Кокаральська гребля у Казахстані була збудована, щоб затримувати воду та зберегти Північне Аральське море. Скріншот з відео “The Aral Sea: the history of big water!” з Ютуб каналу Открывая Казахстан. Справедливе використання.

Цей пост є частиною серії Випусків Global Voices за Травень 2026, “Глобальна криза, локальні рішення.” Ця серія буде пропонувати історії стійкості та успішної боротьби зі змінами клімату, інсайти про те, як спільноти у Глобальному Півдні ведуть боротьбу з кризою, аналіз того, що це може значити для майбутніх поколінь , та багато іншого. Ви можете підтримати цю серію випусків донатом тут.

За останні 20 років, Казахстан зміг відновити Мале Аральське море, також відоме як Північне Аральське, малу частину Аральського Моря, яке колись було одним з чотирьох найбільших озер у світі, наповнене життям та процвітанням.

Аральське море, яке розташоване між Казахстаном та Узбекистаном, стало жертвою аграрної політики Радянського Союзу. У 1960-х роках, коли обидві країни були частиною Радянського блоку, уряд почав культивацію великих ділянок неродючої землі у Центральній Азії шляхом перенаправлення води з двох основних річок, які живили Аральське море: Сирдар'я та Амудар'я.

Без води з цих річок, більше 90 відсотків площі озера висохло, перетворивши море у пустелю Аралкум, наповнену токсичними пестицидами та добривами що змилися з бавовняних полів.

Після багатьох років спроб відновити Північне Аральське, що знаходиться на стороні висушеного моря Казахстану, це перетворилося на вражаючу історію успіху щодо повернення назад однієї з найгірших, антропогенних, екологічних катастроф у світовій історії.

Наслідки для здоров'я та середовища

Наслідки осушення такої величезної водойми були нищівними та продовжують впливати на населення регіону навколо моря і за його межами. Це дуже вплинуло на клімат, що проявляється як надзвичайно жарке літо та сильні морози взимку.

Мешканці регіону Аральського моря зазнали найбільше шкоди. Наприкінці 1990-х років, рівень смертності дітей у цьому регіоні була найвищою у світі, та ситуація залишається жахливою й досі. Кожного року, шторм розсіює 80 мільйонів тонн токсичного піску та солі з дна озера, що отруює населення, призводячи до безлічі хронічних і смертних захворювань.

Супутники NASA Аква і Терра документують зменшення Аральського моря з 2000 року. Зображення з Фото та Відео Центру Годдарда (NASA). Ліцензія: CC BY 2.0

Різні дослідження регіону виявили токсичні речовини, інсектициди, та небезпечні пестициди у крові та сечі дорослих і дітей, й навіть у молоці годуючих матерів. Дорослі та діти у регіоні часто страждають на анемію, рак, захворювання нирок, і стрімко поширюваний туберкульоз.

З точки зору економіки, висихання моря знищило рибну промисловість, один з основних ресурсів заробітку та їжі для місцевих. До 1960-х років, річний вилов риби складав 80 тисяч тонн, що робило Аральське море, безсумнівно, найбільшим рибогосподарським басейном у Центральній Азії.

На додачу до риби, яка повністю зникла з моря через підвищений вміст солі, катастрофа на Аральському морі, також, призвела до вимирання та створення загрози для десятків ссавців, пташок, та рослин у регіоні.

Зберегти маленьку частину чи втратити усе?

На початку 1990-х років, після того як розпався Радянський Союз та Казахстан з Узбекистаном стали незалежними, Аральське море перестало існувати як єдина водойма. Воно було поділене на “Велике” Аральське море з південної сторони Узбекистану, що підживлювалося Амудар'ям, та на “Мале” Аральське море з північної сторони Казахстану, що підживлювалося Сирдар'ям.

Ці дві водойми поєднував вузький канал, що проходив з казахського міста Аральськ до найбільшого у світі полігону для випробувань біологічної зброї, збудований Радянським Союзом на, так званому, острові Відродження, який розташований у Великому Аральському морі.

