Ця стаття вперше з’явилася у Novaya Vkladka 14 липня 2025 року. Відредагована версія публікується на Global Voices повторно.

Вранці 15 грудня 2024 року, під час шторму в Керченській протоці, два танкери, що перевозили мазут — Volgoneft-212 і Volgoneft-239 — потрапили в шторм. Одне судно розламалося навпіл, інше — сіло на мілину за 80 кілометрів від порту Тамань. Із 9 200 тонн мазуту, які перебували в трюмах, близько 3 700 тонн вилилося в море поблизу міста Анапа у Краснодарському краї — популярному курортному місті Росії.

У середині червня 2025 року команда журналістів Novaya Vkladka вирушила до Анапи, щоб з’ясувати, як місцевому бізнесу вдається заробляти гроші, в які теорії змови вірять місцеві жителі та чому деякі вважають, що танкери затонули навмисно.

Катастрофа залишила курорти Краснодарського краю без туристів: кількість бронювань готелів на червень-липень 2025 року зменшилася на 30–70% у порівнянні з тим же періодом минулого літа. З кінця червня гостей, які заселяються в готелі та санаторії Анапи, просять підписати відмову, у якій вони визнають заборону на купання.

Ніна Семенівна провела 12 годин у дорозі потягом з Анапи до Сочі, щоб зустріти свою онуку в аеропорту. Тепер вони повертаються назад. Нічний поїзд між Анапою та Адлером запустили у 2024 році; до цього щодня курсував лише один денний потяг із сидячими місцями. Аеропорт Анапи, як і більшість південних аеропортів Росії, закритий з березня 2022 року після вторгнення Росії в Україну у лютому того ж року. Єдиний спосіб дістатися півдня Росії літаком — летіти до Сочі.

«Сподіваюся, гірше вже не буде!» — зітхає 35-річна Ільміра, рієлторка, яка перебуває у відрядженні в Анапі. Вона скаржиться, що квиток у купе з Адлера коштував понад 5000 рублів (приблизно 63,50 долара США): «12 годин у дорозі — це занадто дорого, як на мене».

Погана вдача

О 6:00 ранку за місцевим часом поїзд вивантажує сонних пасажирів на перон вокзалу Анапи. Кінцева зупинка: похмуро, накрапає дощ. З платформи видно ряд новобудов у дев’ять поверхів і будівельні крани.

Новенький готель, що ще не має вивіски, за кілометр від центрального пляжу Анапи, заповнений лише наполовину, бо — за словами адміністраторки Альони — «ви й самі бачите, що робиться з морем».

До 10-ї ранку місто виглядає як занедбаний парк розваг. «Замок страху», відкритий влітку 2023 року, спить. Спить і аквапарк. Дівчина біля тирів бурмоче крізь зуби, поки повз проходять поодинокі перехожі: «Заходьте, постріляйте, лопніть кульки».

Єдине місце з ознаками життя — танкодром, де двоє хлопчаків, років восьми, ганяють у мініатюрних танках.

Запах бензину паморочить голову — танки працюють на справжньому пальному. Жінка в касі пояснює, що атракціон подобається й дорослим: «Багато хто з Спеціальної військової операції приїжджає покататися. Вони надсилають фотки своїм хлопцям [на фронті], як тут розважаються». Спеціальна військова операція— так уряд Росії називає своє вторгнення в Україну.

Вікна екскурсійних кіосків залишаються зачиненими, але крамниці з яскравими сорочками, дешевими капцями й надувними колами потроху відкриваються. Попри те, що на деяких кафе вивішено рукописні оголошення «Зачинено», підприємці з теплом згадують минулий сезон, коли Анапу з населенням 85 тисяч відвідало 5,5 мільйона туристів. Цього літа Нане, власниця кав’ярні на Терській вулиці, варить каву і подає випічку власноруч — їй не по кишені наймати персонал. «Я вчора пройшлася вулицею — у всіх порожньо, — каже вона. — Минулого року людей було стільки, а цього року почали з мінуса. Оренда в мене до кінця жовтня, і якщо зараз закритися, все одно треба платити. Сподіваюся хоч половину відбити цього сезону, щоб покрити частину оренди».

Популярні анапські кафе, колись відомі літніми дискотеками до ранку, тепер майже порожні. Наприкінці травня на площі перед ними встановили гігантський екран, який транслює рекламу контрактної служби в армії та новини з Петербурзького економічного форуму, де чиновники розповідають, «як будувати світ майбутнього».

Олексій, чоловік років сорока у світло-зеленій майці, заробляє на життя, продаючи квитки на прогулянкові катери з музикою й танцями. Його дохід прямо залежить від туристів — а їх майже немає. Він переїхав у курортне місто з Луганської області два роки тому до брата: «У нас удома було три варіанти — як батько впахувати на заводі, іти в ЖКГ або на війну».

