М'янмські робітники на фабриці одягу. Фото від IndustriALL із сайту Flickr (CC BY-NC-ND 2.0).

Ця стаття авторства Зунг Ринг (Zung Ring) була вперше опублікована 27 травня 2025 року на вебсайті The Irrawaddy, незалежного видання новин із М'янми, з редакцією у вигнанні в Таїланді після військового перевороту 2021 року. Відредагована версія передруковується Global Voices за угодою про медіапартнерство.

[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше.]

Працівники взуттєвої фабрики Чхан'ї (Tsang Yih, ချန်းရိ) у Янгоні, де виробляється взуття бренду Adidas, 14 травня оголосили сидячий страйк з вимогою кращої оплати праці.

Персонал, здебільшого молоді жінки, ризикував не лише робочими місцями, а й особистою безпекою, аби тільки добитися скромного підвищення поденної зарплати з 6700 до 12 000 м'янмських к'ятів (≈ 130 грн   →   235 грн).

Після тижневого протесту працедавець погодився задовольнити їхню вимогу щодо поденної зарплати в 12 тисяч к'ятів за восьмигодинний робочий день. Проте насправді їхня основна заробітна плата зросла лише з 5200 до 5800 к'ятів, бо до неї додали тільки 600 к'ятів, а решту записали як “надбавки”.

Хоч такий результат і не ідеальний, принаймні робітникам вдалося добитися суми, за яку вони виходили на страйк. На папері ця вимога може здаватися незначною. В реальності ж це відчайдушний крик у боротьбі за виживання.

Прожитковий мінімум?

Що можна купити за цю недавно переглянуту поденну зарплату в 12 тисяч к'ятів? Щоб зрозуміти глибину кризи, врахуйте, що звичайна чашка капучино в Янгонському міжнародному аеропорті коштує 8 тисяч к'ятів (≈ 160 грн). За кілограм свинини доведеться викласти 35 тисяч к'ятів (≈ 700 грн), тож виходить, що навіть відпрацювавши два повних робочих дні, працівник не зможе собі дозволити таке базове джерело білків. Це не просто економічні труднощі. Це систематична нестача найнеобхідніших речей.

[Прим. пер.: наступні два абзаци можуть виглядати дещо дивно через те, що речення перекладені теперішнім часом, хоча в англійському оригіналі час в основному минулий. Для утворення відповідних дієслівних форм однини минулого часу в українській мові необхідно знати рід — чоловічий чи жіночий (середній тут звучав би надто дивно). Стать автора не зрозуміла ні з тексту, ні з підпису, який, до того ж, імовірно, є псевдонімом. Можливо, гендерна нейтральність входить до задуму автора.]

Хочу поділитися особистими враженнями від зустрічі, яка трапилася кілька днів тому близько десятої ранку в одному з популярних торговельних центрів Янгона. Спускаючись на елеваторі з другого поверху, помічаю трьох дівчат підліткового віку, які всілися на підлозі за своїм прилавком з прикрасами та аксесуарами й тихенько діляться своїми небагатими харчами: маленькою упаковкою локшини швидкого приготування, маленькою упаковкою простого рису й доставленою в невеличкій посудинці “нгапі” — ферментованою креветковою або рибною пастою, яку зазвичай додають до традиційних бірманських страв. Схоже, це весь їхній сніданок.

Сцена викликає водночас жалість і захоплення. Зупиняюся трохи побалакати й дізнаюся, що двоє з них з округу Іраваді [укр.], а одна з Баго [укр.], працюють вони з восьмої ранку до восьмої вечора. Ці молоді дівчата заробляють за місяць, ймовірно, не більше 300 000 к'ятів (≈ 5880 грн). Однак вони стараються відкладати що тільки можна, часто недоїдаючи, аби лиш відіслати частину свого заробітку батькам у село. Як людина, яка теж свого часу вирушила з сільської місцевості до Янгона в пошуках роботи, я добре розумію їхню ситуацію і глибоко їм співчуваю.

Історії цих працівниць — не поодинокі випадки. Це відображення ширшої картини економічного краху, під завалами якого вже не перший рік задихається звичайне життя у М'янмі. Інфляція вийшла з-під контролю. Національна валюта увійшла в круте піке: нинішній курс обміну становить 4380 м'янмських к'ятів за 1 долар (51 к'ят за 1 гривню, за даними системи Wise станом на 14.06.2025 р.). Як наслідок, для працівників, котрі отримують заробітну плату в к'ятах, стали не по кишені всі імпортні товари — паливо, ліки, навіть звичайні продукти харчування, — адже ціни на них просто астрономічні.

Безсердечні працедавці?

