Аерофото Пресклубу Кветти та прилеглих вулиць у столиці провінції Белуджистан. Фото Рамни Саїд. Використано з дозволу.

«У Белуджистані вже панує інформаційна блокада», — каже Амір Наїм, студент-журналіст із Панжгуру. «Соцмережі були єдиним джерелом інформації для маргіналізованих, але тепер і їхні голоси змовкли».

За його словами, округ Панжгур у провінції Белуджистан, на півдні Пакистану, живе без мобільного інтернету вже чотири роки. «Єдиний варіант — стаціонарна лінія Pakistan Telecommunication Company Limited (PTCL), але не кожен може собі це дозволити. Відчуття таке, ніби ми живемо в кам’яному віці в епоху штучного інтелекту».

Ситуація Аміра не унікальна, а частина ширшої картини в регіоні. Пакистан здобув тривожну репутацію через нормалізацію відключень інтернету. Лише у 2024 році країна пережила 18 навмисних блокувань, загальною тривалістю 9 735 годин, що торкнулися мільйонів користувачів. Незалежний сайт VPN-оглядів Top10VPN поставив Пакистан на третє місце у світі за тривалістю відключень (9 735 годин) у 2024 році та оцінив економічні збитки у 1,62 мільярда доларів США.

6 серпня 2025 року уряд Белуджистану наказав призупинити мобільний інтернет по всіх 36 округах провінції, заявивши, що блокування триватиме до 31 серпня. Це рішення доповнило чинну заборону на міжміські й міжпровінційні подорожі з 17:00 до 05:00, що ще більше посилює ізоляцію регіону.

Серпень має символічне й політичне значення для Белуджистану. Деякі повстанські групи відзначають 11 серпня як «День незалежності Белуджу», тоді як національний День незалежності Пакистану припадає на 14 серпня. Історично збройні угруповання активізують атаки саме довкола цих дат.

Національний контекст, місцеві наслідки

По всій країні відключення інтернету часто збігаються з чутливими політичними чи релігійними подіями, масовими протестами та заворушеннями. Пакистанська телекомунікаційна адміністрація стверджує, що локальні обмеження необхідні для «національної безпеки». Сили безпеки аргументують це тим, що обмеження зв’язку заважає координації бойовиків. Проте майже немає публічних і перевірених доказів того, що блокування справді зупиняє атаки, і в багатьох випадках найсерйозніші інциденти відбуваються в районах, які й без того залишаються без інтернету.

Для звичайних мешканців ціна — миттєва й відчутна. Студенти пропускають онлайн-заняття й іспити. Малий бізнес і торговці втрачають прибутки, оскільки не можуть користуватися цифровим банкінгом. Журналісти не можуть перевіряти або публікувати матеріали в реальному часі. Гуманітарні операції стають важче координувати, а медичні реагування сповільнюються. Соцмережі, які часто лишаються єдиним доступним публічним майданчиком для маргіналізованих голосів, змовкають. У провінції, яка вже давно позбавлена стабільного інтернету, масштабні блокування ще більше поглиблюють ізоляцію, викликають обурення й відчужують населення, що й так не довіряє державі.

Як сказав один місцевий мешканець на умовах анонімності в розмові з Global Voices: «Чи назвемо ми це колективним покаранням, чи рівним ставленням — правда в тому, що єдина офіційна ідентичність Белуджистану стала “питанням безпеки”».

Експерти ООН із прав людини, зокрема Ірен Хан, спеціальна доповідачка з питань свободи думки та вираження, попередили, що «повторні інтернет-блекаути в Белуджистані перешкоджають свободі інформації, прозорості, підзвітності, політичній участі та громадянському простору».

Провінція, відключена від світу

Інтернет і мобільний зв’язок з’явилися в Белуджистані пізніше, ніж в інших провінціях Пакистану, і досі в багатьох районах залишаються мінімальними або взагалі відсутніми. Для багатьох відключення — це не тимчасове переривання, а напівпостійний стан, який змушує людей жити поза цифровим світом.

