Ця стаття публікується в рамках програми “Кліматична справедливість” від Global Voices (Global Voices Climate Justice fellowship), за якою журналісти з країн Глобального Півдня та китайськомовної сфери об'єднують зусилля для дослідження впливу китайських проєктів розвитку економіки за кордоном. Більше матеріалів можна знайти за посиланням.

[Китайську й індонезійську мови в посиланнях нижче визначено автоматично за допомогою вбудованої функції перекладу Firefox; посилання без додаткових позначок — англійською мовою.]

У вересні 2024 року китайське акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю “Електроенергетична компанія Чжецзян Цзіньнен” (англ. Zhejiang Jinneng Electric Power Technology Co., Ltd.; кит. 浙能锦江环境控股有限公司), котре займається енергетичною утилізацією відходів [укр.], провело церемонію закладання першого каменю свого нового об'єкта в Палембангу, одному з головних міст на індонезійському острові Суматра. Під грім святкових петард і феєрверків у землю забили першу палю фундаменту сміттєспалювального заводу [укр.].

Минулого року було укладено [кит.] договір про закупівлю електроенергії між цією китайською компанією й індонезійською державною електроенергетичною компанією Perusahaan Listrik Negara (PLN). “Чжецзян Цзіньнен” планує збудувати в Палембангу систему сміттєспалювальних печей і турбін, розраховану на переробку 1000 тонн твердих відходів за день. Виробничий процес полягає в тому, що захоплене тепло від спалювання відходів приводить у рух турбіну для вироблення електроенергії. Як указано в договорі, вироблену електроенергію закуповуватиме PLN.

Вілуйо Кусдвіхарто, директор з управління проєктами та з нової відновлюваної енергетики на PLN, під час церемонії зазначив, що палембанзький проєкт не лише розв'яже серйозну проблему купи відходів, які накопичуються в місті, але й сприятиме зниженню викидів парникових газів і генерації “зеленої електроенергії”, як згадано у пресрелізі [кит.] “Чжецзян Цзіньнен”.

Під час сезону дощів у Індонезії (щороку приблизно з жовтня по квітень) місто Палембанг потерпає від потужних повеней.

Марліна Сильвія, завідувачка відділу водних ресурсів при управлінні комунальної інфраструктури та планування громадського простору міста Палембанг, додала, що цей проєкт допоможе зменшити проблему затоплення в Палембангу, прибравши купи сміття, через яке забиваються каналізаційні системи. За оцінками, за день у Палембангу скидається в річки приблизно 90 тонн відходів.

В інтерв'ю відомій місцевій газеті Kompas [індонез.] Сильвія відзначила:

 Upaya ini harus dilakukan karena sebagian besar sampah berasal dari rumah tangga

Це починання (з енергетичної утилізації сміття) однозначно необхідне, тому що основна маса відходів надходить із домогосподарств.

Як один із лідерів галузі в Китаї “Чжецзян Цзіньнен” на цей момент оперує [кит.] у своїй країні 27 об'єктами енергетичної утилізації відходів (такими як сміттєспалювальні заводи). Палембанзький проєкт стане для компанії першим сміттєспалювальним заводом за кордоном. “Чжецзян Цзіньнен” заявляє, що проєкт:

…大力推进中国先进的垃圾焚烧发电技术走出去，为印尼环境保护提供中国经验和智慧.

…поширюватиме за кордоном китайські передові технології енергетичної утилізації відходів і залучатиме професійний досвід та глибокі знання китайських спеціалістів для підтримки зусиль Індонезії, спрямованих на захист довкілля.

Здається, проєкти з енергетичної утилізації відходів пропонують подвійну вигоду: усуваються накопичувані відходи і при цьому як побічний продукт виробляється електроенергія. Тож, китайська технологія енергетичної утилізації відходів — це рішення для дедалі більшої проблеми сміття в Індонезії та Південно-Східній Азії? Чи це надто добре, щоб бути правдою?

Китай: від буму до надлишку виробничих потужностей

В останні два десятиліття у Китаї стрімко розвивалася галузь спалювання відходів з отриманням енергії, особливо в середніх та великих містах. За даними [кит.] Міністерства житлового господарства й розвитку міст і сіл Китаю, з 2005 по 2023 рік частка міських побутових відходів, утилізованих шляхом спалювання, збільшилася з 9,8% до 82,5%, а кількість сміттєспалювальних заводів зросла з усього 67 до 1010. Зараз країна займає лідерську позицію в технологіях енергетичної утилізації сміття, особливо твердих муніципальних відходів.

