Скріншот з веб-сайту «Сафран». Добросовісне використання.

До 1990-х років українська та тайванська літератури мали схожу долю на мапі світової літератури: їх рідко перекладали, сторонні сприймали як літературний підвид більшого сусіда – Росії та Китаю відповідно. Ситуація поступово змінювалася завдяки академічним програмам (наприклад, створенню тайванських студій), ентузіастам-перекладачам та сміливим видавцям. Сьогодні тайванська та українська літератури визнані у світі як самостійні одиниці, їхніх авторів запрошують на міжнародні фестивалі, і все більше книжок перекладають.

Global Voices поспілкувався зі Світланою Призинчук, українкою з Києва, яка вивчала міжнародне право в Київському міжнародному університеті, а потім шість років жила в Пекіні, де отримала ступінь магістра мистецтвознавства в Пекінському педагогічному університеті. Вона повернулася в Україну у 2015 році, а наприкінці 2018 року заснувала «Сафран» – перше в Україні видавництво, що спеціалізується на азійській літературі, яке базується в Києві.

Інтерв'ю відбулося електронною поштою після особистої зустрічі в Тайбеї.

Світлана Призинчук, фото з особистого архіву видавця, використано з дозволу.

Філіп Нубель (Ф.Н.): Яка місія та історія видавництва «Сафран»?

Світлана Призинчук (С.П.): У 2016 році я зрозуміла, що нам бракує україномовної літератури про Азію. Ситуація у сфері того, що в Україні називалося «сходознавством», була дуже сумною. Під час Великого терору у 1930-х роках майже всі українські фахівці з азійської культури та мов були репресовані, а українцям було заборонено вивчати чи досліджувати Східну Азію, що вважалося «буржуазно-націоналістичною діяльністю», яка суперечила пріоритетам комуністичного режиму. Також було заборонено вивчати будь-яку східноазійську мову в університетах України. Українці могли це робити лише в Москві, Ленінграді [сьогоднішній Санкт-Петербург] або Владивостоці. Після розпаду СРСР у 1991 році Україна залишилася без україномовної літератури про Азію. Не було навіть українських перекладів основних класичних творів.

Цей період збігається з часом, коли Азія почала дуже швидко розвиватися (спочатку Японія, Корея, Тайвань, а згодом і материковий Китай), але в Україні бракувало знань та фахової інформації про Азію. Майже вся доступна інформація надходила з Росії та російською мовою.

Проте історично, протягом тисячоліть, Україна була глибоко пов'язана з Азією через Великий Степ, від скіфів і хозарів до монгольської Золотої Орди, Кримського ханства та Османської імперії. Найвидатніший сучасний український історик Михайло Грушевський [1866-1934] писав: «…Східний елемент був і залишається дуже сильним і діяльним у нашому житті, дуже складним у своїх складових частинах».

У 2018 році ми заснували Азійське видавництво, перше в Україні, щоб протистояти сучасним викликам глобалізації, реагувати на піднесення Азії та долати постколоніальну спадщину України. Ми створюємо власні книжки та видаємо українські переклади давньої та сучасної літератури з Азії. Працюючи в різних жанрах, ми намагаємося дати українцям краще розуміння азійських суспільств і культур.

Обкладинка нефантастичної книги Санмао, події якої відбуваються в Сахарі. Фото Філіпа Нубеля, використано з дозволу.

Ф.Н.: Ви вже перекладали і видавали японську та тайванську літературу. Як ці переклади були сприйняті? Якою є видимість тайванської літератури сьогодні в Україні?

С.П.: Так, ми вже видали сучасну японську класику «Ковдра», збірку оповідань Таями Катая (田山 花袋). Цієї весни ми також випустили «Сонце, що заходить», збірку короткої прози Дазая Осаму (太宰 治). Щодо Тайваню, то ми вже опублікували три назви сучасної художньої літератури та дев'ять томів різноманітних тайванських коміксів. Коли ми вперше опублікували нагороджений роман «Викрадений велосипед» від Мін'ї (吳明益) та «Історії Сахари» від Саньмао (三毛), це було абсолютно новим явищем на нашому книжковому ринку. Ми бачили потенціал цих книг, але продажі залишалися повільними. Як наслідок, наступний художній твір «Місто-привид» Кевіна Чена (陳思宏) вийшов лише наприкінці 2024 року. Це збіглося з часом, коли український книжковий ринок переживав величезний бум. Це пов'язано з повномасштабним російським вторгненням 2022 року та подальшою забороною на імпорт книжок з Росії. Продажі перевищили наші очікування, тому вже за п'ять місяців ми випустили другий наклад перекладу Чену. Це великий успіх у наших зусиллях з популяризації тайванської літератури.

