Рибалка Боте зі своїми інструментами. Зображення надано автором. Використано з дозволу.

Населення Боте — це корінна громада, яка налічує 0,04 відсотка від загальної кількості населення Непалу. Протягом багатьох поколінь вони жили в тісному зв'язку з річками та струмками країни і заробляли на життя риболовлею у своїх водоймах та керуванням дерев'яними човнами, які колись перевозили людей та товари. Але цей багатовіковий спосіб життя зараз знаходиться під загрозою. Мораторій на видачу ліцензій на рибальство обмежив їх доступ до природних ресурсів і спадкових прав, залишивши їм обмежені економічні можливості.

Хто такі Боте?

Вважається, що слово «Боте» походить від «Бот» (बोट), що в перекладі з непальської означає «дерево». Лінгвісти припускають, що назва походить від їхньої практики виготовлення весел для човнів з гілок дерев. Громади Боте в основному проживають в районах Сянджа, Ґульмі, Пальпа, Чітван, Навалпарасі, Ґорха, Танагун і Баґлунґ. Більшість представників громади Боте не володіють землею і живуть на державних землях.

Залежно від занять своїх предків їх поділяють на Pani Bote («водні Боте») and Pakha Bote («сухопутні Боте»). Pani Bote традиційно займаються човнярством і рибальством, а Pakha Bote заробляють на життя сільським господарством. Ця стаття присвячена Pani Bote, зокрема тим, хто живе вздовж річки Рапті у буферній зоні Національного парку Чітван (CNP). Їхній добробут змінюється під впливом зростаючого тиску з боку законів про охорону природи.

Близько півстоліття тому король Магендра змусив громаду Боте, що мешкала вздовж річки Рапті, зробити вибір між річкою і сушею. Громада Боте обрала річку, керуючись глибоким почуттям зв'язку з нею, як із джерелом усього необхідного для життя. Таким чином, у Чітвані громада Боте заробляла на життя катанням на човнах і риболовлею на річці Рапті.

Збір деревини в лісах на території нинішнього Національного парку Чітван (CNP) та риболовля на річці були головними складовими їхнього способу життя. Вони перевозили людей через річку та продавали рибу, як свіжу, так і сушену, на сусідніх ринках і таким чином заробляли на життя. У такий спосіб, громада Боте в районі Чітвана підтримувала нерозривний зв'язок з річкою Рапті.

Охорона природи проти джерела доходу

Дотримання суворих природоохоронних законів, таких як вимога наявності ліцензії на риболовлю на річках і озерах Національного парку Чітван, створило значні труднощі для громади Боте, що проживає в буферних зонах парку. Через нудну паперову роботу та бюрократичні перепони представникам цієї громади було складно отримати ці ліцензії. Керівництво національного парку також припинило видачу нових ліцензій на риболовлю протягом останніх семи років.

Гаста Багадур Боте з села Патігані в районі Чітван з рибальською сіткою. Зображення надано автором. Використано з дозволу.

У червні, під час особистого інтерв'ю, Гаста Багадур Боте — житель Bote Tole (квартал, який населений представниками етнічної групи Боте) в селі Патігані, що в районі Чітван, Непал —  розповів Global Voices, що наразі лише одна людина з приблизно 60 сімей в Боте має дійсну ліцензію на риболовлю. Решта були змушені відмовитися від своїх традиційних джерел доходу через природоохоронні обмеження, запроваджених адміністрацією парку. Корінні громади, такі як Боте, які протягом багатьох поколінь жили в тісній гармонії з природою, тепер змушені шукати можливості для утримання своїх сімей деінде. Проте представники цієї громади не мають інших навичок, окрім риболовлі та катання на човнах, тому вони стикаються з серйозним безробіттям.

Гаста Багадур Боте сказав:

Я виріс на березі річки і походив із родини рибалок, тому почав ловити рибу в дуже молодому віці. Я відчуваю глибокий зв'язок з річкою. Я хочу продовжити діяльність своїх предків, але змушений вести монотонне, безперспективне життя з навичками риболовлі, але не мати можливості їх використовувати. Я кілька разів намагався пройти процедуру отримання ліцензії, але всі мої зусилля були марними.

Він додав: «Рибальські сітки та капкани, які стоять в кутку мого будинку, щодня дражнять мене. Я маю навички рибальства, але не можу прогодувати свою родину. Я почуваюся нікчемним».

Вартість охорони природи

Національний парк Чітван впровадив модель охорони природи за принципом «фортеці», відповідно до якої використання природних ресурсів місцевими громадами вважається загрозою для збереження довкілля. Отож, він спрямований на обмеження доступу до ресурсів для спільнот, що живуть поблизу. Незважаючи на те, що зусилля національного парку з охорони природи досягли певних успіхів, вони були досягнуті ціною традиційної діяльності громади Боте.

Члени спільноти Боте розглядають ці обмеження як порушення їхніх спадкових прав. «Риболовля для нас — це не просто заняття, а традиція, що передається з покоління в покоління. Це наша єдина ідентичність, і ми боїмося втратити її», —  сказав Гаста Багадур Боте.

У Непалі корінні громади здавна підтримували тісний зв'язок з природою, однак корінна громада Боте в Чітвані стала мовчазною жертвою знаменитих природоохоронних досягнень національного парку. Багато експертів стверджують, що ідеальний природоохоронний підхід повинен об'єднувати зусилля охорони природи та громад, а не обмежувати права громад корінних народів.

Актуальною вимогою сьогодення є активне залучення корінних народів до природоохоронних заходів та захист їхніх споконвічних прав. Громада Боте в Чітвані закликає уряд врахувати потреби громади Боте у природоохоронних рішеннях.