Узбекистан відомий тим, що тут знаходяться одні з найбільш вцілілих архітектурних перлин Шовкового шляху, які часто демонструються в дуже традиційний спосіб, щоб привабити більше туристів, і включають такі пам'ятки, як площа Регістан у Самарканді, внутрішнє місто Ічан-Кала в Хіві та комплекс мечетей Пої-Калян у Бухарі. Але молоді узбецькі художники по-новому дивляться на цю культурну спадщину, створюючи разючі зразки візуального та цифрового мистецтва.
Ойджон Хайруллаєва – молода узбецька художниця з міста Бухара, яка використовує архітектурну спадщину, внутрішнє оздоблення та культурні об'єкти, щоб спонукати до діалогу про ідентичність, фемінізм, ґендерні стосунки та ґендерно зумовлене насильство в узбецькому суспільстві, де патріархат залишається панівним у більшості родин. Роботи Хайруллаєвої – це здебільшого поєднання фотографії та цифрових колажів, які можна побачити на її сторінці в інстаграмі. Global Voices поспілкувався з нею російською мовою електронною поштою, щоб дізнатися, де вона черпає натхнення і як її мистецтво сприймають в Узбекистані. Це інтерв'ю було відредаговано для більшої чіткості та зрозумілості.
Філіп Нубель (ФН): Як би ви визначили цифровий колаж як форму візуального мистецтва?
Ойжон Хайруллаева (ОХ): Диджитал коллаж это композиция из фотографий созданная в различных графических редакторах (Photoshop и т.д.). То есть ты берешь несколько фотографий вырезаешь различные объекты и собираешь это в единую картинку. Я создаю композиции из фотографий с мозаикой исторических зданий снятые в разных городах моей страны, либо беру элементы из фотографий сюзани (национальная вышивка) и из прочих национальных декоративных материалов, в общем элементов прикладного искусства.
Ойжон Хайруллаєва (ОХ): Диджитал колаж це композиція з фотографій, створена в різних графічних редакторах (Photoshop тощо). Тобто ти береш кілька фотографій, вирізаєш різні об'єкти і збираєш це в єдину картинку. Я створюю композиції з фотографій з мозаїкою історичних будівель, знятих у різних містах моєї країни, або беру елементи з фотографій сюзані (національна вишивка) та з інших національних декоративних матеріалів, загалом елементів прикладного мистецтва.
У цьому цифровому колажі поєднано культову синьо-білу чашу з бавовняними мотивами, яка широко використовується по всій країні для пиття чаю і стала символом узбецької культури ще з радянських часів:
ФН: Ваше мистецтво ґрунтується на базових елементах узбецького візуального мистецтва, таких як традиційна шапка допа, чайні піали з бавовняним малюнком та різні архітектурні мотиви. Чому вони посідають таке важливе місце у вашому мистецтві?
ОХ: Я питаю огромную любовь к нашей культуре, искусству, ремеслам, истории, люблю больше узнавать об этом ведь так я становлюсь ближе к своим корням, поэтому в моих работах я люблю добавлять национальные оттенки. Ещё я сама собираю разные винтажные предметы текстиля, а именно: старые сюзани, старые платья и штаны с зардузи (бухарская золотошвейная вышивка), старые платки и паранджу и т.д. Большую часть из этих вещей я беру из бабушкиного сундука, и всё это я так же использую в своем творчестве.
В моих работах можно выделить три направления. Первое это мои анимированные коллажи, в них я затрагиваю проблемы нашего общества. Второе это мои портреты женщин, в них я раскрываю своих героинь как нечто прекрасных, сильных и загадочных созданий, женщины ко мне приходят с определённым запросом то есть запечатлеть их в национальном колорите, потому что опять таки у них такая же ситуация как у меня, то есть быть ближе к своим корням, многие приносят предметы гардероба своих мама и бабушек, и мне очень импонирует, что у меня есть так много единомышленниц. Мне бы хотелось фотографировать не только в узбекском колорите но и в других ведь в нашей стране живут так много разных национальностей и все они так прекрасны и уникальны.
Третье направление это мои личные работы, в них затрагивается моё эмоциональное состояние, мои переживания и радости, детские воспоминания, все то что мне трудно выразить словами.
Но ещё я бы хотела затронуть другое моё направление оно не связано с коллажами, это портреты моей подруги балерины Тамилы Данияровой, я знакома с ней с конца 20-го года и за это время мы успели снять очень много фотографий по всему Узбекистану. Задумка в том что я снимаю её в пуантах танцующей балет у разных исторических зданиях, монументах либо в красивых природных зонах, то есть необычные для балета места. Это целый проект который я назвала «Сюр», картина странная для восприятия.
