Біля в'язниці Седная, яку називають «бойнею». Скриншот із відео, завантаженого на ютуб арабським телеканалом Al Jazeera.
Автор: Валід Ель-Хурі
Тринадцять років сирійська диктатура утримувала владу, переживаючи війни, повстання та геополітичні потрясіння. Проте внаслідок драматичних і стрімких подій режим, який здавався нездоланним, зазнав краху 8 грудня 2024 року. Цього дня багато сирійців вимовили одну фразу:
ما في للأبد، عاشت سوريا وسقط الأسد
Ніщо не існує вічно: Сирія живе, а Асад повержений.
Полегшення, радість, шок, святкування, очікування, трепет і страх — усе це змішалося в повітрі, поки країна стоїть на порозі невизначеного майбутнього.
Що ж сталося?
Крах диктатури партії Баас став настільки ж несподіваним, наскільки і стрімким. Роки економічного занепаду, зростаючої міжнародної ізоляції та розриву альянсів створили ідеальний шторм, який остаточно похитнув фундамент режиму.
З 1971 року сім'я Асадів правила Сирією жорстокою рукою, використовуючи насильство, яке десятиліттями засуджували правозахисні організації.
Останні дні режиму розпочалися з блискавичного наступу опозиційних сил на чолі з Хайят Тахрір аш-Шам. Протягом кількох днів вони захопили великі міста, включаючи Алеппо, Хомс і Хаму, а вже через 12 днів, 8 грудня, взяли під контроль Дамаск. Наступ опору майже не зустрів, оголивши слабкість режиму, який тримався лише на фасаді влади.
Падіння режиму стало результатом одночасних змін як всередині країни, так і на міжнародній арені.
У Сирії тривала економічна криза, що сягнула небачених масштабів: інфляція зросла до захмарних рівнів, а базові товари стали недоступними. Ці обставини підірвали рештки підтримки режиму серед населення. Невдоволення, накопичене роками, врешті вибухнуло, коли умови життя досягли критичної межі.
На глобальному рівні зміна пріоритетів і альянсів також зіграла ключову роль. Зміна політики США та Європи щодо регіону, а також зменшення впливу росії та Ірану через їхні власні проблеми послабили зовнішню підтримку сирійського режиму.
Геополітичні зміни підсилила більш ніж річна конфронтація між Ізраїлем та Іраном і геноцидна війна Ізраїлю в Газі. Давні союзники Сирії, такі як Хезболла та Іран, були ослаблені, позбавивши режим його ключової підтримки. В умовах, коли Сирія довгий час залишалася пішаком на шахівниці міжнародної політики, хід подій остаточно повернувся проти неї.
Що далі?
Падіння диктатури та емоційні сцени звільнення тисяч в'язнів з жорстоких підземель — серед яких були ті, хто вважався зниклими безвісти протягом десятиліть — принесли хвилю полегшення і надії. Однак ці почуття супроводжуються глибоким страхом. Для багатьох сирійців шрами війни та репресій залишаються свіжими. Довіра до політичних процесів дуже крихка, а відсутність чіткої дорожньої карти для перехідного періоду викликає занепокоєння щодо потенційного вакууму влади або фракційних міжусобиць.
До цих викликів додалася відповідь Ізраїля, яка включала безпрецедентну кампанію повітряних бомбардувань, що знищила більшу частину військового потенціалу Сирії, завдавши 480 ударів по країні протягом кількох годин. Ізраїль продовжив ескалацію, вторгнувшись углиб сирійської території, досягнувши 25 км від столиці Дамаска. Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху (Міжнародний кримінальний суд видав ордер на його арешт) заявив, що сирійські Голанські висоти залишатимуться частиною Ізраїлю назавжди.
Водночас втручання Туреччини на півночі країни, де тривають бої підтримуваних Туреччиною сил у курдських районах, а також інші конфлікти між різними угрупованнями, ще більше посилюють невизначеність щодо майбутнього Сирії.
Утім, має місце й обережний оптимізм. Сирійське громадянське суспільство, попри все, закликає до демократичних перетворень, інклюзивного врядування та справедливого покарання за минулі звірства. Досягнення цього вимагатиме ретельної навігації в складній соціальній, етнічній і політичній структурі Сирії.
Майбутнє Сирії не буде формуватися в ізоляції. Країна залишається в центрі нестабільного регіону, її кордони проходять по території таких ключових гравців, як Туреччина, Ізраїль та Ірак. Глобальні держави — від США до Китаю, росії та Ірану — зацікавлені в результатах перехідного періоду в Сирії.
Відбудова держави вимагатиме узгодження цього зовнішнього тиску з потребами та бажаннями сирійців. Однак уперше за понад десятиліття обіцянка диктатури «назавжди» розбилася, відкривши двері до нової глави — сповненої надії, невизначеності та величезного потенціалу для переосмислення того, якою може бути Сирія.
Попереду — перехідний період
На очах у всього світу Сирія стоїть на роздоріжжі. Вибір, зроблений у найближчі місяці, визначить, чи зануриться країна в хаос, чи стане взірцем стійкості та оновлення. Сирійці продемонстрували неабияку силу і наполегливість протягом років неймовірних труднощів. Саме ця стійкість дає найбільшу надію на побудову нової Сирії — держави, яка відображає прагнення свого народу і є маяком можливостей у регіоні, що надто часто визначається конфліктами.
Фраза «”завжди” зникло назавжди» — це не просто красиві слова про кінець диктатури; це обіцянка майбутнім поколінням, що найтемніші дні Сирії залишилися позаду. Зараз починається робота над тим, щоб обіцянка світлого майбутнього стала реальністю.