Сектор енергетичної утилізації відходів став складовою рішення проблеми сміття в Китаї, та при цьому постав новий виклик — надлишкові виробничі потужності.

В інтерв'ю [кит.] виданню “Щотижневик новин Китаю” (англ. China News Weekly, кит. 中国新闻周刊) Пань Ґон, аналітик у галузі твердих відходів із китайського аналітичного центру з питань довкілля “Інститут E20″, поділився оцінкою ситуації:

粗略估算，当前垃圾焚烧厂整体负荷率约为60％.

За приблизними підрахунками, поточний коефіцієнт завантаження сміттєспалювальних заводів (у Китаї) становить близько 60%.

За словами Паня, більш-менш у 2018 році в Китаї спостерігався бум у будівництві сміттєспалювальних заводів із виробництва енергії. До 2022 року, коли запрацювали ці сміттєспалювачі, поступово намітилася проблема “недобору палива” для сміттєспалювальних заводів.

Через надлишкові виробничі потужності та запеклу конкуренцію на внутрішньому ринку китайські сміттєспалювальні компанії, як-от “Чжецзян Цзіньнен”, почали поглядати за кордон. Південно-Східна Азія як регіон із високою концентрацією країн, що розвиваються, швидким зростанням економіки й населення, значним попитом на проєкти спалювання відходів з отриманням енергії та з розташуванням зовсім недалеко від Китаю стала ключовим закордонним ринком для китайських компаній у галузі енергетичної утилізації відходів.

Криза відходів у Індонезії

Завдяки чималій території, стрімкому розвитку міст і прискореному нагромадженню відходів Індонезія виглядає перспективним напрямком для інвестування в енергетичну утилізацію відходів. Враховуючи, що за рік тут накопичується 65 млн тонн відходів і це число невпинно зростає, країна стикається із серйозною кризою в управлінні відходами. На додачу, десятиліттями на архіпелаг імпортувалося сміття з таких країв, як ЄС, Австралія та США, що тільки загострювало [індонез.-?] проблеми з власними відходами.

З 1990-х років Китай став найбільшим світовим транспортним вузлом у міжнародному імпорті відходів. У 2011 році влада запровадила суворіші правила щодо ввезення відходів, а на початку 2018 року поклала край цій практиці, визнавши її невідповідність принципам сталого розвитку, надмірне навантаження на довкілля й негативні наслідки для здоров'я місцевого населення. В результаті багато західних країн у пошуку рішення для своїх проблем із відходами стали тоді спрямовувати свій непотріб до країн із низьким рівнем доходів на Глобальному Півдні, незважаючи на те, що в багатьох із цих країн недостатньо розвинені системи управління відходами. Деякі активісти називають таку практику “сміттєвим колоніалізмом”.

До 2022 року Індонезія опинилася на третьому місці за обсягами імпорту сміття, а в 2024 році було ввезено просто неймовірну масу в 262 900 тонн пластикових відходів. У січні 2025 року таку практику офіційно заборонили, а міністр довкілля Ханіф Файсол Нурофік наголосив: “Хотілося б нагадати всім сторонам, що з наступного року ніякого імпорту пластикових відходів більше не буде. Досить уже з нас, із огляду на те, що цій країні й досі доводиться долати труднощі в управлінні своїми значними обсягами таких відходів”.

У поводженні з відходами в містах переважають усталені методи, до яких не можна вдаватися вічно, головним чином ідеться про відкрите звалювання, що призводить до значних викидів метану, одного з головних чинників глобального потепління.

Частка перероблених відходів у різних регіонах Індонезії становить всього лише близько 10%, а ґрунтозасипні смітники по всій країні, за прогнозами, будуть заповнені на максимальну місткість до 2030 року.

Великі обсяги відходів без належного управління й оброблення забруднюють навколишнє середовище, як говорить заступник індонезійського міністра довкілля Діас Хендропрійоно. В інтерв'ю інформаційному агентству Antaranews він розповів: “Наслідки далекосяжні. Ми виявили мікропластик у річках, водних джерелах, плаценті й навіть у грудному молоці”.

