Коні переходять дорогу в Монголії. Фото Baikal People. Використано з дозволу.

Ця стаття була написана Оленою Трифоновою для видання “Люди Байкалу”. Відредагована версія публікується на сайті Global Voices за угодою про медіа-партнерство.

Життя в місті та селі дуже відрізняється в Монголії. Столиця, Улан-Батор, є сучасним мегаполісом з хмарочосами зі скла та бетону. Кочівники, що живуть у сільській місцевості, вирощують худобу, як вони це робили протягом багатьох століть, кочують степом за своїми стадами і живуть у повстяних юртах, які місцеві жителі називають “гер”.

Близько третини населення Монголії (3,4 мільйона) займається сільським господарством, хоча більше половини живе в Улан-Баторі. Через суворий клімат в країні майже немає орних земель, а овочі тут не прийнято вирощувати.

Згідно з давніми віруваннями місцевих жителів, копати землю взагалі заборонено, і на того, хто порушить цю заборону, чекає нещастя. Однак ці вірування поступилися місцем сучасним економічним реаліям, і економічне зростання Монголії відбувається в основному за рахунок експорту вугілля та мінералів, видобутих з-під землі.

Люди в основному вирощують худобу: овець, кіз, коней, корів і верблюдів. Майже 80 відсотків території країни використовується під пасовища. Спосіб життя монгольських кочівників майже не змінився за 3000 років, складається враження, що в степу час зупинився і перетворився на вічність.

Завжди в русі

У 2023 році поголів'я сільськогосподарських тварин у Монголії досягло майже 65 мільйонів голів, тобто на кожного громадянина припадає близько 18 голів худоби, при цьому у 2023 році було зареєстровано 247 000 тисяч сімей кочових скотарів. Зазвичай одна сім'я утримує більше тисячі тварин. Монгольські кочівники мають родові пасовища, якими вони пересуваються протягом року, щоб забезпечити тварин травою.

Монгольський пастух та його вівці. Фото Baikal People. Використано з дозволу.

Протягом року вони змінюють табір щонайменше чотири рази, і табори часто розташовані за сотні кілометрів від найближчих сіл чи міст. Через величезні відстані та бездоріжжя до кочових пастухів не може дістатися швидка допомога. Дітей відправляють до шкіл-інтернатів на весь навчальний рік.

Монголія має цікаву історію з адресами. Через те, що монголи мігрують з місця на місце, юрті не можна присвоїти постійну адресу. Тому в країні запровадили власну адресну систему – код з літер і цифр. Цей код присвоюється кожному об'єкту нерухомості в країні. Знайти його можна за допомогою інструментів геолокації.

Монгольські юрти в степу. Фото Baikal People. Використано з дозволу.

Кочівники продовжують багатовікову традицію жити в юртах, які можна легко транспортувати. За три тисячі років будова монгольської юрти майже не змінилася. Вона складається з дерев'яного каркасу, вкритого зверху повстю. Єдиною сучасною адаптацією є використання брезенту, який захищає юрту від дощу. Конструкцію, що важить 250 кілограмів, можна розібрати і зібрати знову за кілька годин.

На відміну від своїх давніх предків сучасні скотарі пересуваються степом не на конях, а на автомобілях. Юрта та речі завантажуються у вантажівку, яка повільно слідує за стадом. Як правило, стадо переганяють кілька людей на конях або мотоциклах, направляючи тварин і не даючи їм заблукати в долинах. Відстань між таборами може сягати кількох сотень кілометрів.

Монголія – одна з найменш населених країн світу, де на один квадратний кілометр припадає лише дві людини. Країна поділена на 21 район, або аймак, в яких розташовано 329 сумів, або сіл.

У сумах люди живуть у дерев'яних або цегляних будинках, але майже в кожному дворі стоїть юрта. Є також міські квартали, у тому числі і в столиці, де люди живуть в юртах. Навіть якщо монгол живе в будинку з юртою у дворі, він буде проводити більшу частину свого часу в юрті, тому що це більш звично і комфортно.

Монгольська юрта ззовні. Фото Baikal People. Використано з дозволу.