Віддалені райони, такі як Колвах, Джхаоо, Ракшшанський пояс і Болан, щодня стикаються з умовами, схожими на блекаут. У Колваху (округ Аваран) мобільні мережі працюють за суворим графіком з 9:00 до 21:00 під контролем військових. У Наал Ґрешаґ мережа, за повідомленнями, доступна лише з 8:00 до 16:00; після цього мешканці змушені долати кілометри до центрів міст або користуватися стаціонарною лінією PTCL, щоб виконати базові завдання.

Нафіса Белудж, кліматична активістка та засновниця спільноти Zameek у Ґвадарі, розповіла Global Voices через WhatsApp:

Ми вже живемо без базових зручностей — води, електрики, газу, а тепер відключення інтернету остаточно розірвало наш життєво важливий зв’язок зі світом. Я пропустила дедлайни грантів і не змогла спілкуватися з міжнародними партнерами. Цей блекаут не просто створив незручності; він змусив замовкнути нашу роботу.

Історія відключень у Белуджистані

Відключення в провінції Белуджистан — не нове явище. Влада неодноразово припиняла роботу сервісів під час політично чи соціально значущих подій. У березні 2012 року мобільний зв’язок було відключено по всій провінції у День Пакистану. У липні 2024 року мобільні та інтернет-послуги були зупинені 8, 9 та 10 мухаррама (перший місяць ісламського календаря) у кількох округах, а пізніше — під час виборів у квітні 2024 року.

Після теракту-самогубства на залізничній станції Кветти 9 листопада 2024 року зв’язок було відключено в кількох округах.

У березні 2025 року Армія визволення Белуджистану на короткий час захопила місто Мач у районі Болан і викрала пасажирський поїзд Jaffar Express, що курсував між Кветтою та Пешаваром, що призвело до нових відключень.

У липні 2025 року Фронт визволення Белуджистану, за повідомленнями, здійснив десятки атак за кілька тижнів у рамках кампанії під назвою «Операція Баам» і при цьому пошкодив телекомунікаційні вежі, що спричинило додаткові перебої. Влада заявляє, що такі сплески виправдовують суворі заходи. Проте якщо бойовики здатні діяти в зонах без інтернету, то масштабні відключення, ймовірно, більше карають цивільних, ніж стримують бойовиків.

Влада подає відключення як необхідність для безпеки. Але ця логіка виглядає сумнівною, коли найбільш серйозні напади бойовиків відбуваються саме в районах із мінімальним або взагалі відсутнім інтернетом. У гірських округах Чагай, Харан, Панжгур і Аваран сталися напади на військові конвої, атаки на китайських інженерів, вибухи газопроводів і навіть тимчасові захоплення міст — часто в місцях, де зв’язок і так був відсутній.

Ця повторювана модель ставить різке питання: чи держава вдається до відключень через неможливість забезпечити безпеку мереж, чи через те, що офлайн-можливості сепаратистських угруповань зросли? У будь-якому випадку, ціну сплачують звичайні громадяни.

Невідповіді питання

Тривала діяльність бойовиків, незважаючи на відключення інтернету, викликає сумніви в їхній ефективності. Чи може масштабний блекаут справді захистити цивільних? Які юридичні гарантії існують, аби підвищувати безпеку зв’язку, а не повністю його забирати? І яка довгострокова стратегія, якщо така є, може поєднати безпекові потреби з правами громадян?

На міжнародному рівні тривалі й повторювані відключення викликають тривогу в правозахисників цифрових прав. У Белуджистані ж вони загрожують перетворити ізоляцію на постійне відчуження, поглиблюючи розрив між провінцією та рештою країни — як цифровий, так і політичний.

Для багатьох у Белуджистані зв’язок залишається останнім крихким мостом до зовнішнього світу. Кожне відключення розхитує цей міст, наближаючи його до руйнування. Політика, що подається як захід безпеки, для надто багатьох жителів тепер виглядає як інструмент замовчування.