Знімок екрана з RSIL YouTube channel. Добросовісне використання.

Бандунзька конференція 1955 року, яка проходила в Індонезії, ознаменувала початок глобального позаблокового руху, який зблизив азіатські та африканські країни і рухи за незалежність як ніколи раніше. Вісімдесят років по тому Індонезія та Африка знову зустрічаються через музичний феномен: «Диско-Африка».

Щоб зрозуміти цю культурну зустріч, Global Voices поспілкувався з Олексієм Вахюдіпутрою електронною поштою після особистої зустрічі в Дакарі, Сенегал, на конференції «Африка-Азія: нова вісь знань», яка збирає африканських та азіатських дослідників для вивчення двосторонніх обмінів у дусі деколонізованого підходу «південь-південь-північ». Вахюдіпутра є дослідником в Інституті перехрестя Індійського океану імені Аірлангга та викладачем в Університеті Аірлангга в Індонезії. Його роботи присвячені культурології та літературознавству, зокрема на перетині музики, кіно, літературного тексту та їхнього впливу.

Філіп Нубель (Ф. Н.): Індонезія присутня в Африці в культурному та мовному плані завдяки деяким мовам (малагасійська), походженню африканської моди на воскові тканини та її зв'язкам з індонезійським батиком. Де сьогодні Африка найбільш помітна в Індонезії?

Олексій Вахюдіпутра, фото Мухаммада Аммара Путра Рамадані. Використане з дозволу автора.

Олексій Вахюдіпутра (О.В.): В Індонезії мало хто знає про специфіку «Африки». Африка радше існує як єдине ціле, а не як сукупність культурних і соціологічних відмінностей. Найпопулярнішим проявом Африки в Індонезії можна вважати Бандунзьку конференцію 1955 року, відому тут також як «Азійсько-Африканська конференція».

Ця подія сприяла формуванню колективної свідомості в індонезійському суспільстві, яка стверджує, що Індонезія та Африка поділяють однаковий націоналістичний та деколонізаційний етос. Спогади про цю конференцію досі залишаються в пам'яті, хоча й мають інший характер. На західній околиці стадіону Гелора Бунг Карно — найбільшого футбольного стадіону в Індонезії — в центральній частині Джакарти розташована вулиця Джалан Азія Африка (Jalan Asia Afrika). Назва вулиці свідчить про історичну важливість цієї монументальної конференції.

Бандунг – колиска конференції 1955 року, є містом в Західній Яві, що розташоване за 150 км від Джакарти також має свою власну вулицю Джалан Азія Африка. Вона залишається вірною своїй історичній етимології, оскільки на ній розташована будівля Гедунг Мердека (Будівля Незалежності). Гедунг Мердека — це історична будівля в стилі ар-деко, яка була місцем проведення Бандунзької конференції 1955 року.

Окрім того, що Африка є маркером урбанізації, вона також найбільш представлена у футбольній сфері Індонезії. Майже кожна професійна індонезійська футбольна команда має африканських гравців. Їхня національність ніколи не ставиться під сумнів, важливо лише те, що вони є хорошими футболістами. Більше того, чотири африканські гравці пройшли процедуру набуття громадянства. Троє нігерійців (Грег Нвоколо, Віктор Ігбонефо та Осас Саха) і один камерунець (Біо Паулін) отримали громадянство і були запрошені до складу національної збірної Індонезії. Африканські гравці підкорили серця багатьох індонезійських фанатів і стали одними з улюбленців індонезійської футбольної ліги.

В інших секторах економіки, таких як: гастрономія, торгівля та популярна культура, присутність Африки є відносно менш відомою. У Танах-Абангу, що в Центральній Джакарті, серед жителів міста користується попитом страва «Сатай з баранини», яку продають в одному харчовому кіоску. Кіоском Sate Domba Afrika (африканський сатай з баранини) керує Ісмаїл Кулібали, який походить з Малі. Ісмаїл відкрив свій ресторан, щоб обслуговувати африканську діаспору в Джакарті. Більшість африканців Джакарти, які живуть у Танах-Абангу є торговцями, кухарями та бізнесменами. У Сурабаї є лише один африканський ресторан, що свідчить про незначну присутність африканської кулінарної культури в Східній Яві.

У популярній культурі, Африка в уяві індонезійців має доволі екзотичний образ. Це прикра правда. Дикі тварини, савани, королівства та примітивні традиції — це стереотипні образи Африки в індонезійській популярній культурі та розвагах. Потрібно докласти більше зусиль, щоб покращити цю ситуацію.

Ф.Н.: Одним з аспектів африканської присутності в Індонезії є так звана «Диско-Африка». Яке походження цього феномену?

О.В.: Фестиваль «Диско-Африка» розпочався у 2020 році в Савайї, Улувату, Балі. Він був створений як платформа для африканських діджеїв, щоб «африканізувати» багатонаціональний характер Балі. Захід проводиться раз на два чи три місяці. На фоні Індійського океану та індуїстських храмів Улувату, «Диско-Африка» додає містичності та екзотики до й без того оповитого міфами острова Балі. Діджеї Диско-Африки походять з різних країн, більшість з них — з Африки або африканських діаспор в інших країнах, наприклад: 2wo Bunnies, Dbn Gogo, Dijok та Anais B.

