Вимушено переміщена українська футбольна команда продовжує грати і мріє повернутися додому
Гравчині ЖФК “Маріуполь”. Фото зі сторінки Клубу в Instagram, використовується з дозволу.
Цей текст – один з серії есеїв і статей, написаних українськими митцями, які залишаються в Україні після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Ця серія створена сумісно з Folkowisko Association/Rozstaje.art. Проєкт фінансується Міжнародним вишеградським фондом, місія якого — просування ідей сталого регіонального співробітництва в Центральній Європі.
Двадцять один день в Маріуполі. Під обстрілами. В підвалі. У постійних сумнівах: залишатись чи їхати? Так провели свої перші три тижні повномасштабної війни футболістки жіночого клубу “Маріуполь”.
Зараз вони продовжують грати у футбол в Києві, лише заради того, щоб одного разу повернутись додому і привезти в Маріуполь матчі Ліги чемпіонів.
В останній свій передвоєнний сезон 2022-го клуб фінансували за допомогою цеху напівфабрикатів “Власне виробництво”, де працювали у вільний від тренувань час і футболістки. Його створила президентка і футболістка клубу Яна Винокурова, коли команда втратила фінансування з бюджету міста. Усього за три місяці бізнес вдалось вивести на самоокупність. Продукцію — пельмені, вареники, млинці — продавали в супермаркетах Маріуполя. Так могло б тривати й далі, якби не російська армія, що 24 лютого прийшла “звільняти” українців.
Футболістки, які змогли вийти на зв’язок зібрались в будинку Яни. Разом їх було семеро. “Ми такі безстрашні були. Авіаудари, снаряди літають, а ми, то воду набираємо, то дерева пиляємо”, — каже тренерка команди Каріна Кулаковська
В будинку Яни в Маріуполі під облогою. Фото зі сторінки Клубу в Instagram, використовується з дозволу.
Поштовхом до виїзду з міста став вибух поряд з їхнім будинком. Тоді футболістки без роздумів сіли в автівку, забрали з собою лише тварин і деяку техніку для виробництва напівфабрикатів. Речей не брали зовсім, бо ледь вмістилися у седані “Рено Логан”. Попереду Каріна з Яниним собакою Ачіком, позаду п’ятеро дівчат зі стількома ж котами.
“За два дні після від’їзду — мій будинок зруйнував снаряд. Раніше розбомбили й моє кафе”, — розповідає Яна.
230 кілометрів до Запоріжжя футболістки їхали 29 годин. Довелося перетнути 19 блокпостів. Проте, в рідне місто Яна з Каріною повернулись знову. Яні зателефонувала мама. Вона була в Маріуполі й дівчина поїхала її рятувати. Вдалось знайти великий автобус “Неоплан”. Його з допомогою благодійників і волонтерів завантажили гуманітарною допомогою. І попрямували рятувати людей. Компанію їм склав власник транспорту — водій Іван. Разом їм вдалось вивезти понад 100 людей, і ще більшій кількості надати допомогу. Мама Яни евакуювалась у Запоріжжя ще до її приїзду.
Літо футболістки “Маріуполя” провели в Болгарії. Там їм запропонували безкоштовне житло і харчування. А що найважливіше — в готелі були згодні розмістити й домашніх улюбленців, яких футболістки не могли покинути.
Прямуючи до безпеки. Фото Аліни Кайдаловської, ЖФК “Маріуполь”, використовується з дозволу.
У Болгарії метою було заробити грошей, аби повернутись в Україну і грати у Вищій лізі. Чемпіонат планували відновити у вересні. Впродовж трьох місяців футболістки готували обіди для українських тимчасових переселенців. Головна тренерка клубу Каріна — смажила, як сама каже, найсмачніший у світі шашлик, а президентка клубу Яна на своєму білому “Рено” розвозила замовлення клієнтам. Також футболістки щоранку тренувались, аби тримати себе у формі.
