочуть знати всі мої слухачі: що ви зробили, щоб заслужити цей постріл?». Це було одразу після ухвалення закону, тому мене попередили, щоб я більше не подорожувала сама. Тому що були ті, хто підтримував цей закон, але були й ті, хто відчував себе скривдженим.

Другий епізод стався, коли з'явилися фейкові новини. Я була в супермаркеті, до мене підійшла жінка і сказала: «Там двоє чоловіків розмовляють. Він говорив, що якщо його друг дізнається, що ти тут, він прийде і поб'є тебе». Це сталося у Форталезі, штат Сеара, в супермаркеті, куди я часто ходила, недалеко від мого будинку.

Іншим разом я була в банку, чекала на свого друга, який пішов забирати машину, і тут прийшли двоє чоловіків. Один з них сказав: «Ви Марія да Пенья?». Я відповіла: «Так». Він простягнув руку і сказав: «Приємно познайомитися, я колишній агресор». Я важко ковтнула, привіталася з ним і сказала: «Приємно познайомитися, тому що ви колишній агресор. Вітаю». Я не показала страху, але я була налякана.

ГВ: Ви згадали про підтримку жіночих рухів під час судового процесу. Чи були ви залучені до активізму раніше?

MP: Eu devo o que eu sou hoje ao movimento de mulheres da minha cidade. No momento em que a polícia descobriu que eu fui vítima de tentativa de homicídio – não existia a palavra feminicídio na época – chegaram algumas mulheres desses movimentos até a mim.

Foi então que eu tomei conhecimento do que era violência doméstica. Eu sofria, mas eu não sabia que era comum na sociedade. Eu não vim de uma família violenta. E a maioria das mulheres não comentava o mau comportamento do homem e nem o homem demonstrava ser grosseiro na frente de terceiros. Hoje a gente a gente sabe coisa até da própria família, de trisavô, bisavô que não sabia.

МП: Я вдячна жіночому руху в моєму місті, бо я та, ким я є сьогодні. Коли поліція дізналася, що я стала жертвою замаху на вбивство – тоді ще не було терміну «феміцид» – деякі з цих жінок прийшли до мене.

Саме тоді я дізналася про домашнє насильство. Я постраждала від нього, але не знала, що воно настільки поширене в нашому суспільстві. У моїй родині не було насильства. І більшість жінок не коментували погану поведінку чоловіків, не викривали їхню грубість перед іншими людьми. Сьогодні ми знаємо про речі навіть у власній родині, про те, як поводилися їхні прадіди та прабабусі, а вони про це не знали.

ГВ: Закон, який носить ваше ім'я, є одним з найвідоміших у країні. Всі знають, про що йдеться у законі Марії да Пеньї. Як ви оцінюєте його через майже 20 років?

MP: Eu acho que essa questão de dar nome às coisas teve um peso nisso. No momento em que a lei foi sancionada, baseada no fato real, não foi um fato político, foi um fato real. As mulheres começaram a perceber que acontecia isso nas suas famílias, que era comum naquele município ou naquela capital, e mudou a cultura.

Eu me sinto uma brasileira que contribuiu para que outras brasileiras tenham vida. Se a gente não conseguiu que seja uma amplitude maior, a gente está caminhando para isso, né? Então, me dá muito orgulho.

Quantas mulheres hoje que são atuantes estão nessa luta porque viram essa violência dentro de casa e não tinham como desabafar, não tinham como tomar uma atitude?

МП: Я думаю, що називання речей іменами мало певну вагу. Коли закон був санкціонований, заснований на правдивій історії, це не був політичний факт, це був правдивий факт. Жінки почали усвідомлювати, що це відбувається в їхніх сім'ях, що це звичайне явище в місті, столиці штату, і це змінило культуру.

Я відчуваю себе бразилійкою, яка зробила свій внесок у те, щоб допомогти іншим бразильським жінкам жити власним життям. Якщо ми не змогли досягти ширшого охоплення, то ми йдемо до цього, чи не так? Тож я пишаюся цим.

Скільки жінок сьогодні беруть активну участь у цій справі, тому що вони бачили це насильство у своїх домівках і не мали можливості виговоритися, не мали способу вжити заходів?

Марія да Пенья тримає книгу, що пояснює закон у «кордель» – традиційній формі літератури на північному сході Бразилії. Фото: José Cruz/Agência Brasil, використано з дозволу

ГВ: Це те, що закон допоміг змінити?

MP: Ajudou. Feminicídio ainda está acontecendo porque tem muitas mulheres, principalmente em pequenos municípios, onde a informação chega, mas o conhecimento sobre violência doméstica ainda não existe, não existe o local onde ela possa denunciar discretamente. É uma coisa que eu luto. Por que não existe em todo pequeno município um centro de referência da mulher dentro da unidade de saúde? Quantas mulheres vão ao posto de saúde mostrar seus ferimentos no corpo, mas não identificam como violência doméstica? Para a sociedade daquele município, aquele homem é um bom marido, porque ele não deixa faltar o feijão em casa.

Duas coisas que são importantes para a gente desconstruir as culturas de ódio da sociedade, a educação e especificamente o centro de referência da mulher pela unidade de saúde. E esse centro tem compromisso e a obrigação de levar esta mulher para uma macro região onde ela vai encontrar a delegacia da mulher, casa abrigo, ela pode sair daquela situação, com suporte.

E ser capacitada profissionalmente, ter escola para os seus filhos, onde vão aprender que o que o que eles viam em casa é violência e que eles não podem levar isso para sua vida adulta. Que é o que acontecia em nossas famílias.

МП: Так і сталося. Феміциди досі відбуваються, тому що багато жінок, особливо тих, що живуть у маленьких містечках, де інформація до них доходить, але знань про домашнє насильство для них досі не існує, і місця, де жінка може непомітно заявити про це, не існує. Це те, за що я борюся. Чому у нас в кожному місті не створено консультаційний центр для жінок при кожній поліклініці? Скільки жінок звертаються в поліклініку, щоб показати свої рани, але вони не ідентифікуються як домашнє насильство? Для того суспільства цей чоловік є хорошим чоловіком, бо він заробляє на хліб на столі.

Дві речі важливі для деконструкції цієї культури ненависті в наших суспільствах: одна – освіта, інша – референтні центри. І щоб ці центри брали на себе зобов'язання вивозити жінок у макрорегіони, де вони можуть отримати доступ до спеціального відділу поліції, притулку, інструментів, щоб вийти з цієї ситуації, з підтримкою.

А також отримати професійну підготовку, мати хорошу школу для своїх дітей, де вони зможуть дізнатися, що те, що вони бачили вдома – це насильство, і вони не можуть нести його у своє доросле життя. Що й сталося з іншими поколіннями.

ГВ: Можете розповісти про інститут Марії да Пеньї?

Bem, o instituto foi criado com a intenção da a gente trabalhar a questão da lei, da mulher, né? A gente desenvolve projeto nas universidades, nas escolas, nas comunidades, em empresas – porque eles já perceberam que a violência doméstica traz prejuízo.

МП: Ну, інститут був створений для того, щоб працювати з питаннями права, з гендерними питаннями. Ми розвиваємо проекти з університетами, школами, громадами та компаніями, тому що люди зрозуміли, що домашнє насильство також призводить до втрат у бізнесі.