Жінки алеві у традиційному одязі танцюють у колі під час ритуалу Хидреллез, супроводжуваного піснями, які співають з цієї нагоди. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Традиційне вбрання носять не для виступу, а для пам'яті. Для алеві з села Медрево, що на північному сході Болгарії, традиція – це не пережиток минулого, а спосіб залишатися духовно пов'язаними, як на особистому, так і на суспільному рівні.

Хоча про алевійську громаду рідко згадують у болгарському публічному дискурсі, вона, переживши століття змін і маргіналізації, зберегла свою ідентичність зі спокійною рішучістю. Це процес, який починається зі священного акту одягання.

Унікальна форма віри

У Болгарії віра алевітів – також відомих як кизилбаші, аліани або аліані – розвинулася в окрему місцеву форму серед турецькомовного населення. Як відгалуження шиїтського ісламу, на яке вплинули доісламські звичаї, шаманізм, зороастризм і раннє християнство, вона включає в себе містичні, суфійські і навіть язичницькі елементи.

Спільнота бере свій початок у 7-му столітті, після смерті пророка Мухаммеда, коли виникли суперечки щодо духовної спадкоємності. Сунніти визнавали лідерів, обраних консенсусом, тоді як алевіти – як випливає з назви – вважали, що лідерство належало родині Пророка, починаючи з його двоюрідного брата і зятя Алі.

З часом громада зазнала переслідувань, що часто змушувало її до ізоляції. Під час османсько-перських війн 15 століття багато алевітів, яких називали Kızılbaş («Червоні голови») через їхні характерні червоні тюрбани, були примусово переселені з Персії на Балкани, в тому числі на територію нинішньої Болгарії.

Протягом всієї історії однією з найхарактерніших рис алевійської культури був принцип рівності. Ритуали не мають гендерного поділу; всі беруть участь у них рівною мірою, і, як втілення гармонії та рівноваги, що є центральними для алевійської духовності, жінки займають сакральне становище.

Перевдягання як ритуал на Хидрелез

Хидрелез – це жива традиція, яка поєднує особисте ворожіння з колективною пам'яттю. 6 травня, до сходу сонця, будинок Камбера Гочева в Медрево вже прокидається, оскільки він і його мати готуються до свята, одягаючись мовчки і з благоговінням на кожному кроці.

Хоча чоловіки і жінки є рівними, вони проходять дещо різний процес, який починається з довгих теплих вовняних шкарпеток, які не просто практичні; вони відкривають шлях до сакрального.

Для матері Гочева вдягання жіночої сорочки «кенар» і тканих декоративних штанів є першим етапом підготовки до ритуалу. Далі йде «мілтан» – довгий шовковий халат. Поверх нього вона одягає плісирований фартух «фата», перев'язаний шнурами ручної роботи, які символізують зрілість.

(Л) Одягання жіночої сорочки кенар і тканих декоративних штанів – перший етап підготовки до ритуалу. (П) Закріплення плісированої фати є невід'ємною частиною традиційного вбрання алевійських жінок. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Вишитий бісером пояс з мідними застібками закріплюється спереду, як печатка, уособлюючи жіночу силу та родючість.

(Вгорі): Вишитий бісером пояс з мідними застібками надає завершальний штрих, символізуючи жіночу силу та родючість. (Внизу): Деталь вишитої хустки «учкурни», вишитої вручну квітковими мотивами, що несуть як особисте, так і символічне значення. Фото Діани Ніколової, використані з дозволу.

Оксамитова жилетка, оздоблена срібною ниткою, поєднує її внутрішнє «я» із зовнішнім виглядом.

Традиційне вбрання алевійських жінок майже завершене – залишилося додати дві останні хустки з трьома гвоздиками на верхівці та прикрасу на чоло. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Поверх фески на голові вона накладає кілька шарфів, кожен з яких має своє значення.

(Л): Алеврійські жінки покривають голову звичайною блакитною хусткою, проміжним етапом ритуального вбрання, що передує фінальній шовковій хустці. (П): Ключовим етапом ритуального вбрання є момент, коли барвиста хустка кефіє безі надягається поверх блакитної козан чембері, що є частиною традиційного алеврійського процесу нашарування одягу. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Це останнє поправлення другої барвистої хустки є завершальним штрихом у створенні ритуального жіночого вбрання Алеві. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Деталі цієї сакральної ритуальної прикраси включають прикрасу з бісеру з золотими підвісками – так званий «істіфан» – три гвоздики, а також блискітки на лобі, що є частиною традиційного вбрання алевійців. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Традиційне ритуальне вбрання алеві у повному вигляді, яке одягають на свято Хидрелеш. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Останній шовковий шарф прикрашають три гвоздики, що символізують Аллаха, Мухаммеда та Алі. У цей момент одяг стає більше, ніж просто вбранням – він стає її зв'язком з пам'яттю предків.

Як і у випадку з жінками, чоловічий ритуал одягання має певну послідовність, де кожен елемент вбрання має як практичну функцію, так і символічне значення.

Починається він з темно-синіх вовняних «потурів» – традиційних штанів, які застібаються вздовж литок на дротяні ґудзики для щільного прилягання. Це не просто технічна деталь, це міцне кріплення забезпечує стабільність під час руху, особливо під час ритуальних танців та церемоній.

