Створюючи цифровий колаж в Узбекистані: бесіда з художницею Ойджон Хайруллаєвою
Портрет Ойджон Хайруллаєвої. Поєднання фотографії та колажу, використано з дозволу.
Узбекистан відомий тим, що тут знаходяться одні з найбільш вцілілих архітектурних перлин Шовкового шляху, які часто демонструються в дуже традиційний спосіб, щоб привабити більше туристів, і включають такі пам'ятки, як площа Регістан у Самарканді, внутрішнє місто Ічан-Кала в Хіві та комплекс мечетей Пої-Калян у Бухарі. Але молоді узбецькі художники по-новому дивляться на цю культурну спадщину, створюючи разючі зразки візуального та цифрового мистецтва.
Ойджон Хайруллаєва – молода узбецька художниця з міста Бухара, яка використовує архітектурну спадщину, внутрішнє оздоблення та культурні об'єкти, щоб спонукати до діалогу про ідентичність, фемінізм, ґендерні стосунки та ґендерно зумовлене насильство в узбецькому суспільстві, де патріархат залишається панівним у більшості родин. Роботи Хайруллаєвої – це здебільшого поєднання фотографії та цифрових колажів, які можна побачити на її сторінці в інстаграмі. Global Voices поспілкувався з нею російською мовою електронною поштою, щоб дізнатися, де вона черпає натхнення і як її мистецтво сприймають в Узбекистані. Це інтерв'ю було відредаговано для більшої чіткості та зрозумілості.
Філіп Нубель (ФН): Як би ви визначили цифровий колаж як форму візуального мистецтва?
Ойжон Хайруллаева (ОХ): Диджитал коллаж это композиция из фотографий созданная в различных графических редакторах (Photoshop и т.д.). То есть ты берешь несколько фотографий вырезаешь различные объекты и собираешь это в единую картинку. Я создаю композиции из фотографий с мозаикой исторических зданий снятые в разных городах моей страны, либо беру элементы из фотографий сюзани (национальная вышивка) и из прочих национальных декоративных материалов, в общем элементов прикладного искусства.
Ойжон Хайруллаєва (ОХ): Диджитал колаж це композиція з фотографій, створена в різних графічних редакторах (Photoshop тощо). Тобто ти береш кілька фотографій, вирізаєш різні об'єкти і збираєш це в єдину картинку. Я створюю композиції з фотографій з мозаїкою історичних будівель, знятих у різних містах моєї країни, або беру елементи з фотографій сюзані (національна вишивка) та з інших національних декоративних матеріалів, загалом елементів прикладного мистецтва.
У цьому цифровому колажі поєднано культову синьо-білу чашу з бавовняними мотивами, яка широко використовується по всій країні для пиття чаю і стала символом узбецької культури ще з радянських часів:
View this post on Instagram
ФН: Ваше мистецтво ґрунтується на базових елементах узбецького візуального мистецтва, таких як традиційна шапка допа, чайні піали з бавовняним малюнком та різні архітектурні мотиви. Чому вони посідають таке важливе місце у вашому мистецтві?
ОХ: Я питаю огромную любовь к нашей культуре, искусству, ремеслам, истории, люблю больше узнавать об этом ведь так я становлюсь ближе к своим корням, поэтому в моих работах я люблю добавлять национальные оттенки. Ещё я сама собираю разные винтажные предметы текстиля, а именно: старые сюзани, старые платья и штаны с зардузи (бухарская золотошвейная вышивка), старые платки и паранджу и т.д. Большую часть из этих вещей я беру из бабушкиного сундука, и всё это я так же использую в своем творчестве.
В моих работах можно выделить три направления. Первое это мои анимированные коллажи, в них я затрагиваю проблемы нашего общества. Второе это мои портреты женщин, в них я раскрываю своих героинь как нечто прекрасных, сильных и загадочных созданий, женщины ко мне приходят с определённым запросом то есть запечатлеть их в национальном колорите, потому что опять таки у них такая же ситуация как у меня, то есть быть ближе к своим корням, многие приносят предметы гардероба своих мама и бабушек, и мне очень импонирует, что у меня есть так много единомышленниц. Мне бы хотелось фотографировать не только в узбекском колорите но и в других ведь в нашей стране живут так много разных национальностей и все они так прекрасны и уникальны.
Третье направление это мои личные работы, в них затрагивается моё эмоциональное состояние, мои переживания и радости, детские воспоминания, все то что мне трудно выразить словами.
Но ещё я бы хотела затронуть другое моё направление оно не связано с коллажами, это портреты моей подруги балерины Тамилы Данияровой, я знакома с ней с конца 20-го года и за это время мы успели снять очень много фотографий по всему Узбекистану. Задумка в том что я снимаю её в пуантах танцующей балет у разных исторических зданиях, монументах либо в красивых природных зонах, то есть необычные для балета места. Это целый проект который я назвала «Сюр», картина странная для восприятия.