Він злий і вважає, що витік нафти «роздули, бо це вигідно владі». Він припускає, що танкери «спеціально випустили в шторм», пояснюючи: «Якби це була лавина чи метеорит — ну, природа. А віруси, війна — це все людських рук справа. Я впевнений, вони спеціально все підлаштували, щоб відмити мільярди. Адміністрація ж жирно на цьому нажилася. Виділили, скажімо, 1,5 мільярда рублів на ліквідацію [≈19 млн доларів], зверху відкати пішли, а волонтерам — лопати в руки. А постраждали самозайняті, малі бізнеси».

Він переконаний, що влада «хоче заповнити кримські курорти, от і відсунула Анапу на задній план».

У Криму, за його словами, кількість бронювань зросла на 40–60 % у порівнянні з минулим літом. Олексій, як і деякі інші представники туристичної сфери Анапи, вважає, що «паніку» навколо катастрофи спеціально розкрутили в медіа та соцмережах конкуренти з інших регіонів. Після паузи він додає: «Я навіть думав: а що, як це Україна підірвала ті танкери? Я б не здивувався». Втім, він не шкодує, що переїхав до Анапи саме в такий складний період: «Принаймні я живу біля моря, а не тягну цеглу». Чув, що «на липень усі поїзди вже розкуплені», тож сподівається, що сезон ще можна частково врятувати.

Не прибутково

Центральний пляж Анапи — Золотий Пісок — нагадує величезну поранену тварину. Уздовж берегової лінії тягнуться сліди шин, за дюнами гуркотить трактор, а вздовж узбережжя розстелено зелені сітки для збору нафти.

З гучномовців лунають то радянські пісні, то металевим голосом чоловіка звучить оголошення: «Купання суворо заборонено». На початку червня мерія оголосила 66 кілометрів узбережжя — від села Веселівка до Утриша — «небезпечною зоною», закривши доступ до пляжів.

«Якщо в повітрі є токсини — чому нас не евакуюють?» — дивується Анастасія Вдовіна, засновниця бренду “Анапська косметика”. «Більшість наших шкіл і садочків — уздовж узбережжя».

Коли сталася катастрофа з танкерами, виробництво Вдовіної зупинилося: 15 її працівників пішли очищати птахів і збирати нафту, а сама вона координувала один із волонтерських штабів. Проте вже після новорічних свят кілька готелів і ресторанів припинили закуповувати її продукцію. До лютого її щомісячний дохід скоротився на 42%, а троє працівників звільнилися.

Люди виїжджають туди, де можна заробити. Одна жінка з родиною залишила квартиру в Анапі та переїхала до Туапсе, бо робота її чоловіка залежить від туристичного сезону. Взимку багато хто боїться, що Анапа перетвориться на новий Прип’ять — місто біля Чорнобиля, покинуте з 1986 року.

За словами Вдовіної, найбільше постраждали готельєри, ресторани, торгові точки та дрібні виробники — їм доводиться економити. Деякі її друзі-ресторатори вирішили взагалі не відкривати сезонні кафе, а ті, хто має гарні локації, ледве заповнюються на вихідних. Відсутність авіасполучення, каже вона, теж відлякує забезпечених туристів: вони літають в інші курорти, а жителям Сибіру та півночі Росії надто довго й дорого добиратися до Анапи з моменту закриття аеропорту в 2022-му.

Вдовіна входить до міської ради Анапи з розвитку малого та середнього бізнесу. Вона запропонувала місцевій владі кілька заходів підтримки, зокрема субсидії на зарплати працівникам готелів і ресторанів, щоб уникнути масових звільнень, і підтримку для покупців місцевої продукції. Жодну ініціативу не ухвалили. «Таке враження, що нас просто не існує!» — каже вона. «Держава знаходить величезні гроші на підтримку прикордонних регіонів і навіть інших країн. Я розумію, правда. Але ж тут теж живуть люди, і нашу проблему замовчують. Ми чимось гірші? Ми теж живемо в пеклі. І це вже сім місяців. Кожен другий знайомий живе на кредитці».

Підйом затонулих танкерів у Керченській протоці запланований на 2026 рік. До того часу місцевих лишають у підвішеному стані.

На самому дні

Курортне селище Витязево — одне з найбільш постраждалих від нафтового розливу — зараз нагадує декорації до фільму. «Кубанський ярмарок» зачинений, як і ятки з морозивом, сувенірами, косметикою, шашликами та шаурмою. На гостьових будинках висять таблички «Є вільні номери», але, за словами Антона, місцевого таксиста:

«Усе порожнє, усе стоїть, усі скаржаться. Це трагедія для Анапи, катастрофа в усіх сенсах. Думаю, наступного року якось відновиться. Але зараз — місто впало в якусь сплячку».

Волонтерський штаб, що працював із грудня, тепер теж мертвий. Місцеві кажуть, що там не було нікого вже місяць-два:

«Ми маємо, може, 20% від торішнього напливу. Тяжко. Це вже не життя — це дно. Он той кіоск з шаурмою? Родинний бізнес. У сезон там п’ятеро без зупинки працювали. Зараз — один».