У вересні вони повернулись до Києва. Було складно. Знайшли спочатку стадіон для тренувань, потім поблизу житло — великий будинок без опалення у селі Чайки поблизу Києва. Намагались і на цій локації відновити цех, який забезпечував їхню команду в Маріуполі. Та бізнес потрібно було масштабувати, аби він міг бути головним спонсором клубу.
У грудні 2022-го на платформі Keep Going розпочався збір коштів 350 000 гривень на обладнання для цеху ЖФК “Маріуполь”. Під Новий Рік 300 тисяч клуб отримав від легенди українського футболу — Андрія Шевченка. В підсумку вдалось зібрати понад півмільйона. Зараз у клубу вже є приміщення й обладнання, директор цеху і технолог. Яна ж у пошуках дистриб’ютора або мережі супермаркетів, для яких “Власне виробництво” випускатиме продукцію. Вона не хоче, аби в цеху працювали футболістки. Каже в них своя робота — добре грати у футбол.
У приміщенні “Власного виробництва” у Києві. Фото надане Яною Винокуровою, використовується з дозволу.
Щодня команда тренується з 10-ої ранку на стадіоні “Темп” у Святошинському районі Києва. Там за домовленістю з районною владою їм надають штучне поле безкоштовно.
Ми з Яною під дощем спостерігаємо за тренуванням. Вона показує пальцем на гравчинь і пояснює: “В основному — це команда переселенців. Ось одна біженка із Миколаєва, ось друга біженка з Миколаєва, воротарка. Потім з Херсона дві переселенки. Плюс ми маріупольські. Київських тут не багато. Хоча на початку основним кістяком були вони. Просто потихеньку відсіялися”.
Тренування гравчинь. Фото Алли Васьковської, сумлінне використання.
З будинку в селищі біля Києва футболістки переїхали, тепер живуть в орендованих квартирах поблизу стадіону. Отримують мінімальну зарплату — 5150 гривень. Оренду житла їм оплачує клуб, також Яна з Каріною привозять їжу.
Яна цінує у футболістках працьовитість і дисципліну. Їй важливо, щоб дівчата були не лише сильними спортсменками, а й ментально пасували до команди.
ЖФК “Маріуполь” завершив сезон на дев'ятій сходинці серед дванадцяти клубів Вищої ліги. А це означає, що вони залишаться в найвищому дивізіоні. Таким і було завдання від Яни команді перед початком першого сезону в умовах воєнного стану. Вона розуміє, що блискучих перемог відразу не буде. Раніше пройдений шлях треба подолати знову і крок за кроком збудувати нову конкурентоспроможну команду.
На наступний сезон “Маріуполь” планує укласти угоду з чоловічим клубом Прем’єр ліги. Адже тепер кожен з них зобов’язаний мати жіночу команду в своїй структурі. Ще одна ціль — зібрати колектив молоді у Першу лігу. Щоб мати підживлення для основної команди.
Зараз футболістки шукають інвесторів для трьох своїх проєктів: цеху напівфабрикатів, школи футболу й автопарку. Крім масштабних цілей команді потрібні й всілякі спортивні дрібниці. Найбільше футболістки “Маріуполя” мріють про клубний автобус. Щоб кожного разу не шукати, як доїхати на гру. Тож цими днями вони розпочали нову кампанію зі збору коштів.
Гра ЖФК “Маріуполь”. Фото Павла Кубанова, використовується з дозволу.
За пів року Київ, який прийняв футболісток так жорстко, став їм другою домівкою. Звикли вони й до величезних відстаней, які після компактного й затишного Маріуполя, здавались, космічними. Хочеться їм тут тільки моря і трохи більше сонця.
“Ми плануємо будувати команду в Києві, нагадувати про наше місто всім, — каже Каріна, — а коли Маріуполь звільнять — ми сильними повернемось додому. Зіграємо там матчі Ліги чемпіонів. Хай це буде й за десять років, але це точно станеться”.