Скріншот тристоронньої зустрічі, у якій взяли участь президент Дональд Трамп, президент Ільхам Алієв і прем'єр-міністр Нікол Пашинян. Скріншот взятий з відеоролика Associated Press на YouTube «Прямий етер: Трамп запрошує Вірменію та Азербайджан на мирний саміт»; добросовісне використання.

8 серпня 2025 року в Білому домі відбулась тристороння зустріч, під час якої президент США Дональд Трамп, президент Азербайджану Ільхам Алієв та прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписали низку угод, спрямованих на встановлення довгострокового миру на Південному Кавказі. Зустріч відбулася всього через місяць після зустрічі Алієва та Пашиняна в Абу-Дабі, де вони обговорили, зокрема, делімітацію кордону, відкриття та розвиток Зангезурського коридору та парафування мирної угоди.

Спільна декларація з семи пунктів, у якій викладено домовленості, а також проєкт мирної угоди, укладеної в Абу-Дабі, були оприлюднені незабаром після зустрічі. Однак дата підписання остаточної мирної угоди не була оголошена.

Повернувшись до Білого дому, Трамп назвав цей день тим, який «увійде в історію» як момент, коли «два вороги стали друзями». Під час церемонії підписання, на якій він подякував своїм колегам-лідерам та зазначив, що Європейському Союзу, Росії та «Сонному Джо Байдену» не вдавалося досягти подібних результатів раніше, Трамп сказав: «Довгий час — 35 років — вони перебували в стані війни, а тепер вони друзі. І вони ще довго будуть друзями».

Десятиліття напружених відносин

Територія Нагірного Карабаху перебуває під контролем етнічного вірменського населення як самопроголошеної держави з початку війни 1990-х років, яка завершилась припиненням вогню та військовою перемогою Вірменії в 1994 році. У результаті була створена нова, невизнана на міжнародному рівні, де-факто Нагірно-Карабаська Республіка, а сім прилеглих районів були окуповані вірменськими збройними силами.

За даними Міжнародної кризової групи, понад мільйон людей були змушені покинути свої домівки в результаті конфлікту: «Азербайджанці втекли з Вірменії, Нагірного Карабаху та прилеглих територій, тоді як вірмени покинули свої домівки в Азербайджані».

Напруженість зберігалася протягом наступних десятиліть, кульмінацією якої стала друга Карабаська війна у 2020 році та подальша військова операція у вересні 2023 року, яка відкрила Азербайджану шлях до відновлення повного контролю над Карабахом.

Both countries have been engaged in negotiations and countless meetings mediated by international stakeholders since the Second Karabakh War in 2020, centered around reaching a final bilateral agreement and settling their remaining disagreements.

Після Другої Карабаської війни в 2020 році обидві країни брали участь у переговорах і незліченних зустрічах за посередництва міжнародних зацікавлених сторін, які були зосереджені на досягненні остаточної двосторонньої угоди та врегулюванні решти розбіжностей.

Параметри миру

Проєкт мирної угоди, оприлюднений у березні 2025 року, як повідомляється, включав у себе великі поступки з боку Вірменії, такі як виведення моніторингових груп Європейського Союзу з кордону і відмова від судових позовів у міжнародних судах. Азербайджан неодноразово критикував спостерігачів ЄС з моменту їх розгортання у жовтні 2022 року, звинувачуючи їх у «створенні військового та розвідувального прикриття для вірменської сторони».

Розширення місії ЄС у лютому 2023 року, що відбулося після наступу Азербайджану на Вірменію у вересні 2022 року, ще більше загострило відносини з Баку та Москвою, які поставили під сумнів мету та легітимність місії.

Вимоги Азербайджану також включали внесення Вірменією поправок до своєї конституції з метою усунення будь-яких територіальних претензій до Азербайджану, зокрема, посилань у преамбулі до Декларації незалежності 1990 року. Конституція Вірменії не містить прямих згадок про Карабах; у преамбулі згадується Декларація про незалежність, яка «посилається на спільне рішення Верховної Ради Вірменської РСР та Національної Ради Арцаха про возз'єднання Вірменської РСР та гірського регіону Карабах, прийняте в 1989 році».

Прем'єр-міністр Пашинян публічно підтримав прийняття нової Конституції шляхом всенародного референдуму, голосування на якому планується провести в 2027 році.

Переговори в Абу-Дабі підкреслили значну зміну в регіональному балансі сил, оскільки Росія, яка колись вважалася головним посередником, все більше відходила на другий план. Хоча прессекретар Кремля Дмитро Пєсков дипломатично оцінив прямий діалог, зустріч в Абу-Дабі продемонструвала зменшення впливу Москви в якості посередника. ЄС також був значною мірою відсунутий на другий план.

«Маршрут Трампа» — коридор, що веде до миру і добробуту

Найбільш важливим елементом угоди є Зангезурський коридор, який після тристоронньої зустрічі отримав назву «Маршрут Трампа заради міжнародного миру та добробуту» (TRIPP). Коридор є життєво важливим транспортним сполученням через Вірменію, що з'єднує Азербайджан з його ексклавом Нахічеванем, затиснутим між Вірменією, Туреччиною та Іраном.

Цей коридор має значний потенціал для полегшення торгівлі та транзиту між Європою та Азією, що пропонує нові економічні можливості для всіх залучених сторін. Хоча маршрут залишиться під суверенітетом Вірменії, право на розвиток коридору та управління ним буде надано на 99 років керуючій компанії, обраній Сполученими Штатами.