Що стосується коміксів, то ми створили молоду аудиторію, яка прагне відкрити для себе Тайвань через високоякісну тайванську мангу. Наша місія дійсно полягає в тому, щоб познайомити українців з азійською культурою, тому ми ретельно курували кожну назву. Наприклад, «Опікунка» (守娘) розповідає про роль жінки в традиційному китайському суспільстві, «Запрошення Ями» (閻王帖) показує нам потойбічний світ, «Лев у бібліотеці манги» (獅子藏匿的書屋) розповідає історію геніальних гравців у го, а “Пригода за чаюванням” (異人茶跡) розкриває історію появи чаю улун на Тайвані у 19 столітті. Усі ці книги містять додаткові матеріали, які слугують унікальним джерелом знань про тайванську та азійську культуру.

Ф.Н.: Який план редагування на майбутнє? Чи включатиме він китайську літературу? Які основні виклики стоять перед перекладачами?

С.П.: Щодо китайської літератури, то ми почали її видавати ще у 2018 році. Ми видали перші українські переклади класичних текстів, таких як філософія Чжуан-цзи та «Чайний канон» Лу Юя. Ми презентували їх на найважливішому книжковому фестивалі України – Книжковому Арсеналі 2019. Це був успішний старт на українській книжковій сцені, адже понад двісті людей відвідали наші заходи, присвячені рекламуванню перекладів.

Ми також публікували дитячі серії на такі теми, як легенди Китаю, 24 терміни китайського сонячного календаря, китайська опера. Але зараз ми вирішили публікувати лише класику китайської літератури, таку як Сяо Хон (蕭紅), видатну китайську письменницю, яка жила і писала в період Китайської Республіки (1912-1929 рр. в материковому Китаї). Окрім тайванських видань, ми плануємо публікувати японські манги, які відповідатимуть нашим тайванським серіям коміксів. Ми також плануємо публікувати більше корейської художньої літератури. Цей план насправді відображає інтерес нашої української аудиторії.

Основний виклик для перекладачів полягає в тому, що вони заслуговують на хорошу оплату за свої переклади з азійських мов, оскільки володіють рідкісними мовними навичками. Але ми, як видавництво, не можемо забезпечити високі гонорари, оскільки український книжковий ринок все ще слабкий. Крім того, азійська література досі вважається нішевою, тому наклади її досить малі. Звісно, ми намагаємося максимально залучати гранти, але дуже часто видаємо свої книжки (особливо класичні видання), повністю покладаючись на власні видавничі кошти. Наше видання китайської класичної поезії видатної української китаєзнавиці Ярослави Шекери продається на ринку вже п'ять років.

Ф.Н.: Наразі ви перебуваєте в Тайнані. Що вас найбільше здивувало в Тайвані? Що б ви хотіли, щоб українці найбільше зрозуміли про Тайвань?

С.П.: З січня минулого року я мешкаю в Тайнані, чудовому місті на півдні Тайваню. Мені подобається, що це найстаріше місто Тайваню, з багатою 400-річною історією, з великою кількістю красивої архітектури, прихованих храмів, гарною погодою та океаном неподалік. Коли я вперше приїхала до цього міста, я була абсолютно зачарованою, і я хочу, щоб українці зрозуміли, що Тайвань – це незалежна держава зі складною історією, з різними впливами його колишніх колонізаторів, які всі разом створили унікальну культуру. І що Україна і Тайвань мають досить багато спільного.

Більше про розвиток відносин між Тайванем та Україною читайте у статті Understand the link between Ukraine and Taiwan