Надіра Ясмін тримає плакат на захист прав жінок. На фоні люди тримають плакати з написом «Ми підтримуємо Надіру Ясмін». Автор реміксу обкладинки: Абгіманью Бондопадхай. Використано з дозволу.

Після студентського повстання у липні 2024 р., що призвело до відставки тодішньої прем’єр-міністерки Шейх Гасіни, обіцянки демократичних реформ та гендерної справедливості почали розвіюватися. На тлі загострення насильства та зростання політичної реакції, жінки, що колись стояли на чолі протестів, тепер стикаються з цензурою, погрозами та потуранням з боку держави. У центрі цієї регресії — Надіра Ясмін, науковиця-феміністка та активна прихильниця рівних прав на спадщину. Останнім часом вона стала головним об’єктом нападів з боку ісламістів.

З часу створення тимчасового уряду 5 серпня 2024 р. погіршення стану правопорядку спричинило зростання злочинності. Тривожного рівня також досягло насильство проти жінок, зокрема сексуальне насильство, кібербулінг та самосуд. Багатьох жінок, що минулого року очолювали протести проти Гасіни, тепер систематично відсувають на другий план, роблять козлами відпущення та примушують замовкнути. Колективна надія на більш справедливе та демократичне майбутнє, що колись спонукала людей протестувати, для багатьох поступилася місцем страху.

Найбільш помітна ця зміна у негативній реакції на нещодавно опублікований проєкт звіту Комісії з реформ у справах жінок. Запропоновані реформи включали рівні права жінок на спадщину, що викликало обурення серед ісламістських радикалів по всій країні. Консервативні групи та політичні партії, зокрема Хефазат-і-Іслам, Джамаат-і-Ісламі Бангладеш, Меджліс Халіфату, та кілька впливових улемів (дослідників ісламської доктрини) засудили цей звіт за порушення принципів шаріату, які передбачають успадкування майна у співвідношенні 2:1 для синів та дочок. Найбільший спротив викликали пропозиції щодо запровадження «єдиного сімейного кодексу» на заміну релігійних законів про шлюб і сім’ю, а також рекомендації класифікувати роботу у секс-індустрії як вид праці відповідно до трудового законодавства. 3 травня тисячі людей вийшли на вулиці Дакки, звинувачуючи Комісію у нехтуванні релігійними та культурними традиціями. 4 травня проти звіту було подано позов.

В епіцентрі конфлікту опинилась, зокрема, Надіра Ясмін — захисниця прав жінок та доцент у державному коледжі Нарсінгді, розташованому в центральній частині Бангладеш. Ясмін також займається редагуванням низового феміністичного журналу «Hisya» (що означає «ділитися» бенгальською), і давно виступає за рівні права на спадщину для жінок Бан0гладеш. Непохитний активізм Надіри та її відкрита боротьба за права жінок зробили її мішенню для реакціонерів.

З кінця травня такі консервативні групи, як Хефазат-і-Іслам, а також студенти з коледжу Ясмін влаштовували численні протести з вимогою її відставки. Замість захистити її, держава підкорилася: незабаром Ясмін перемістили до Саткхіри. Цей район у південно-західному Бангладеш відомий своєю ультраконсвервативною політикою та глибокими зв’язками з Джамаат-і-Ісламі Бангладеш — найбільшою ісламістською партією у країні. Також її позбавили викладацьких обов’язків та перевели на посаду офіцера у спеціальному відрядженні — державного службовця без визначених обов’язків.

Раптове звільнення Ясмін та мовчання тимчасового уряду з цього приводу викликали засудження з боку науковців, громадянського суспільства та феміністичних і правозахисних груп, що закликають уряд скасувати це рішення.

В інтерв’ю з Абгіманью Бондопадхаєм через електронну пошту Надіра Ясмін розповідає про скоординовані спроби заглушити голоси жінок у Бангладеші після повстання, її боротьбу за рівні права, і що її ситуація говорить про крихкий стан демократії у країні.

Абгіманью Бондопадхай (АБ): Ультраконсерватори влаштовують проти вас онлайн-бойкот з 2024 р. Що, на вашу думку, спонукало їх так різко загострити ситуацію цього року?

Надіра Ясмін (НЯ): Поворотним моментом став звіт Комісії з реформ у справах жінок. Хоча моя організація Нарі Анган не підтримує абсолютно всі рекомендації, ми публічно схвалили цей звіт як історичне досягнення та активно виступали на його підтримку. Наша діяльність, особливо в сільських та робітничих громадах, спрямована на інформування жінок про їхні основоположні права. Очевидно, що це збентежило консервативні групи. Але що насправді спровокувало їх, так це моя публічна критика мітингу Хефазат-і-Ісламу у Дацці. Це не оминуло уваги. Щойно ви засуджуєте релігійний екстремізм у Бангладеші, вас одразу ж називають антиісламістом, і з цього випливає все інше.

АБ: Як саме проявляються ці загрози?

