Зображення танцювального колективу «Міоріца» авторства Такаджару, зняте під час програми «Танець маленького лошати» телеканалу YLE TV1 у Молдові, 19 червня 1983 року. За ліцензією Wikimedia Commons Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International.

Ця стаття, написана незалежним молдовським інформаційним ресурсом NewsMaker, вперше з'явилася в рамках аналізу декількох хвиль еміграції молдован. Перекладена та відредагована версія публікується на Global Voices на підставі угоди про партнерство з NewsMaker.

Перші роки незалежності Молдови були відзначені розпадом СРСР, збройним конфліктом у Придністров'ї та складними економічними й політичними реформами, що спричинили нестабільність і невизначеність. Саме такі умови спричинили першу хвилю масової еміграції з країни.

Перша хвиля (1990-1995) – етнічні та економічні причини

Ця хвиля мала переважно етнічний характер, хоча економічні чинники швидко набули важливого значення. Еміграція в цей період часто була безповоротною. Етнічні меншини становили основну частину цього потоку, скориставшись новими можливостями для репатріації або переїзду до країн етнічного походження. Найбільш помітним був виїзд єврейського населення: з 1990 до 1996 року майже 40 000 євреїв повернулися до Ізраїлю. Тільки в 1992 році, за даними Національного бюро статистики Молдови, емігрувало 3441 особа, хоча міжнародні джерела вказують на те, що ця цифра була ще вищою – приблизно 4305 осіб.

Іншими ключовими напрямками в так званому «далекому зарубіжжі» (на яке припадало до 97 відсотків еміграції протягом цього періоду) були Німеччина (29,9 відсотка) та США (25,4 відсотка), а також значні потоки емігрантів прямували до Росії та України.

Соціолог і експерт з питань міграції Олександр Макухін зазначив, що з 1987 року СРСР дав змогу етнічним євреям репатріюватися до Ізраїлю:

Тоді це було надзвичайно складно. Люди могли виїхати, маючи при собі не більше ніж 40 доларів іноземної валюти на особу. Але це мало суттєвий вплив на Молдову через велику кількість єврейського населення. Перша хвиля еміграції була переважно єврейською, а згодом до неї приєдналися інші етнічні групи, наприклад, етнічні німці, які репатріювалися пізніше.

Хоча ця хвиля еміграції була значною мірою зумовлена етнічними чинниками та можливостями репатріації, вона відіграла важливу роль, призвівши до від'їзду значної частини населення та створення перших еміграційних каналів і діаспор за кордоном. Ці ранні зв'язки та досвід, ймовірно, сприяли тому, що майбутні хвилі еміграції, зумовлені переважно економічними мотивами, стали легшими та менш ризикованими. Отже, перша хвиля була не просто поодиноким явищем, а прелюдією до подальшої масової економічної еміграції.

Друга хвиля (середина 1990-х – початок 2000-х) – зростання трудової еміграції

До середини 1990-х років Молдова опинилася в глибокій соціально-економічній кризі. Падіння рівня життя, закриття промислових підприємств, безробіття та висока інфляція створили нестерпні умови для багатьох людей. Наприкінці 1990-х років країна вважалася найбіднішою в регіоні.

Еміграційні тенденції зазнали істотних змін. Етнічний чинник відійшов на другий план, поступившись місцем масовій економічній та трудовій еміграції. Країна почала втрачати своїх найактивніших і найпрацездатніших громадян, для яких еміграція стала своєрідною інвестиційною стратегією, щоб уникнути крайньої бідності. Зросла нелегальна еміграція, особливо до країн Південної Європи, таких як Італія, Греція, Іспанія та Португалія. Нелегальний характер цієї еміграції ускладнює оцінку її повного масштабу, але вона була значною і хоча Росія залишалася ключовим напрямком, фокус також почав зміщуватися на захід.

Макухін зауважив, що також почалася інтеграція:

До 1998–99 років багато хто усвідомив, що хоче не просто працювати в новій країні, а й остаточно там оселитися.

Це був початок міграції найактивнішої частини населення Молдови. Це була не стільки еміграція в пошуках кращих можливостей, скільки втеча від повної відсутності перспектив на батьківщині. Втрата цього демографічного ядра заклала основу для деяких довгострокових проблем Молдови — старіння населення та виснаження робочої сили — які досі гостро відчуваються. Ця хвиля міграції міцно закріпила в суспільній свідомості думку, що еміграція — це не просто варіант, а необхідність для виживання.