Після закінчення Другої Карабаської війни в переговорах з приводу коридору виникнули ключові розбіжності. По-перше, його назва: Вірменія відкидає термін «Зангезурський коридор», розглядаючи його як загрозу суверенітету над Сюніком, південною територією Вірменії, що межує з Нахічеваном. Азербайджан, у свою чергу, виступає проти повного контролю Вірменії, посилаючись на занепокоєння щодо надійного доступу, тоді як Вірменія відмовляється передати контроль над маршрутом довжиною 32 кілометри (майже 20 миль) будь-якій третій стороні.

Пропозиція про те, щоб США взяли під свій контроль коридор, була висунута в липні на пресконференції послом США в Туреччині Томом Барраком. Під час брифінгу Баррак сказав: «Дайте нам 32 кілометри дороги в оренду на 100 років, і ви всі зможете нею користуватися». На момент цієї заяви аналіз Middle East Eye (незалежне британське видання) вказав, що це було «першим офіційним підтвердженням того, що адміністрація Трампа запропонувала управляти коридором через приватного американського комерційного оператора, який виступав би нейтральним гарантом».

Стратегічне партнерство та зняття обмежень

Підкреслюючи значення рішення Трампа скасувати розділ 907 Закону про підтримку свободи, який протягом десятиліть забороняв уряду США надавати допомогу Азербайджану, та оголосивши, що дві країни стають стратегічними партнерами, Алієв назвав цю зустріч «історичним днем».

«Я впевнений, що Вірменія та Азербайджан знайдуть в собі мужність і відповідальність примиритися, – сказав він, – і народи теж примиряться. Ми перегорнемо сторінку протистояння і кровопролиття та забезпечимо нашим дітям світле і безпечне майбутнє».

Торгівля, подорожі та дипломатія

Відповідно до угоди сторони зобов'язалися остаточно припинити ворожі дії, відкрити торговельні та транспортні шляхи, встановити дипломатичні відносини та поважати територіальну цілісність і суверенітет одне одного.

Трамп назвав Алієва і Пашиняна «двома дуже особливими людьми», підкресливши їхні міцні особисті стосунки.

На запитання журналістів, що станеться, якщо одна зі сторін відмовиться від угоди, Трамп відповів, що такий сценарій малоймовірний, але якщо «невеликі проблеми» все-таки виникнуть, вони їх вирішать.

Алієв сказав: «Якби [хто-небудь] з нас, прем'єр-міністр Пашинян або я, хотів відступити, ми б сюди не прийшли. Тож ви можете бути абсолютно впевнені […], що те, що сталося сьогодні, призведе до миру, тривалого миру, вічного миру на Кавказі». Зі свого боку, Пашинян просто сказав: «Я повністю згоден, і мені нема чого додати».

Регіональні та міжнародні реакції

Іран, незважаючи на те, що публічно відзначив мирну угоду як «важливий крок», категорично відкинув зміни поблизу своїх кордонів, нав'язані іноземними державами. Тегеран попередив, що діятиме, якщо геополітичні зрушення загрожуватимуть його безпеці.

Туреччина відреагувала більш позитивно, опублікувавши заяву свого Міністерства закордонних справ, у якій висловила схвалення переговорів.

Західні зацікавлені сторони також оцінили цю угоду як важливий крок на шляху до регіональної стабільності. У спільній заяві президент Європейської ради Кошта та президентка Європейської комісії фон дер Ляєн зазначили, що ця зустріч є «важливою подією як для Вірменії, так і для Азербайджану, яка відкриває шлях до тривалого, сталого миру для обох країн і всього регіону, а також є кульмінацією багаторічних зусиль ЄС».

У Москві офіційна реакція була більш стриманою. Кремль заявив, що «ретельно вивчить деталі», перш ніж давати повну оцінку. Однак відомий російський державний телеведучий і пропагандист Володимир Соловйов виступив з різким попередженням під час свого вечірнього етеру, в якому він висловив глибоку стурбованість з приводу зміни балансу сил на Південному Кавказі та натякнув на можливість нової російської «спеціальної військової операції» в регіоні.

«Те, що відбувається на Південному Кавказі, є дуже великою проблемою, — сказав він, — і Каспійське море незабаром може опинитися в ситуації, коли там можуть з'явитися бази НАТО. Це настільки небезпечно, що з геополітичної точки зору може призвести до наслідків, які можуть вилитися не в останню спеціальну військову операцію нашого покоління. Саме тому необхідно використовувати всі можливі дипломатичні засоби, щоб забезпечити дотримання інтересів Росії».

Проурядові азербайджанські ЗМІ інтерпретували коментарі Соловйова як завуальовану погрозу Азербайджану, назвавши їх виразом занепокоєння Москви з приводу будь-якого дипломатичного успіху під керівництвом США в її традиційній сфері впливу.

Чи стане підписана у Вашингтоні угода початком нової глави, або це буде крихке перемир'я — ще належить з'ясувати. Це може ознаменувати початок нової ери миру на Південному Кавказі або, як побоюються деякі, виявитися не більше ніж геополітичним маневром. Реалізація «Маршруту Трампа» обіцяє економічні можливості, але на тлі глибоких історичних розбіжностей його успіх буде в значній мірі залежати від взаємної довіри і надійних міжнародних гарантій.