
Афганські жінки та дівчинка йдуть вулицею. Скріншот з відео «Правила Талібану для жінок в Афганістані | Почніть тут» з англомовного YouTube-каналу Al Jazeera. Правомірне використання.
В Афганістані жінки стали жертвами узаконеного гендерного апартеїду (жорстка дискримінація за статевою ознакою; системна політика Талібану, спрямована на повне обмеження прав жінок). Після повернення талібів до влади в серпні 2021 року афганські жінки були замкнені у своїх домівках і позбавлені доступу до громадської сфери, працевлаштування та освіти.
Це результат навмисної політики Талібану і загальної авторитарної структури, яку посилили регіональні та міжнародні установи. Відсутність підтримки з боку чоловіків та помилки міжнародних організацій, які виявилися здебільшого неефективними, лише поглиблюють кризу.
Примушення жінок мовчати є одним з головних інструментів контролю. Якщо гендерний апартеїд і надалі збережеться, це кардинально змінить афганське суспільство через довгострокові та системні соціальні, політичні та економічні наслідки.
Соціально-культурні та психологічні наслідки
Соціальне життя буде зруйноване, якщо жінки й надалі будуть змушені жити в мовчанні. Зрештою, дівчата залишаться без прикладів для наслідування, сім’ї, які покладалися на жінок як на лідерок чи годувальниць, а сувора патріархальна система зміцниться ще більше. Громади втрачають стійкість, різноманітність і творчий потенціал, коли половину населення відкидають і виключають із суспільного життя. Моральний і культурний розвиток руйнується разом із демографічними втратами.
Оскільки за правління талібів дівчат вчать бути підлеглими чоловікам, вони частіше стикаються з ранніми або примусовими шлюбами, часто з членами Талібану. Лідери Талібану демонструють споживацьку поведінку щодо жінок, не приховуючи бажання одружитися вдруге чи втретє.
Значна кількість афганських жінок мають обмежений вибір партнера, а третина з них стають жертвами примусових шлюбів. Як наслідок, багато жінок страждають від депресії, домашнього насильства і навіть вдаються до самогубства, оскільки не можуть сказати «ні», або ж зникають із суспільного життя. Крім того, чоловіків заохочують брати кількох дружин, що руйнує соціальну структуру та нормалізує полігамію. За таких умов хлопці зростають із переконанням, що мають право домінувати над жінками, і ця тенденція, ймовірно, зберігатиметься навіть у разі усунення талібів від влади.
Економічні та політичні наслідки
Економічні втрати від гендерної нерівності вже катастрофічні. За оцінками Програми розвитку ООН у 2022 році, обмеження доступу жінок до роботи може коштувати Афганістану до 1 мільярда доларів щорічно, що становить приблизно 5% ВВП. Майже 8 із 10 жінок в Афганістані наразі не можуть навчатися, здобувати професійну підготовку чи працювати.
Втрата економічної продуктивності має як короткострокові, так і довгострокові наслідки для країни, яка вже бореться з серйозними гуманітарними проблемами. Освічені працюючі жінки не лише заробляють на життя, але й роблять внесок у розвиток країни. Вони підтримують сферу послуг, сільське господарство, освіту та охорону здоров'я. Афганістан не зможе відбудуватися, відновитися чи конкурувати на міжнародній арені, якщо продовжуватиме виключати жінок із соціально-економічного життя.
Попри широке засудження, включно з резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та санкціями ЄС, глобальна відповідь на гендерний апартеїд залишається переважно символічною. Санкції спрямовані проти окремих лідерів талібів, але жодних суттєвих юридичних механізмів для притягнення режиму до відповідальності не застосовано. Члени Ради Безпеки ООН не можуть дійти згоди.
Крім того, афганських жінок виключили з дипломатичних переговорів та міжнародних форумів, зокрема з останньої зустрічі під егідою ООН у Досі, де офіційно не залучили жодної афганської учасниці.