Поки що берегова лінія майже безлюдна. У сильному вітрі кружляють чорні ворони, а кілька відпочивальників мовчки сидять на піску.

«Тут уже майже чисто, але ж ті затонулі танкери ще повні мазуту, а техніки, щоб їх підняти, нема», — з тривогою каже Федір, літній таксист, який везе команду журналістів крізь порожнє селище. — «Нафта осідає на дні, а потім море знову викидає її. Якщо там унизу знову щось потече — все сюди піде».

Він звинувачує владу в недбалості:

«Спочатку наш губернатор кричав: “Самі впораємося!” Та там лише місцеві й були. Волонтери — то вже пізніше. Багаті й бідні — усі з лопатами стояли, поки держава прокинулася і нарешті прислала МНС».

На запитання, чи хвилюється, що сезон втрачено, Федір дратується:

«Тут не тільки про гроші. Мене більше злить, що хтось же дав наказ — випустити танкери в такий шторм. Оце вже точно — через гроші».

Тури до чистого моря

«З мазутом нам, звісно, влаштували повний облом! Раніше я з ранку до ночі сидів на телефоні, тури розсилав — з дому вийти не міг. А тепер — кайфуємо, поки молоді! Туристів нема, зате реально відчуваємо, що живемо в курортному місті. Усе — для нас!» — сміється Сергій, підприємець з Анапи, який запропонував свою маршрутку, щоб відвезти журналістів до Азовського моря. Цього літа, коли туристичний потік в Анапі обвалився, він почав організовувати «тури до чистого моря» за 2 500 рублів (близько 32 доларів) на пляжі, розташовані за годину їзди.

Сергію 50 років, усмішка до вух, голена голова, засмаглі груди, на шиї — ланцюжок з іконкою. Показуючи на порожню вулицю, він каже:

«У червні таке бачити — нонсенс! Зазвичай тут у пробці повзеш, бо всі йдуть до моря».

Він переїхав до Анапи з родиною з іншого регіону 15 років тому і почав організовувати джип-тури. Зазвичай з травня по жовтень заробляв понад 3 мільйони рублів (близько 39 000 доларів). Все погіршилося після закриття аеропорту в Анапі:

«Люди стали приїжджати на своїх машинах — а це не наша аудиторія. Вони підходять до бабусь у кіосках, питають маршрут, потім відкривають GPS і кажуть: “Дякую, самі доїдемо!”»

Місцеву логістику називає «повною дупою» і додає, що погане залізничне сполучення тільки погіршує ситуацію. Попри все, обвал туризму його сильно не зачепив — у нього є й інші джерела доходу. Але він співчуває тим,

«в кого не вистачить заощаджень, щоб протриматися два-три роки».

У салоні його маршрутки — Іван з дружиною Аліною, молода пара з Башкортостану. Іван два роки воював в Україні, був поранений, зараз чекає на демобілізацію.

Коли Сергій чує це, він стишує голос: «Брате, ти служив у СВО?» Іван, киваючи, виглядає виснаженим і надламаним: «Вони мені сняться…» Решту дороги Сергій лає корупцію в Росії й звинувачує Україну. Каже, що не терпить українців за те, що «вибрали владу, яка брехала і привела до фашизму».

І раптом із заднього сидіння Іван озивається: «Нам кажуть, що ми живемо краще за них. А коли ми зайшли в українські села… У них дороги — у десять разів кращі. Люди жили — у десять разів краще. А техніка в полях яка! Ми були в шоці».

Аліна, не звертаючи особливої уваги на слова чоловіка, махає рукою: «Мені ця війна не цікава. Я просто хочу спокійного життя». Вона безробітна, але мріє возити товари з Китаю на продаж в Уфі, й із гордістю додає: «Чоловік пообіцяв дати гроші на це».

На узбережжі Азовського моря — яскраві плями відпочивальників. Іван і Аліна купують холодне пиво й прямують до пляжу. Сергій сідає за столик у кафе, розмірковуючи: «Нашим керівникам вигідне це мазутне шоу. Губернатору Кондратьєву вигідно, щоб ця “аварія” тягнулася роками. Ясна річ, він і через 15 років буде казати, що в Анапі все ще триває “відновлення”.»

Приблизно 13 мільярдів рублів (близько 19 мільйонів доларів) було виділено з різних бюджетів на очищення моря, моніторинг якості води та будівництво загороджувальних споруд навколо затонулих танкерів.

Коли сонце сідає, набережну Анапи огортають аромати солодкої вати та смаженого м’яса. З гучномовців лунає попса початку 2000-х, а в парку атракціонів мерехтять майже порожні гірки. Коли сонце зникає за горизонтом, над містом проноситься винищувач. Діти тягнуть руки вгору й кричать: «Літак! Так близько!»

На кілька секунд курорт поглинає важкий, оглушливий гул. А потім — тиша.