Юрта традиційно ділиться на дві половини. Права – для чоловіків, ліва – для жінок. У жіночій половині зазвичай знаходиться ліжко та господарське приладдя. На чоловічій половині – мисливська зброя та чоловічі інструменти.

Чоловіча частина монгольської юрти. Фото Baikal People. Використано з дозволу.

Двері в юрту дерев'яні, вхід традиційно виходить на південь, а навпроти входу – біля північної стіни – розташована основна частина юрти. У ній сидять почесні гості, поруч стоїть вівтар для божеств і фотографії предків. У центрі розміщується піч, яка топиться висушеним гноєм – аргалом. Його спеціально заготовляють і сушать влітку.

Вівтар з божествами та фотографіями предків у монгольській юрті. Фото Baikal People. Використано з дозволу.

Пропорції юрти відтворюють модель сонячного годинника. Весь простір всередині умовно поділений на дванадцять частин, які названі відповідно до місяців китайського календаря. Промінь сонця потрапляє в круглий отвір на стелі юрти і падає на певну частину стіни, рухаючись протягом дня. За його рухом можна визначити час.

Вроджена гостинність

У 2023 році Монголія прийняла 650 000 туристів, а доходи від туристичної галузі склали 1,2 мільярда доларів США. Вважається, що гості приносять в дім удачу і процвітання. Тому чим більше гостей відвідає юрту, тим краще.

Монгольська кухня, як і належить кочовому народу, містить багато м'ясних і молочних страв. Одна з традиційних страв – будог. Його готують з цілої туші тварини, попередньо видаливши з неї всі кістки. Отриману “шкіру” наповнюють м'ясом, овочами та розпеченим камінням і готують на вугіллі.

Ось відео на YouTube з приготуванням будога в Монголії.

Найпопулярнішими напоями є айраг, що виготовляється зі сквашеного кобилячого молока, та традиційний сутей-сай із зеленого чаю, молока, жиру, солі, борошна та рису. У результаті виходить насичений, густий напій, необхідний для людей, які займаються важкою фізичною працею.

Ще одна традиційна страва – аруул (сушений сир), який готують влітку на даху юрти. Також поширеним є в'ялене м'ясо, яке зазвичай їдять взимку. Висушене м'ясо, перемелене на борошно, яке продається в монгольських супермаркетах, може зберігатися без холодильника протягом багатьох місяців і дає наваристий бульйон.

Конституційне святе право

Монгольських хлопчиків з раннього дитинства вчать їздити верхи на конях. Кінь – традиційний подарунок для хлопчика на його третій день народження. Кажуть, що монгол без коня – як птах без крил.

Ось відео на YouTube про дітей-жокеїв у Монголії.

Найважливішим святом монголів залишається традиційний літній фестиваль Наадам, який складається зі змагань з кінних перегонів, боротьби та стрільби з лука.

Ось відео на YouTube про змагання з боротьби та стрільби з лука, що проводяться під час Наадаму.

Сучасні кочівники пов'язані із зовнішнім світом за допомогою супутникових телефонів і смартфонів, які можуть отримувати спорадичний доступ до інтернету. Біля кожної юрти стоять сонячні батареї або генератор, що виробляють достатньо енергії для вечірнього освітлення житла та перегляду телевізора. Також майже в кожній юрті є супутникова антена, яка приймає телевізійний сигнал.

Телевізор і телефон у монгольській юрті. Фото Baikal People. Використано з дозволу.

Полювання з беркутом дуже популярне в Монголії – давня традиція казахських кочівників, які становлять етнічну меншину і живуть переважно в західному Баян-Олгійському аймаку. Щоосені в країні проходить фестиваль “Беркут”, де мисливці на орлів демонструють свої мисливські навички.

Ось відео з YouTube з кадрами фестивалю “Беркут” 2023 року.

Кочувати – священне право кожного монгола. Конституція Монголії дає громадянам право жити будь-де. Для того, щоб поставити на ній юрту, не обов'язково володіти землею. Деякі монголи після виходу на пенсію стають кочівниками. Монголи кажуть, що саме тому свобода у них в крові.