Скріншот протестувальників із відео на YouTube “Inside Kenya’s Blacked Out Protest And The Truth Ruto’s Government Tried to Erase Today | LNN” авторства Лінн Нгуджі.
Використано відповідно до принципу добросовісного використання (fair use).

Автор: Джонмарк Одойо

У переповненому поселенні Кангемі в Найробі зношений прапор Кенії лежить на ще кривавому тілі підлітка, загиблого під час маршу «Саба Саба» 7 липня. В повітрі витає сльозогінний газ, а поліція розпилює водомети у вузькій алеї. «Саба Саба» (з суахілі — «сім сім») — це дата протестів 7 липня 1990 року, які стали поворотним моментом на шляху Кенії до багатопартійної демократії. Щороку цей день слугує індикатором того, наскільки держава толерує інакодумство.

Цьогорічна річниця стала найкривавішою. За даними Національної комісії з прав людини Кенії (KNCHR), подібні сцени розігралися щонайменше в 17 округах країни, внаслідок чого загинула 31 особа та понад 100 отримали поранення. Це був найжорстокіший день протестів з моменту початку заворушень у червні 2024 року після впровадження суперечливого законопроєкту про фінанси. З кожною новою смертю зростає обурення, яке спонукало молодь Кенії вийти на вулиці.

Податкове повстання, що запалило ґніт

Іскрою стало ухвалення законопроєкту «Фінансовий білль 2024» — масштабного пакета нових податків, які багато молодих кенійців охрестили як «оподаткування без роботи». Коли депутати парламенту просували закон до остаточного голосування 25 червня 2024 року, громадяни вибухнули гнівом, небаченим у столиці з 1990-х років. Тисячі протестувальників, які впродовж кількох днів мобілізувалися через соціальні мережі, особливо в X (Twitter), зібралися біля будівлі парламенту в Найробі, прорвали поліцейські кордони й на короткий хаотичний момент захопили сесійну залу. Поліція відкрила вогонь бойовими патронами, і до вечора щонайменше 19 осіб загинули.

Замість того, щоб зупинити гнів, цей розгін лише підбурив рух, який швидко поширився по країні та отримав назву «Протести покоління Z» (Gen Z Protests). Упродовж наступних п’яти тижнів демонстрації охопили понад двадцять округів, а правозахисні організації нарахували щонайменше 60 загиблих, сотні поранених від куль і понад 600 арештів, пов’язаних із протестами проти податкового тягаря.

Кількість жертв продовжує зростати

За останні тринадцять місяців кількість загиблих під час протестів зросла внаслідок трьох чітко окреслених хвиль насильства. Перша хвиля припала на тижні після ухвалення Фінансового білля в червні 2024 року, коли поліція застосовувала бойові набої для розгону натовпу. Amnesty International згодом підтвердила: під час тієї хвилі було вбито 60 осіб і ще сотні отримали поранення.

Друга хвиля припала на 25 червня 2025 року — рівно через рік після того, як протестувальники вперше штурмували парламент. Тисячі переважно молодих кенійців вийшли на вулиці Найробі, Кісуму та Момбаси, вигукуючи імена загиблих рік тому. Поліція знову відповіла сльозогінним газом, водометами та вогнем зі справжньої зброї. До вечора було зафіксовано 16 загиблих і понад 400 поранених, більшість із них мали кульові поранення.

Менше ніж за два тижні після цього, під час маршу Саба Саба, Кенія пережила найкривавіший момент. У своєму останньому звіті національний правозахисний орган повідомив про 38 загиблих, понад 130 поранених і 532 арешти у 17 округах. Серед загиблих — двоє дітей, зокрема 12-річна дівчинка, яку влучила куля, коли вона дивилася телевізор удома в Кіамбу.

У сукупності ці три хвилі підняли кількість жертв протестів далеко за межу 100 осіб, серед яких — відомий блогер Альберт Оджуанг, який помер у поліцейському відділку в червні. Майже всі загиблі були молодшими за 30 років.

За що бореться покоління Z

«Ми не можемо прогодувати свої родини, тому змушені виходити на вулиці, щоби зупинити зростання цін, припинити викрадення поліцією і відстояти нашу країну», — сказав 22-річний протестувальник Фестус Муїрурі в інтерв’ю Reuters у Найробі. Його обурення відлунює на всіх соцмережах, які використовувалися для мобілізації тисяч кенійців покоління Z на марш Саба Саба та інші протести впродовж останнього року.

Гнів, що рухає цими демонстраціями, набагато глибший за одну криваву подію. Світовий банк прогнозував, що загальний рівень безробіття в Кенії зросте до 5,7% у 2024 році через замороження найму. Але для молоді ситуація ще гірша. За даними Федерації роботодавців Кенії, молодь віком від 15 до 34 років, яка становить 35% населення, стикається з рівнем безробіття близько 67%, а щороку понад мільйон молодих людей виходять на ринок праці — багато хто без жодних професійних навичок.

Протестувальники зазначають, що до економічного болю додається ще й страх перед жорстокістю з боку держави.

Підтримайте Global Voices, щоб ми могли й надалі публікувати більше таких матеріалів.

Щоб отримати більше інформації про цю кампанію, будь ласка, перейдіть сюди.

Державний наратив проти правозахисників

Міністр внутрішніх справ Кіпчумба Муркомен назвав протести «спробою державного перевороту» і закликав поліцію «стріляти на ураження» по всіх, хто штурмує державні установи. Президент Вільям Руто повторив ці слова кілька днів потому, закликавши “стріляти протестувальникам у ногу”. Представники поліції стверджують, що застосовують лише «розумну силу» й ведуть внутрішні розслідування, однак у реєстрах моргів, з якими ознайомились журналісти, причинами смерті від кульових поранень часто вказуються «дорожні аварії» або «самосуд», що викликає підозри у системному приховуванні вбивств.

Голова парламентського комітету з питань безпеки Нельсон Коех пішов ще далі, заявивши, що наказ Руто стріляти в ноги був «занадто м’яким», і закликав до «стрілянини на ураження», назвавши протестувальників «злочинцями», які заслуговують на максимальну силу з боку поліції. Для сімей загиблих меседж зрозумілий: коли молоді кенийці піднімають базові вимоги щодо працевлаштування та податків, держава відповідає ще гучнішою стріляниною.

Правозахисні організації поділяють ці занепокоєння. У спільній заяві після Саба-Саба Amnesty Kenya, Національна комісія з прав людини Кенії (KNCHR) та інші наглядові органи назвали нові жертви протестів «позасудовими вбивствами» і вимагають незалежного розслідування, вказуючи, що офіцери без іменних нашивок відкривали вогонь бойовими патронами пліч-о-пліч з невідомими чоловіками в цивільному.