НЯ: У Нарсінгді реакційні релігійні групи домінують громадською думкою. Ці групи вже давно ведуть свою зловмисну діяльність по всій країні під прикриттям таких неполітичних організацій, як Таухіді Джаната та Хефазат-і-Іслам. Вони скоординували атаки в соціальних мережах, кампанії кібер-переслідувань і дуже продумано навісили на мене ярлик «антиісламістки». Колеги та студенти, що висловили мені підтримку, зазнали утисків. Мій орендодавець та місцеві комітети мечеті отримали погрози, що спонукали їх вжити заходів проти мене.

АБ: Ваше раптове переміщення до Саткхіри привернуло багато уваги. Яка ситуація зараз?

НЯ: Як держслужбовиця я завжди розуміла, що переміщення — частина роботи. Але мій випадок виходить далеко за межі звичайного переміщення. Чому саме Саткхіра? Із сотень можливих місць вони обрали саме той район, де правлять ультраконсервативні сили. Очевидно, що це обхідний шлях, лазівка і продуманий крок, щоб змусити мене замовкнути. Але на цьому переслідування не закінчилися. Деякі студенти подали петицію, щоб знову звільнити мене. 1 червня мене перемістили до іншого коледжу у Тангайлі, але того ж вечора цей наказ було скасовано, і мене повністю перевели на посаду офіцера у спеціальному відрядженні у Дацці. Станом на зараз моє місце роботи залишається невизначеним. Я продовжую працювати онлайн, очікуючи роз’яснень.

АБ: Якою ви бачите роль тимчасового уряду в цій ситуації?

НЯ: Вона глибоко розчаровує. Після падіння режиму Гасіни у серпні багато з нас сподівалися, що Бангладеш нарешті стане більш вільною країною. Ми вірили, що дух липневого повстання переросте у щось тривале. Натомість, цей дух швидко вигоряє. Те, що ми бачимо зараз — не те, за що ми боролися. Ми сподівалися на Бангладеш, де мій та інші голоси не придушувалися б. Але мовчання тимчасового уряду оглушливе.

АБ: Як би ви описали ситуацію для жінок у Бангладеш на сьогоднішній день?

НЯ: Ситуація похмура. Під час повстання бунтівниці Бангладеш безстрашно очолювали революцію попри жорстокі напади, лінчування і навіть смерть. Дуже прикро спостерігати, як їхня присутність та голоси поступово зникають у тіні. Починаючи з серпня, різко зросло гендерно зумовлене насильство: сексуальне насильство, самосуд та цифрове насильство. Для жінок Бангладеш насправді нічого не змінилося. Проблема не в самій релігії. Проблема у перетворенні її на інструмент позбавлення жінок майна та влади, що підтримує гендерне нерівноправ’я. За турботою про моральність ховається глибоко вкорінена чоловіча агресія. І на жаль, своїм мовчанням держава нормалізувала це насильство.

АБ: Права жінок на власність залишаються однією з найбільш спірних проблем у Бангладеш. Наскільки може просунутися ваша кампанія?

НЯ: Дорога довга та болюча, але ми не можемо зупинитися. У Бангладеш навіть мусульманки стикаються з суворими правовими та соціальними обмеженнями щодо успадкування. У ще гіршому становищі перебувають індуїстки та буддистки — їх практично повністю позбавили цього права. Я вважаю, що доки не буде забезпечено рівних прав на сімейне майно, компенсація є виправданою.

Я не боюся. Навіть якщо втрачу роботу, я продовжу виступати. Я знаю, що є ті, хто підтримає мене, якою важкою не стала б ситуація.

АБ: Пропозиція Комісії визнати роботу у секс-індустрії видом праці спричинила суперечки. Яка ваша думка з цього приводу?

НЯ: Це делікатне питання. Працівники секс-індустрії заслуговують на гідність, безпеку та соціальний захист. Розглядати це лише як питання класифікації праці дуже проблематично. Дискусія могла б бути більш продуктивною, якби вона була зосереджена на реабілітації, соціальному забезпеченні та розширенні прав для робітників секс-індустрії, а не на класифікації праці. Комісії варто було бути обережнішою у деяких питаннях, перш ніж оприлюднити звіт. Деякі елементи, включені до нього, видаються зайвими і лише викликали суперечки, яких можна було уникнути. Через ці відволікаючі фактори нам важче ефективно мобілізуватися на низовому рівні. І все ж, у більш широкому контексті, звіт є обнадійливим першим кроком. Якщо розумно його використовувати, він може стати каталізатором трансформаційних змін.

АБ: Чи бачите ви обнадійливе майбутнє для жінок Бангладеш?

НЯ: Так, але це довга і важка боротьба. Права жінок невід’ємні від прав фермерів, працівників заводів та ширшого робочого класу. Якщо не виграють вони, то не виграємо й ми.

Боротьба завершиться ще нескоро. Але битва жінок Бангладеш, навіть під тиском зростаючого впливу Таухіді Джаната, надзвичайно відважна. І ми не збираємося покидати поле бою найближчим часом.