ОХ: Я відчуваю величезну любов до нашої культури, мистецтва, ремесел, історії, люблю більше дізнаватися про це, адже так я стаю ближчою до свого коріння, тому в моїх роботах я люблю додавати національні нотки. Ще я сама збираю різні вінтажні предмети текстилю, а саме: старі сюзане, старі сукні та штани із зардузі (бухарська золотошвейна вишивка), старі хустини і паранджу тощо. Більшу частину з цих речей я беру з бабусиної скрині, і все це я так само використовую у своїй творчості.
У моїх роботах можна виділити три напрямки. Перше – це мої анімовані колажі, в них я порушую проблеми нашого суспільства. Другий – це мої портрети жінок, у них я розкриваю своїх героїнь як прекрасних, сильних і загадкових створінь, жінки до мене приходять із певним запитом – відобразити їх у національному колориті, тому що, знову ж таки, в них така ж сама ситуація, як і в мене, – бути ближче до свого коріння, багато хто приносить предмети гардеробу своїх мам і бабусь, і мені дуже імпонує, що в мене є так багато однодумців. Мені б хотілося фотографувати не тільки в узбецькому колориті, а й в інших, адже в нашій країні живуть так багато різних національностей, і всі вони такі прекрасні й унікальні.
Третій напрямок – мої особисті роботи, в них зачіпається мій емоційний стан, мої переживання і радощі, дитячі спогади, все те, що мені важко висловити словами.
Але ще я б хотіла торкнутися іншого мого напряму, він не пов'язаний з колажами, це портрети моєї подруги балерини Таміли Даніярової, я знайома з нею з кінця 20-го року і за цей час ми встигли зробити дуже багато світлин по всьому Узбекистану. Задумка в тому, що я знімаю її в пуантах, коли вона танцює балет у різних історичних будівлях, монументах або в красивих природних зонах, тобто незвичайні для балету місця. Це цілий проект, який я назвала “Сюр”, картина дивна для сприйняття.
Ось ще один цифровий колаж, що стосується терміну “уят”, який означає сором і описує кодекс честі для сімей, заснованих на консервативних, патріархальних і вузько визначених ґендерних ролях:
ФН: Як ваше мистецтво сприймають в Узбекистані та інших країнах?
ОХ: Во всём есть плюсы и минусы, кому-то нравится моё творчество, много пишут приятных слов поддержки чему я благодарна, есть кому не нравится, пишут много оскорблений и прочего негатива, учусь воспринимать это нормально, многие мои коллеги говорят что если мне такое пишут значит работы вызывают эмоции и это здорово.
За 1,5 года я успела поучаствовать в трёх выставках, первая проходила в Японии, но там были выставлены мои балетные портреты. Две остальные проходили здесь в Ташкенте, одна выставка была посвящена архитектуре, там были выставлены мои снимки архитектуры и декора, вторая выставка была посвящена борьбе против женского насилия, в ней были выставлены мои анимированные коллажные работы.
ОХ: У всьому є плюси і мінуси, комусь подобається моя творчість, багато пишуть приємних слів підтримки, чому я вдячна, є комусь не подобається, пишуть багато образ та іншого негативу, вчуся сприймати це нормально, багато моїх колег кажуть, що якщо мені таке пишуть, значить, роботи викликають емоції, і це здорово.
За 1,5 року я встигла взяти участь у трьох виставках, перша проходила в Японії, але там були виставлені мої балетні портрети. Дві інші проходили тут у Ташкенті, одна виставка була присвячена архітектурі, там були виставлені мої знімки архітектури та декору, друга виставка була присвячена боротьбі проти жіночого насильства, там були представлені мої анімовані колажні роботи.
ФН: Яке місце сучасного мистецтва в нинішньому узбецькому суспільстві?
ОХ: Так как я в этой среде нахожусь всего 2 года то не могу сказать точно как всё обстоит, но отметила для себя что продвигается медленно, хотя у нас невероятное количество смелых и талантливых ребят, тут проблема в том что должна быть причастность государства для продвижения этой сферы (хотя бы дать больше свободы), к сожалению этого я вижу мало.
ОХ: Оскільки я в цьому середовищі перебуваю всього 2 роки, то не можу сказати точно, як усе йде, але зауважила для себе, що просувається повільно, хоча в нас неймовірна кількість сміливих і талановитих людей, тут проблема в тому, що має бути причетність держави для просування цієї сфери (хоча б дати більше свободи), на жаль, цього я бачу мало.