Узбекистан не зміг направити воду з Амудар'я, що, з самого початку, подавала 70 відсотків води у море. Як наслідок, Велике Аральське море стало горщиком для випаровування води, яка надходила, також, з Сирдар'я, і просочувалась з півночі, спонукаючи Казахстан надати пріоритет порятунку Північного Аральського моря.

Коротко кажучи, не було достатньо води для збереження усього моря.

Таким чином, у 2015 році, Казахстан збудував Кокаральську греблю, щоб затримати воду що тече із Сирдар'я та зберегти Північне Аральське море. Простягаючись на 13 кілометрів, гребля була зведена за фінансової підтримки Світового банку.

Коли гребля була збудована, у Північному Аральському морі вже не залишилось риби, і берегова лінія відійшла на 40 кілометрів від Аральську – колишнє портове місто. На додачу до забудови греблі, влада також покращила систему зрошення та розподілу води, щоб підвищити пропускну здатність Сирдар'я та зберегти воду для Північного Аральського моря.

Частини Аральського моря, колись неосяжної водойми між Казахстаном та Узбекистаном, повністю висохли, залишивши кораблі на мілині, а регіон став пустелею. Зображення з Flickr. Ліцензія: CC BY 2.0

Результати стали вражаючим успіхом. У 2015 році, загальний об'єм води збільшився на 42 відсотки та досяг 27 млрд куб. м. Завдяки цьому вдалося вчетверо зменшити солоність води, і повернути 870 квадратних кілометрів колись висохлого морського дна.

Ось Ютуб відео про відродження Північного Аральського моря.

Також, екологи повернули рибу до моря – настільки успішно, що річний вилов досягнув 8,000 тонн, що сприяло відновленню рибної промисловості та покращенню місцевого економічного розвитку.

Продовження зусиль задля відновлення

На Північне Аральське море чекає ще більше гарних новин у найближчому майбутньому. Уряд Казахстану вже анонсував про початок реалізації другого етапу проекту з відновлення Північного Аральського моря, та продовжить співпрацювати із Світовим банком й дослідниками.

Між 2026 та 2029 роками, влада планує розширити та зробити вищою Кокаральську греблю, щоб допомогти збільшити рівень води з 40.4 до 44 метрів за Балтійської системою. Це, також, підвищить об'єм води з 27 до 34 млрд куб. м та розширить поверхню води до 3,913 квадратних кілометрів.

На додачу до реконструкції греблі, Казахстан модернізує та автоматизує системи зрошення у Туркестанській і Кизилординській областях, через які проходять води із Сирдар'я. Надалі це покращить ефективність водних ресурсів, та направить збережену воду до Північного Аральського моря.

Ось Ютуб відео про наступні кроки для відновлення Північного Аральського моря.

Загалом, основна мета – покращити соціально-економічний стан населення та екологічну ситуацію у сусідньому регіоні.

Надалі найбільшим викликом для Казахстану стане підтримка життєдіяльності Північого Аральського моря. Цей проміжний успіх тримається на штучній підтримці, що робить нинішній ландшафт квазіприродним, а з погляду екологічної стабільності — „недосконалим, штучним та вразливим“.

Дані про значне скорочення обсягів вилову риби у 2025 році, з 7.8 до 3.9 тисячі тонн, та відступ лінії води лише підкреслюють крихкість цієї перемоги.

Статус Казахстану як “країни нижчої течії”, також, сприяє стійкості проблеми, що робить її залежною від верхньої течії та сусіднього Киргистану для стабільної подачі води. Це ще не враховуючи швидке танення льодовиків, що живить Сирдар'я.

Попри ці виклики, Казахстан не поставив хрест на Північному Аральському морі. Він досяг того, що ще двадцять років тому здавалось неможливим, та відновив помираюче море. Північне Аральське море – це єдиний нащадок, що залишився після, колись могутнього та багатого Аральського моря, і воно заслуговує на кожне зусилля заради спасіння – навіть без тривалої гарантії.