Застібання традиційних вовняних штанів «потурі» – частини обрядового чоловічого вбрання алевійців – за допомогою плетеної тасьми та дротяних ґудзиків. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Гочев бере пояс з вовни ручного плетіння – зазвичай червонуватих тонів з білими нитками – і намотує його на сорочку-кінер, що зігріває поперек і водночас фіксує верхню та нижню частини вбрання. Символічно, він уособлює зрілість і мужність.

Обгортання тканим вовняним поясом церемоніальної сорочки алеві із зібраними рукавами є частиною традиційного чоловічого ритуального вбрання. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Потім він одягає на голову феску, обгорнуту барвистим «сариком» – довгою вузькою смужкою тканини. Обгортання робиться вручну, зазвичай перед дзеркалом, і вимагає ретельної точності, оскільки форма і щільність обгортання відображають повагу до події.

Зав'язування сарика перед дзеркалом – фінальна деталь у завершенні церемоніального чоловічого вбрання алевійців. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Гочев і його мати в церемоніальному вбранні алеві для ритуалу Хидрелез, на фото у дворі перед початком святкування. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Об'єкти долі

За словами Гочева, напередодні свята молоді жінки кладуть нішан (дрібні особисті речі) у мідний горщик, традиційно призначений для їхніх наречених або родичів-чоловіків. Цей ритуал вважається найважливішою частиною святкування Хидрелеза. На світанку, коли кожна річ витягується, це супроводжується співом чотиривірша, який, як вважається, має символічне або пророче значення.

Під час ритуалу Хидрелез старша алевійська жінка піднімає предмет нішану і просить його власницю впізнати його, а молода дівчина сидить, накрита червоною вуаллю. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Церемонія починається з того, що старші жінки читають «Касиду для солов'я», задаючи духовний тон на весь день.

У Мидрево та Севарі святкування включає пісні, танці та обмін нішанами, які також є символами єдності та надії.

Ритуал починається зі співу старших алевійських жінок, які співають побожний гімн, що нагадує образ солов'я. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Збереження традиції

Жінки алеві у традиційному одязі танцюють у колі під час ритуалу Хидрелез у супроводі пісень, які співають з цієї нагоди. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Як один з останніх носіїв алевійських традицій у селі Медрево, Камбер Гочев охоче ділиться історіями про свята, звичаї та музику, пропонуючи зазирнути в живу культуру, яка продовжує чинити опір зникненню.

«У алевірів є кілька головних свят, – пояснює Гочев. «Перше – це Кирклар або Невруз, що відзначається в ніч з 21 на 22 березня. Воно знаменує народження Алі, а також його весілля з Фатімою, дочкою пророка Мухаммеда. Святкування має численні культурні та релігійні символи, багато з яких походять з давніх месопотамських обрядів, пізніше вплетених в ісламську традицію». Ритуали з цієї нагоди відбуваються в будинку «боби» (старійшини), дотримуючись суворої і встановленої послідовності.

Ще одне велике свято – Кьофюр, яке збігається з християнським Великоднем. «Цього дня, – продовжує Гочев, – у семи місцях запалюють невеликі купи соломи, і люди стрибають через них – символічний акт очищення від гріхів».

Найпопулярніше свято – Хидрелез, яке колись святкували протягом двох днів [6 і 7 травня], а тепер відзначають лише 6 травня. «Це свято на честь зустрічі святих Хізира та Ільяса, – розповідає Гочев. «Коріння його язичницьке – це свято весняного оновлення і відродження природи».

Існує також день жалоби, розповідає Гочев: «Ашур Байрамі, також відомий як Матем Байрамі, який вшановує мученицьку смерть Хусейна, сина Алі, під Карбалою».

Відчуття місця та культури

Говорячи про священні місця, Гочев вказує на долину, відому як Дюльдюль-ізі, «місце зі скельними утвореннями, які, як вважають, є відбитками копит коня або Демір-Баби, або Хазреті Алі», куди люди ходять для проведення ритуалів на базі води для здоров'я та зцілення. Він особисто вважає, що відбитки належать Хазреті Алі, «оскільки його коня звали Дюльдюль, а коня Демір-Баби – Алака».

Колір відіграє символічну роль у ритуалах громади, пояснює Гочев: «Червоний колір означає життєву силу та молодість. Синій – захист. Жовтий слугує акцентним кольором, а білий символізує перехід до нового етапу життя».

Жінки племені алеві виконують ритуальний хоровод на завершення церемонії Хидрелез. Фото Діани Ніколової, використано з дозволу.

Музика також відіграє центральну роль у житті Алеві: «Через музику ми єднаємося як духовно, так і як громада. Вона присутня в ритуалах, повсякденному житті та святкових моментах». До традиційних інструментів належать «бозук» (різновид «сазу» або лютні з довгим грифом), «дарабука» або «люб» (ручний барабан у формі келиха), «зіллі маша» або «деф» (бубон). Акордеон і кларнет з'явилися пізніше.

Природно, що там, де є музика, є й танці – і найхарактерніший для громади танець – «сема», який Гочев описує як «священний круговий танець босоніж, що символізує єдність і зв'язок між людьми та всесвітом».

Багата колекція традицій, кожна з яких відображає те, як алевійська громада в Медрево продовжує зберігати свою ідентичність через ритуал, пам'ять і передачу з покоління в покоління.