Вимога поденної зарплати в 12 тисяч к'ятів — це не розкіш. Це крапля води в пустелі, щоб ледве-ледве вижити. Це ціна людської гідності, коли економіка летить у прірву. А в країні, де економіка більше не дає ніякої користі народу, особливо найвразливішим верствам, тут розсудливості бракує не працівникам, які висувають вимоги, — тут її бракує працедавцям, які неспроможні подумати про добробут власних працівників.

Директори, менеджери й інвестори, які прибувають чи відлітають з Янгонського міжнародного аеропорту, частенько попиваючи свої капучино за 8 тисяч к'ятів у фешенебельних залах в очікуванні відльоту, безсумнівно, проходять по тих самих крамницях і супермаркетах, що й решта з нас. Вони заходять до звичних торговельних мереж і бачать ті самі цінники на основних продуктах харчування. Займаючись імпортом та експортом, вони, звичайно ж, розуміють, наскільки знецінився к'ят порівняно з валютами всіх сусідніх країн.

І тут у мене виникає питання: а чи вони хоч на мить замислювалися над тим, чи тієї зарплати, яку вони видають своїм працівникам, дійсно вистачає, щоб прожити? Як у них з арифметикою? Що важливіше, чи озивалася коли-небудь у них совість стосовно питання, чи вони чинять як відповідальні працедавці, чи просто експлуатують безвихідне становище працівників, прикриваючись створенням робочих місць?

Можливо, їм просто ніколи за підрахунком багатств, накопичених шляхом експлуатації, так заклопотані, що не до совісті.

Маніпулятивний розрахунок зарплати

Розрахунок зарплати для працівників фабрик у М'янмі часто маніпулятивний і навмисно заплутаний. Візьмемо, до прикладу, структуру заробітної плати на фабриці Чхан'ї. Поденна зарплата тут складається з кількох пунктів: основної заробітної плати, доплати, розрахованої залежно від стажу роботи працівника на фабриці, постійної надбавки згідно з державними вимогами, додаткової надбавки та заохочувальної надбавки. Часто ці категорії надбавок призначаються довільно, без чітких критеріїв, і можуть створюватися чи коригуватися на розсуд керівництва або власника фабрики.

На ділі до страйку 14 травня типова поденна зарплата за восьмигодинну робочу зміну становила близько 8500 к'ятів (≈ 170 грн), з них 5200 — основна зарплата, 2000 — постійна надбавка, 400 — інша надбавка (деякі джерела вказували, що то “на їжу”) та 900 — заохочувальна надбавка.

Коли працівники вимагають підвищення, їхня першочергова мета — збільшення основної заробітної плати, тому що вона прямо впливає на інші права на грошове забезпечення, насамперед на плату за понаднормову роботу. Зростає основна зарплата — зростає й розмір винагороди за понаднормову роботу, що в підсумку веде до загального збільшення місячного доходу.

Тому-то власники фабрик або їхні представники нерідко ухиляються від підвищення основної заробітної плати. Натомість їм краще потроху піднімати різні надбавки без юридичних зобов'язань. Це має ключове значення, тому що коли працівник звільняється за власним бажанням або за рішенням керівництва, єдина компенсація, яку мусить виплатити компанія, визначається основною заробітною платою.

Таким чином спеціально ускладнюється питання складу заробітної плати у М'янмі, очевидно, в гонитві за максимізацією прибутку. На перший погляд, видача різних типів надбавок може виглядати як щедрість з боку компанії. Та насправді це продумана стратегія зниження довгострокових витрат на оплату праці й уникнення фінансових зобов'язань.

Працівники заслуговують на краще

Роздрібна ціна на кросівки Adidas, наприклад, у Фінляндії коливається від 45 до 230 євро (≈ 2 140 – 10 930 грн). З недавно переглянутою поденною зарплатою в 12 тисяч к'ятів (≈ 235 грн) працівнику на фабриці у М'янмі, який, власне, виготовляє це взуття, для придбання пари таких кросівок за 100 євро доведеться відкладати кошти, доки не назбирається сума, більша ніж його місячна зарплата.

За статистикою, кожен працівник на виробничій лінії виготовляє понад 150 пар взуття на день. Допустимо, за восьмигодинний робочий день працівниця виробляє 150 пар вартістю 100 євро кожна; вона приносить компанії 15 000 євро (≈ 713 000 грн). При цьому поденна зарплата працівниці становить 2,40 євро (≈ 114 грн), або 0,016% від роздрібної ціни.

Чи ці працедавці втратили будь-яку здатність до співчуття, доброти та елементарної людської добропристойності? Чи ж їх настільки поглинула жадоба, що вони забули навіть про здоровий глузд? Якщо бездушні машини потребують регулярного технічного обслуговування, невже живі робітники, на яких тримається все виробництво, не заслуговують гідної оплати, принаймні на рівні чесного прожиткового мінімуму, як однієї з основних умов нормальної роботи?