ОХ: Я відчуваю величезну любов до нашої культури, мистецтва, ремесел, історії, люблю більше дізнаватися про це, адже так я стаю ближчою до свого коріння, тому в моїх роботах я люблю додавати національні нотки. Ще я сама збираю різні вінтажні предмети текстилю, а саме: старі сюзане, старі сукні та штани із зардузі (бухарська золотошвейна вишивка), старі хустини і паранджу тощо. Більшу частину з цих речей я беру з бабусиної скрині, і все це я так само використовую у своїй творчості.
У моїх роботах можна виділити три напрямки. Перше – це мої анімовані колажі, в них я порушую проблеми нашого суспільства. Другий – це мої портрети жінок, у них я розкриваю своїх героїнь як прекрасних, сильних і загадкових створінь, жінки до мене приходять із певним запитом – відобразити їх у національному колориті, тому що, знову ж таки, в них така ж сама ситуація, як і в мене, – бути ближче до свого коріння, багато хто приносить предмети гардеробу своїх мам і бабусь, і мені дуже імпонує, що в мене є так багато однодумців. Мені б хотілося фотографувати не тільки в узбецькому колориті, а й в інших, адже в нашій країні живуть так багато різних національностей, і всі вони такі прекрасні й унікальні.
Третій напрямок – мої особисті роботи, в них зачіпається мій емоційний стан, мої переживання і радощі, дитячі спогади, все те, що мені важко висловити словами.
Але ще я б хотіла торкнутися іншого мого напряму, він не пов'язаний з колажами, це портрети моєї подруги балерини Таміли Даніярової, я знайома з нею з кінця 20-го року і за цей час ми встигли зробити дуже багато світлин по всьому Узбекистану. Задумка в тому, що я знімаю її в пуантах, коли вона танцює балет у різних історичних будівлях, монументах або в красивих природних зонах, тобто незвичайні для балету місця. Це цілий проект, який я назвала “Сюр”, картина дивна для сприйняття.
Ось ще один цифровий колаж, що стосується терміну “уят”, який означає сором і описує кодекс честі для сімей, заснованих на консервативних, патріархальних і вузько визначених ґендерних ролях:
View this post on Instagram
Щоб дізнатися більше, читайте: Узбекистан: традиційний дизайн інтер'єру відроджується, завдяки будинкам-музеям
ФН: Як ваше мистецтво сприймають в Узбекистані та інших країнах?
ОХ: Во всём есть плюсы и минусы, кому-то нравится моё творчество, много пишут приятных слов поддержки чему я благодарна, есть кому не нравится, пишут много оскорблений и прочего негатива, учусь воспринимать это нормально, многие мои коллеги говорят что если мне такое пишут значит работы вызывают эмоции и это здорово.
За 1,5 года я успела поучаствовать в трёх выставках, первая проходила в Японии, но там были выставлены мои балетные портреты. Две остальные проходили здесь в Ташкенте, одна выставка была посвящена архитектуре, там были выставлены мои снимки архитектуры и декора, вторая выставка была посвящена борьбе против женского насилия, в ней были выставлены мои анимированные коллажные работы.
ОХ: У всьому є плюси і мінуси, комусь подобається моя творчість, багато пишуть приємних слів підтримки, чому я вдячна, є комусь не подобається, пишуть багато образ та іншого негативу, вчуся сприймати це нормально, багато моїх колег кажуть, що якщо мені таке пишуть, значить, роботи викликають емоції, і це здорово.
За 1,5 року я встигла взяти участь у трьох виставках, перша проходила в Японії, але там були виставлені мої балетні портрети. Дві інші проходили тут у Ташкенті, одна виставка була присвячена архітектурі, там були виставлені мої знімки архітектури та декору, друга виставка була присвячена боротьбі проти жіночого насильства, там були представлені мої анімовані колажні роботи.
Щоб дізнатися більше, читайте: Узбекистан як креативний хаос: авторська інтерпретація пошуків нацією власної ідентичності
ФН: Яке місце сучасного мистецтва в нинішньому узбецькому суспільстві?
ОХ: Так как я в этой среде нахожусь всего 2 года то не могу сказать точно как всё обстоит, но отметила для себя что продвигается медленно, хотя у нас невероятное количество смелых и талантливых ребят, тут проблема в том что должна быть причастность государства для продвижения этой сферы (хотя бы дать больше свободы), к сожалению этого я вижу мало.
ОХ: Оскільки я в цьому середовищі перебуваю всього 2 роки, то не можу сказати точно, як усе йде, але зауважила для себе, що просувається повільно, хоча в нас неймовірна кількість сміливих і талановитих людей, тут проблема в тому, що має бути причетність держави для просування цієї сфери (хоча б дати більше свободи), на жаль, цього я бачу мало.
Більше історій про Узбекистан дивіться у спеціальному репортажі Global Voices: Як виглядатиме “Новий Узбекистан”?
