“Футбольний клуб мого дитинства хоче мене вбити”

• Переклад опублікований 19 Березень 2024 10:26 GMT
• Автор We Are Not Numbers Перекладач Vitalina Malovichko
• Читати цей пост на Español, English

Плакат, який юний Абубакер Абед намалював на підтримку футбольного клубу “Челсі”. Фотографія Абубакера Абеда, використана з дозволу.

Ця історія, написана Абубакером Абедом, була вперше опублікована We Are Not Numbers 8 лютого 2024 року. Вона була оновлена і перероблена після інтерв'ю в WhatsApp між автором і Global Voices 12 березня 2024 року. Вона публікується тут в рамках угоди про обмін контентом з Global Voices.

Коли футбольний клуб “Челсі” став на бік Ізраїлю у війні в Газі, це розбило серце молодого вболівальника з Гази.

Ми підтримуємо вбивство Абубакера і кожного палестинського фаната “Челсі” в Газі.

Саме так я інтерпретував заяву мого футбольного клубу в Твіттері після початку ізраїльської війни в Газі 7 жовтня. Після 12 років любові та відданості я ніколи не очікував, що мій клуб захоче мене вбити.

Коли через тиждень після початку війни “Челсі” зробив лицемірну, на мою думку і думку багатьох інших, заяву, я двічі перезавантажив сторінку в Твіттері, щоб переконатися, що вона справжня. Заява не містила прямого чи непрямого засудження вбивств палестинців, скоєних Ізраїлем, і передавала чіткий сигнал про підтримку оборони Ізраїлю.

Ще більше мені болить той факт, що жоден інший клуб, окрім “Челсі”, не виступив із заявою після спільної заяви Прем'єр-ліги та ФА про нейтралітет між двома сторонами. Для “Челсі” було огидно і боляче підтримувати геноцид проти мене, зокрема, і всіх палестинців.

Ось спільна заява:

І ось що, на думку Челсі, потрібно було додати:

У заяві зовсім не згадується про величезні втрати палестинських життів у Газі. Я обурений. Мені боляче, як ніколи. Коли я згадую всі спогади, які ми провели разом, моменти, коли я вболівав за “Челсі”, і мій крик, коли вони забили гол!

“Челсі” був моєю командою і моїм життям

Покидаючи клуб таким чином, я розчулююся до сліз, особливо після того, як ми святкували другий трофей Ліги чемпіонів УЄФА з “Манчестер Сіті” лише два роки тому.

Абубакер Абед демонструє свою підтримку футбольному клубу “Челсі”, який колись був його улюбленим. Фотографія Абубакера Абеда, використана з дозволу.

“Челсі” був не лише моєю командою, це було буквально моє життя. Колір моєї спальні – синій. Моє ліжко блакитне, з логотипом і літерами “Челсі”, зробленими з дерева. На цьому я не зупинився, я шукав тільки синій одяг, коли ходив по магазинах.

Ізраїльська блокада сектора Газа, що триває вже понад 16 років, зазвичай вбиває нашу радість, накладаючи суворі обмеження на життя людей в Газі. Але клуб, який я люблю з 2011 року, подарував щастя багатьом моїм дням.

Мені було дев'ять років, коли я побачив на чорно-білому екрані легендарний гол легенди “Челсі” Дідьє Дрогба, який зрівняв рахунок у матчі Ліги чемпіонів 2012 року проти мюнхенської “Баварії”. Я виріс, спостерігаючи за тим, як “сині” відроджуються після величезного розчарування у 2016 році та виграють титул чемпіона Прем'єр-ліги у 2017 році.

Я навіть роздавав шматочки шоколаду, щоб відсвяткувати перемогу. Ще один пам'ятний момент з того часу – коли я обпік праве стегно гарячим чаєм від хвилювання після голу Дієго Кости у ворота “Евертона” в домашній перемозі 5:0 в чемпіонаті Англії 2016/17.

