Зображення: Гаурав Покхарел, Nepali Times. Використано з дозволу автора.

Цей звіт, написаний Арун Каркі для Dart Centre Asia Pacific, був спочатку опублікований в Nepali Times, а його редагована версія була перевидана на Global Voices в рамках угоди про обмін контентом.

Що має робити журналістка, коли на її очах стріляють в молодих протестувальників? Чи повинна вона виконувати свою роботу і тримати нейтралітет? А ви б змогли?

Коли протести зумерів охопили Катманду, непальські журналісти висвітлювали подію, яка була для них особистою. Виконуючи свою роботу, деякі з них навіть стали жертвами нападів розлюченого натовпу.

Журналіст Арун Каркі, який працює в Dart Asia Pacific, відвідав їхні редакції та поспілкувався із колегами про їхній досвід висвітлення протестів зумерів, що спалахнули восьмого вересня 2025 року. Це розповіді з перших вуст журналістів, які стали свідками заворушень у їхньому рідному місті.

8 вересня Суніта Каркі була в готелі на семінарі. Вона побачила перші хвилі протестів з вікон готелю. Її телефон розривався від попереджень про введення комендантської години, по той бік дороги горів автомобіль, що належав правозахисній організації, молоді хлопці везли своїх поранених друзів на мотоциклах до місцевих лікарень, а поліцейські били підлітка, який тримав руки піднятими.

«Я багато плакала», — сказала вона, але сльози були не від страху, а від почуття провини. «Я не могла писати новини. Ми були свідками цих подій з п'ятизіркового готелю». До вечора кількість загиблих досягла 19 осіб. 9 вересня приблизно о 15:35 її редакція, офіс Annapurna Post у Тінкуне, Катманду, підпалили. Персонал був змушений покинути будівлю, оскільки частина редакції згоріла.

Зображення: Гаурав Покхарел, Nepali Times. Використано з дозволу автора.

Коли вона дізналася, що її офіс горить, вона стривожено повідомила чоловікові, що звільняється з роботи: «Якщо ми мусимо ховати свої посвідчення під час кожного протесту, то що я за журналістка?» – запитала вона себе.

Наступного дня вона опублікувала статтю, але емоційно її гойдало то в сторону професійного обов'язку журналістки, то в шоковий стан, як цивільної особи. Вона сказала, що в такі моменти важко залишатися по-справжньому нейтральною.

Побачивши, як поліція б'є людей, вона відчула сильне бажання втрутитися, а не просто триматися осторонь і доповідати про ситуацію. По-справжньому спокійно стало пізніше, коли люди вийшли на вулицю і разом запалили свічки на честь тих, кого вбили. «Це було щось на кшталт переможної ходи. Я відчула певне полегшення після цих жорстоких днів», – сказала вона.

Анґад Дхакал, фотожурналіст, який працює в газеті Kantipur National Daily, стояв біля будівлі свого офісу, коли протестувальники увірвалися всередину і підпалили частину будівлі. Він вже був поінформований про те, що протестувальники планують підпалити його будівлю, в якій знаходився  його офіс, і поспішив туди, сподіваючись врятувати жорсткі диски, на яких зберігалися фотографії за десять років роботи. Йому це не вдалося.

Він підняв свою камеру та «через силу» натиснув на кнопку затвору, радше, щоб задокументувати подію, ніж «з почуття професійної цікавості чи обов'язку».

Зображення: Гаурав Покхарел, Nepali Times. Використано з дозволу автора.

«Мій офіс горів. Що я мав фотографувати?» — згадує він. Через деякий час, протестувальник помітив напис «ФОТО» на його жовтому сигнальному жилеті для преси. Дхакалу вдалося відвести від себе загрозу, сказавши протестувальнику, що він фрилансер-початківець та ютубер. Анґад відійшов убік і зняв свого жилета, щоб протестувальники не націлювалися на нього більше.

Коли йдеться про висвітлення вуличних протестів, Анґад зазвичай тримається ближче до поліції, бо так почуває себе більш захищеним. Однак восьмого вересня 2025 року через вогонь та стрілянину навіть біля поліції не було безпечно. Гумова куля влучила в його друга Діпендру Дхунґана, важко його поранивши.

«Куди нам тепер іти? Якщо ми залишимось тут, то нас вб'ють» — подумав тоді він. Після двох днів протестів, насильства і вбивств, після того, як він побачив, як горить його власний офіс, він не міг спати кілька днів.

Того ж дня, коли горіли урядові будівлі і було скоєно напад на медіа-ресурс Kantipur, на форумі протесту Discord по обіді з'явилося повідомлення, в якому відкрито говорилося про «напад на Kantipur».

Чутки дійшли до інших ЗМІ. Біля офісу OnlineKhabar, де працює Гаурав Покхарел, керівник редакції сказав: «Навколо ходили дуже підозрілі люди». Вони (працівники редакцій – ред. пер.) опустили жалюзі, уникали вікон, зачинили вхідні ворота і відправили працівників подалі від редакцій в межах міста. Офіси ЗМІ отримали погрози і їх фактично заблокували, але не підпалили.

Покхарел приховав своє посвідчення журналіста. «Я ніколи не показував своє посвідчення. Інколи я мусив протиснутися в натовп і вигукувати гасла, просто щоб злитися з протестувальниками», — сказав він. Він бачив, як люди падали на землю від пострілів, і допоміг витягти одного журналіста, оточеного ворожим натовпом.

Зображення: Гаурав Покхарел, Nepali Times. Використано з дозволу автора.

Гаурав також писав статті для міжнародних ЗМІ на добровільних засадах. Пізніше, коли він транскрибував інтерв'ю одного молодого організатора протесту, він написав своєму редактору в міжнародному ЗМІ: «Мені було дуже важко це писати. Я плакав багато разів коли це робив». Він працював без перерви протягом декількох днів, борючись із нестерпним виснаженням та низьким кров'яним тиском.

Протестувальники вандалізували та підпалили комплекс Singha Darbar, в якому розміщуються Непальське телебачення та Непальське радіо. Вони намагалися перешкодити роботі суспільного мовлення.

Сурендра Паудял розпочав день, одягнувши своє журналістське посвідчення на шию, думаючи, що це дозволить йому вільно пересуватися. Але коли він прибув до Singha Darbar близько 15:30, то відчув небезпеку.

Він поклав своє посвідчення у кишеню. Запитуючи, що для нього найважливіше, він відповів без вагань: на першому місці — життя. В той момент, він відчув справжній страх і сильне почуття обов'язку захистити свою команду.

Його увага зосередилася на основних речах: зберігати спокій, знайти виходи, безпечно вивести всіх. Пізніше їм вдалося здійснити трансляцію вечірніх новин о 20:00 через регіональний канал. Він відчував суперечливі емоції та полегшення від того, що трансляція продовжилася, але також і смуток та гнів від того, що їхня власна студія зазнала нападу.