Проте важке становище водночас створює нагоду для розвитку сектору енергетичної утилізації відходів у Індонезії. Зараз в Індонезії працюють усього два підприємства з енергетичної утилізації відходів — у містах Сурабая та Соло (в провінціях Східна Ява й Центральна Ява відповідно). Уряд прагне до 2029 року збільшити їх кількість до 30.

Цей сектор викликає сильний інтерес із боку іноземних інвесторів, не лише з Китаю, але і з Сингапуру, Японії та Європи, як відзначив індонезійський міністр із координації справ харчування Зулкіфлі Хасан в інтерв'ю “Індонезійському агентству новин” (Indonesian News Agency): “Багатьох приваблює цей бізнес, тому що тут є і реальні можливості втілити свої плани, і перспективи отримати прибуток”. Держава урочисто пообіцяла упорядкувати правові норми, усунувши будь-які бюрократичні перепони зі шляху потенційних іноземних інвесторів.

Виклики попереду

Хоча технології енергетичної утилізації можуть перетворити кризу відходів на відновлювану енергію, вони також ведуть за собою особливі виклики з точки зору економіки, довкілля й соціальної сфери.

Дослідники з'ясували, що нинішні “зелені” тарифи на закупівлю електроенергії та оплата за розвантаження сміття на підприємствах з енергетичної утилізації в Індонезії не достатньо високі для забезпечення комерційної доцільності цих підприємств. До того ж, для відходів у Індонезії характерний високий вміст вологи, що потребує попередньої обробки й підвищує загальну собівартість переробки відходів. Пріянто Роматулла, директор у справах довкілля при Міністерстві планування національного розвитку (Bappenas), на присвяченому проблемам довкілля симпозіумі в Університеті Гаджа Мада пояснив, які виклики постають перед Індонезією в перетворенні відходів на енергію.

Plastics should be separated, organics should be separated, and inorganics should also be separated. But what often happens is that everything is mixed, collected, transported, and dumped again. This is why our landfills practice open dumping, leading to overcapacity.

Потрібно, щоб усе оброблялося за роздільною системою: окремо пластик, окремо органічні й окремо неорганічні відходи. Та часто буває так, що все перемішується, збирається, перевозиться і знову звалюється докупи. Тому в нас на смітниках, замість засипання відходів ґрунтом, їх просто звалюють, що призводить до переповнення.

Екологічна неурядова організація “Індонезійський форум захисту довкілля” (англ. Indonesian Forum for the Environment, індонез. Wahana Lingkungan Hidup, WALHI) теж виразила подібні занепокоєння. Юліусман, виконавчий директор південносуматранського відділення WALHI, наголосив на важливості належної підготовки відходів перед подальшою енергетичною утилізацією. Він підкреслив, що для ефективної підтримки енергетичної утилізації у відповідних місцях мають бути “обладнання й інфраструктура для збирання побутових відходів”.

Сміттєспалювальні заводи викликають неоднозначне ставлення по всьому світу через побоювання щодо впливу на довкілля і здоров'я, особливо стосовно викидів поліхлорованих дибензодіоксинів (ПХДД), дибензофуранів (ПХДФ) та інших забруднювачів. Наприклад, у Китаї за останнє десятиліття пройшло кілька масштабних протестів громадян, котрі проживають біля підприємств із енергетичної утилізації і вийшли висловити занепокоєння щодо можливих негативних наслідків від таких об'єктів.

Доки що в Індонезії не помітно серйозного спротиву суспільства енергетичній утилізації відходів на сміттєспалювальних заводах, бо сама галузь іще перебуває на початковому етапі, але з розширенням ринку в Індонезії, ймовірно, зросте і громадське занепокоєння. Оскільки за останнє десятиліття технології енергетичної утилізації відходів неабияк покращилися, зараз існує широкий науковий консенсус, що оснащені вдосконаленим і передовим обладнанням підприємства з енергетичної утилізації можуть стати фінансово доцільним, безпечним та екологічно чистим варіантом виробництва електроенергії. У відповіді на громадський спротив ключове значення матиме прозорість даних щодо здоров'я та довкілля.