Прощання з моїм улюбленим гравцем, Еденом Азаром, під час тріумфальної перемоги у фіналі Ліги Європи 2019 року над лондонським “Арсеналом” було гірко-солодким. Моя любов до “Челсі” постійно зростала, особливо після їхнього зоряного сезону 2021 року, коли вони виграли свій другий Кубок європейських чемпіонів під керівництвом Томаса Тухеля.

Навіть якщо я напишу мільйон слів, ніхто ніколи не зрозуміє, що насправді означала для мене Челсі. Це суміш складної та витонченої любові.

Мені завжди радили не віддавати надто багато у відносинах з іншою стороною. Я не послухав і пішов за своїм серцем, даючи більше, ніж мав би. Тепер я розплачуюся за це. Я повністю спантеличений і шкодую про це.

Навіть коли у “Челсі” були невдалі сезони, я не спав темними холодними ночами з розрядженим акумулятором ноутбука і нестабільним інтернет-з'єднанням, щоб подивитися їхню гру.

Челсі підтримує геноцид проти мене і мого народу

Абубакер Абед (праворуч) зі своїм другом Хамзою дивляться матч “Челсі” у вежі Ватан у вересні 2023 року. Фото Абубакера Абеда, використане з дозволу.

Згідно з останнім звітом Моніторингу прав людини Euro-Med, 1,3 мільйона палестинців стали вимушеними переселенцями в Рафаху, на півдні Гази, де до нападу Ізраїлю проживало близько 260 000 жителів. Останні статистичні дані свідчать, що в результаті ізраїльської агресії в Газі загинуло понад 31 184 особи і понад 72 889 отримали поранення. Крім того, на сьогоднішній день повністю зруйновано понад 60 відсотків житлових будинків у Газі.

Останньою грою “Челсі”, яку я дивився, була їхня домашня поразка 1:0 від “Астон Вілли” у вересні минулого року. Я не дивився її вдома. Замість цього я насолоджувався прогулянкою до вежі Ватан у Газі з одним з моїх найкращих друзів, Хамзою. Зараз від вежі залишилася купа уламків після потужного ізраїльського нальоту в перші дні війни в Газі.

Я не знаю, як “Челсі” це вдалося, але думаю, що мене обдурила моя любов до клубу. Це той випадок, коли зрада ранить найболючіше. Клуб, в який я закоханий вже більше 12 років, виявляється, весь цей час носив фальшиву маску.

Уболівальники “Ліверпуля” замінили біль на любов і солідарність

Фанати “Челсі” не виявили нам жодної підтримки. Однак “Ліверпуль” викликає у мене справжнє захоплення і чисту любов після величезної підтримки, яку його фанати надавали Палестині і Газі протягом останніх чотирьох місяців.

У листопаді минулого року я написала повідомлення Бену з подкасту The Anfield Talk, відданому вболівальнику “Ліверпуля” з Англії, з проханням допомогти мені створити подарунок для мого молодшого брата Алі, який є палким фанатом “Ліверпуля”. Бен, разом з іншим фанатом “Ліверпуля” на ім'я Саджад, доклав чимало зусиль, щоб зробити мені гарний подарунок, про який я просив у своєму повідомленні в Твіттері. Вони подарували мені фотографію Алі в рамці біля стадіону “Енфілд” в Англії.

Історія стала дуже популярною, її висвітлювали в новинах BBC News та подкасті Anfield Talk. Нас засипали повідомленнями підтримки та любові від фанатів “Ліверпуля”. Чесно кажучи, те, що я побачив від фанатів “Ліверпуля” за останні чотири місяці, було для мене ціннішим і почеснішим, ніж те, що “Челсі” робив зі мною протягом останніх 12 років.

Подарунок Бена і Саджада 7 листопада допоміг нам забути про війну і спіймати мить радості. Він викликав небувалу і незабутню посмішку на обличчі Алі.

Зараз я розглядаю можливість написати дисертацію про складне і величезне почуття до Челсі і про те, як воно змінилося в момент зради. Однак я досі не можу зрозуміти і змиритися з тим, що в моєму спорідненому клубі мене хотіли вбити.

Може, якби я був українець з блакитними очима і світлим волоссям, це б свідчило про любов чи підтримку? Моє серце все ще обливається кров'ю. У мене розбите серце.