Політичне усунення жінок із громадянського суспільства та уряду призводить до незбалансованого та нерепрезентативного прийняття рішень на національному рівні. Жінки позбавлені права впливати на долю країни, що ізолює Афганістан, посилює залежність від іноземної допомоги та спричиняє виїзд спеціалістів за кордон.
Виклики та шляхи подальшого розвитку
Системне обмеження прав та маргіналізація жінок знищують наявні можливості, призводячи до зростання бідності, психологічних травм і нестабільності. Боротися з цією кризою необхідно як на міжнародному рівні, так і шляхом внутрішніх реформ.
На національному рівні Афганістану потрібні функціонуючі спеціалізовані підрозділи та незалежні організації в структурі уряду, які б дозволили жінкам реалізувати свій особистий та професійний потенціал. Такі структури мають включати департаменти з охорони здоров’я, освіти, правової та політичної обізнаності, а також економічного розширення можливостей.
Зокрема, вони повинні протистояти обмеженням, нестабільності та культурному опору, підтримуючи та пропагуючи гендерну рівність в Афганістані.
Міжнародна спільнота, зі свого боку, має надавати дієву допомогу, яка дозволить афганським жінкам активно брати участь у політичному та економічному житті країни. Програма мікрокредитування для жінок, подібна до тієї, що діє в Бангладеш, могла б стати ефективною моделлю для впровадження в Афганістані.
Попри обмеження, в Афганістані все ще існують невеликі осередки спротиву: безкоштовні онлайн-курси, менторські програми, поширення освітніх матеріалів, домашні мікропідприємства, місцеві жіночі організації та таємні школи. Наприклад, Університет народу, FutureLearn, Асоціація права та політології Афганістану та Гератська онлайн-школа, яка надає освіту на рівні коледжу.
Хоч вони змушені працювати таємно, ці ініціативи продовжують дарувати надію й силу духу. Набуття віртуальних навичок, мобільний банкінг та онлайн-навчання можуть забезпечити жінкам доступ до освіти та економічної незалежності. Однак ці можливості значно обмежені через контроль з боку талібів, цифрову ізоляцію та неписьменність.
На міжнародному рівні, разом із дипломатичним тиском і санкціями проти режиму талібів, Афганістан ризикує опинитися в ізоляції. Однак метою є притягнення лідерів до відповідальності, а не поглиблення гуманітарної кризи шляхом припинення іноземної допомоги. Деякі міжнародні донори надають допомогу лише за умови дотримання прав жінок. Але з огляду на катастрофічний рівень бідності в Афганістані, це навряд чи можна вважати справедливим, адже переважна більшість жінок залежить від іноземної підтримки.
Для уникнення закриття шкіл слід запровадити гібридні освітні програми, що поєднують групові заняття в громадах з онлайн-навчанням. Такі програми були б особливо корисними для дівчат у віддалених регіонах і повинні забезпечувати вільний доступ до Інтернету та пристроїв, оптимізованих для навчання і зв'язку. Одним із можливих рішень є ініціатива Starlink, що забезпечує безкоштовний доступ до Інтернету.
Потрібно розробити платформи для жінок, які б дали їм змогу застосовувати та передавати свої навички, продавати вироби ручної роботи й отримувати за це гроші. У разі успіху такі програми можуть продемонструвати, як завдяки творчості та місцевій ініціативі можливі реальні зміни.
Через значну різницю між жінками в містах і селах Афганістану рішення слід адаптувати відповідно до цих відмінностей. Досвід і знання афганських жінок із різних етнічних, регіональних і соціальних груп мають бути визнані та враховані як відправна точка для створення перспективного майбутнього.
Щоб досягти справжнього й довготривалого прогресу, важливо прислухатися до жіночих організацій і місцевих громад. Цей процес вимагає чіткої координації, врахування культурних особливостей і наполегливих зусиль. Зміни не відбудуться миттєво, але за правильного підходу Афганістан зможе поступово подолати гендерний апартеїд і побудувати суспільство, де жінки будуть повноцінно інтегровані.