Ці африканські діджеї часто стають головними виконавцями на заходах «Диско-Африки». Індонезійські діджеї, такі як Batik Boy, Amtake та Mokodee, також часто виступають на заходах фестивалю. Хоча вони є місцевими виконавцями, але все одно є частиною африканського звучання в Савайї. «Диско-Африка» звучить на Балі з африканським драйвом завдяки постійній підтримці Amapiano, Afrobeats, Kizomba, Gqom та інших електронних танцювальних ритмів, що притаманні африканській культурі. Її вечірня музика схожа на диско 1970-х років, коли диско з'являлося лише в певних місцях.

Балі є багатонаціональним островом, тож і «Диско-Африка» не є виключенням. Аудиторія фестивалю складається з людей різних країн та культур. Водночас вхідний квиток на «Диско-Африку» є досить дорогим для більшості індонезійців. Тому для багатьох місцевих жителів цей захід можна вважати розкішшю. Така ексклюзивність приваблює любителів вечірок з усього світу, які прагнуть відчути Африку на Балі у подвійному екзотичному сенсі (як на Балі та як в Африці одночасно, як я гадаю). Цей факт підтримується соціальними мережами фестивалю, де поєднуються традиційний африканський символізм та екзотичність звучання.

Ось музичне відео 1988-го року індонезійського зіркового музичного виконавця Івана Фалса, який висвітлює голод в Ефіопії 1980-х роках:

Ф.Н.: Чи є в Індонезії африканські студенти? 

О.В.: В Індонезії багато африканських студентів. Їхня присутність є плідним результатом індонезійської стипендіальної програми KNB (KNB розшифровується як Kemitraan Negara Berkembang, або Партнерство країн, що розвиваються). Міністерство закордонних справ Індонезії через свої численні посольства активно поширює інформацію про цю програму. Окрім стипендій на національному рівні, кілька університетів Індонезії пропонують стипендії, спеціально призначені для студентів з Африки. Одним із прикладів є Університет Мухаммадія Маланг ( УММ), який має стипендію для студентів з Азії та Африки ( ААСС). Ця стипендія привабила багатьох африканських студентів, серед яких найвідомішим є студент з Малі, який вивчає бухгалтерський облік і часто згадується як взірець ефективності цієї програми.

Ми часто можемо чути історії про африканських студентів, які мріють здійснити важливий внесок у розвиток своєї батьківщини. В університеті Аірлангга (UNAIR), де я працюю, навчається кілька африканських студентів, які вивчають різні дисципліни. Більшість індонезійських університетів приймають африканських студентів, які обрали економіку та бізнес як свою спеціальність.

Ф.Н.: Конференція в Бандунзі 1955 року ознаменувала новий рівень співпраці Південь-Південь. Чи існує колективна пам'ять про дух Бангдунгу?

О.В.: Бандунзька конференція 1955 року має особливе значення для більшості індонезійців, особливо для тих, хто активно займається історичними, активістськими та соціальними питаннями. На цій конференції було прийнято Десять цінностей (Dasasila), які об'єднали азіатські та африканські країни в боротьбі за незалежність від усіх форм (нео)колоніалізму. Вона, безперечно, була «Сукарністичною», оскільки відбувалася в період посилення влади Сукарно в новоствореній незалежній Індонезії. Цей факт збігається з глобальною політичною нестабільністю, яка змусила азіатські та африканські країни об'єднатися в рух позаблоковості країн і посилити процес деколонізації.

Конференція відбувалася в рік проведення перших парламентських виборів у Індонезії. Хоча мені й не відомі наукові дослідження, в яких би розглядався взаємозв'язок між конференцією та парламентськими виборами, все ж обидві події означають, що Індонезія робить вагомі кроки для зміцнення своєї політичної структури всередині країни та виходу на міжнародну арену. Завдяки конференції усвідомлення того, що Індонезія стає одним із ключових гравців на геополітичній арені, стало сильнішим, ніж будь-коли.

Індонезійці мають колективну пам'ять про Бандунзьку конференцію 1955 року, хоча вона має різне значення для різних людей. Подія відбулася в період зростання влади Сукарно, першого президента Індонезії. Його політична візія ґрунтувалася на націоналістичному спрямуванні культурного розвитку, відокремленому від будь-якого неоколоніального та західного впливу. Цей націоналістичний настрій підживлював ідентичність спільного націоналізму Африки та Азії і проведеної конференції.

Напрямок культурного розвитку Сукарно відрізняється від напрямку його наступника, Сухарто, який започаткував нову форму націоналізму, прийнявши західні (особливо американські) впливи у процесі побудови нової індонезійської держави. Такий новий націоналізм йшов пліч-о-пліч з модернізацією та прогресивністю. Таким чином, політичний курс Сукарно разом з Конференцією в Бандунзі 1955 року, вважаються застарілими. Вони існують в історичному контексті та є чимось, що належить минулому, а не впливає на сучасний індонезійський побут. Конференція в Бандунзі асоціюється більше з політичною ідеологією Сукарно, яка, як вважається, досі має сильний вплив на його політичну партію, Індонезійську демократичну партію опору. Партію очолює дочка Сукарно.

Сьогодні дух конференції все ще можна відчути на платформі під назвою «Дух Бандунга», створеній у 2021 році Дарвісом Худорі та його однодумцями. У 2022 році «Дух Бандунга» провів конференцію під назвою «Бандунг-Белград-Гавана» («ББГ»). У жовтні 2025 року він відзначатиме 70-ту річницю Бандунзької конференції ще однією конференцією. Отже, «Дух Бандунга» має версію 2.0.