Третя хвиля (початок 2000-х – 2014) – Румунія вступає до ЄС

На початку 2000-х років еміграційні тенденції стали більш різноманітними. Трудова еміграція все ще домінувала, але напрямки розширилися. Попри те, що Росія посилила правила реєстрації, вона залишалася провідним пунктом призначення, де до 2010 року проживало понад 190 000 молдован. Італія стала другою за величиною країною призначення, де до 2010 року проживало понад 58 000 молдован. Туреччина, Ізраїль, Україна, Португалія та Німеччина також були популярними, а еміграційні амністії в Південній Європі дали змогу багатьом легалізувати свій статус.

Ключовим чинником стало масове набуття молдованами румунського громадянства – понад 200 000 осіб до 2010 року. Коли Румунія приєдналася до Європейського Союзу у 2007 році, отримавши доступ до ринку праці ЄС, вона фактично запропонувала молдовським іммігрантам там пробний період вільного пересування в межах ЄС задовго до того, як їхня власна країна почала офіційні кроки в напрямку інтеграції. Це також виявило готовність молдован скористатися легальними можливостями еміграції до ЄС, підтвердивши прогнози щодо потенційного сплеску еміграції після вступу.

Незабаром з'явився новий вид міграції: еміграція на підставі сімейних зв'язків. Молдовани, які отримали громадянство, почали привозити своїх дітей і родичів, щоб вони приєдналися до них за кордоном, і відбулася помітна фемінізація міграції, особливо до Італії. Багато мігрантів походили з сільських районів, хоча пізніше частка міських жителів зросла.

Четверта хвиля (2014 рік – дотепер) – безвізовий режим

Підписання Угоди про асоціацію з ЄС та запровадження безвізового режиму в 2014 році стали поворотним моментом. У 2022 році офіційна статистика прикордонної служби показала, що Молдову покинули 241 448 осіб — майже вдвічі більше, ніж у 2014 році. З 2014 до 2024 року постійне населення Молдови скоротилося майже на 400 000 осіб.

Макухін підкреслив різке «омолодження» еміграції:

Зараз ми втрачаємо наймолодше і найактивніше населення. І більше немає гендерного дисбалансу, який ми спостерігали раніше – виїжджають і чоловіки, і жінки.

Економічні розбіжності залишаються основним чинником. Країни ЄС, особливо Італія, Франція та Німеччина, як і раніше, є найпопулярнішими напрямками, тоді як еміграція до Росії різко скоротилася з приблизно 600 000 до менше ніж 80 000 осіб до 2022 року.

Цей період ознаменувався зовнішніми потрясіннями. Пандемія COVID-19 спричинила тимчасове масове повернення (приблизно 316 000 осіб з січня по вересень 2020 року), але більшість з них знову виїхали після послаблення обмежень. Вторгнення Росії в Україну в 2022 році спричинило приплив українських біженців до Молдови, а також повернення деяких молдовських мігрантів з Росії та України, хоча точні цифри невідомі.

Грошові перекази проти кадрової еміграції

Економічний вплив еміграції є неоднозначним. З одного боку, грошові перекази мають вкрай важливе значення: 1,9–2 млрд доларів США щорічно, або 12–16 % валового внутрішнього продукту Молдови. Вони підтримують споживання та зменшують рівень бідності, особливо в сільських районах, допомагаючи сім’ям виживати.

Однак кадрова еміграція залишається серйозною проблемою: країну залишають не тільки низькокваліфіковані працівники, а й багато освічених фахівців. Втрата Молдовою найбільш досвідчених людей негативно позначається на таких важливих секторах, як освіта та охорона здоров'я, де спостерігається нестача лікарів.

Нація, що зникає?

Найбільш очевидним і тривожним наслідком хвиль еміграції з Молдови є катастрофічне скорочення населення країни.

За три десятиліття після здобуття незалежності Молдова втратила орієнтовно 40 відсотків свого населення: з 4,36 мільйона у 1991 році до 2,4 мільйона на початок 2024 року, не враховуючи Придністров'я. В середньому щороку країну залишають 35 000–40 000 осіб. Зараз Молдова має один з найвищих показників еміграції та скорочення населення у світі.

Еміграція молоді знижує народжуваність, погіршує економіку та сприяє новій еміграції. Старіння населення створює тиск на пенсійну й медичну системи, а скорочення робочої сили знижує податкові надходження.