Старе місто в Бухарі, одному з найжвавіших древніх міст Великого шовкового шляху. Фото Філіпа Нубеля, використовується з дозволу.

Наприкінці 2019 року журнал The Economist обрав Узбекистан «країною року» [анг] за темпами економічних реформ та політичних змін. Немає сумнівів, що Узбекистан у 2020 році не можна порівняти з тим, чим він був у 2016-му, коли все ще знаходився у залізній хватці колишнього президента Іслама Карімова, який майже три десятиліття ізолював країну та блокував такі необхідні політичні, економічні та соціальні реформи.

Суттєві зміни відбулися наприкінці 2017 року — через рік після смерті Карімова — коли до влади прийшов Шавкат Мірзійоєв [рос], і поступово завоював більший вплив. Список змін вражає: фінансова реформа, що дозволила конвертувати місцеву валюту [рос], відкритість для іноземних інвестицій та світового туризму [рос], пом'якшення цензури ЗМІ [анг], звільнення деяких політв'язнів та тих, хто опинився за ґратами через релігійні переконання [рос], зусилля по припиненню примусової праці [анг] у бавовняній промисловості, арешт представників колишньої еліти [рос], замішаних у корупції, швидший та дешевший доступ до інтернету [рос].

Фермерський ринок в центрі Ташкента. Фото Філіпа Нубеля, використовується з дозволу.

Проте в тій же статті The Economist зазначається, що «Узбекистану ще потрібно пройти довгий шлях, і він все ще далекий від демократії». Дійсно, у в'язницях все ще перебувають політв'язні, зареєструвати НУО поки складно, а багатьом іноземним ЗМІ та міжнародним НУО реєструватися просто заборонено, ЗМІ в країні все ще піддаються цензурі, і є чіткі ознаки того, що корупція, зловживання державною владою та бізнес-лобізм заважають впровадженню багатьох реформ, через що прості громадяни не бачать значних змін. У 2019 році середня зарплата в Узбекистані [рос] становила 235 доларів США, тоді як мінімальна зарплата становила 67 доларів США. У Росії перебуває понад 2 мільйони економічних мігрантів з Узбекистану [рос].

Вивіска у ташкентському кафе. Фото Філіпа Нубеля, використовується з дозволу.

Поки країна намагається знайти вірний шлях між спробами лібералізації, модернізації і відкритості всесвітнім трендам з одного боку, та старими звичками контролю і корупції — з іншого, Global Voices висвітлює успіхи та провали реформ, а також те, як громадяни Узбекистану сприймають та переживають безпрецедентні зміни.

У цій спеціальній рубриці ми зосереджуємося на важливості культурної ідентичності в час, коли країна заново винаходить саму себе, на просторі, відведеному в новому узбецькому суспільстві для свободи слова, на ролі соціальних медіа, на соціальних змінах, що стосуються як більшості, так і меншості, на впливі сусідніх країн, можливостях і проблемах, які приносять туризм і значні іноземні інвестиції.

Ми продовжуємо оновлювати цю сторінку — більше ви можете дізнатись із наступних матеріалів:

19 вересня 2020 — Узбекистан як креативний хаос: авторська інтерпретація пошуків нацією власної ідентичності

21 травня 2020 — Узбецькі активісти використовують мобільні додатки, щоб залучити геїв до тестування на ВІЛ [анг]

17 березня 2020 — Відлига в Узбекистані дає можливість узбецькій мові розправити крила [рос]

21 лютого 2020 — Чи зможе прославлений ташкентський театр вистояти в умовах руйнівної сили міської реконструкції? [рос]

18 лютого 2020 — Життя маргіналів: люлі в Узбекистані [рос]

31 грудня 2019 — Подорож по узбецькій національній ідентичності у Ташкентському метро

27 листопада 2019 — В Узбекистані, де гомосексуальність незаконна, ЛГБТК+ мають ховатися, щоб вижити [рос]

18 листопада 2019 — Ташкентський театр відкриває історію внтернування японців після Другої світової війни [рос]

2 вересня 2019 — Деколонізація та демістифікація літератури Середньої Азії через  переклад [рос]

12 квітня 2019 — Як узбеки полюбили додаток Telegram — і як він змінив їхнє життя [рос]