Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

З виховних таборів до в'язниць: чергова катастрофа з правами людини в Сінцзяні

Етнічні казахи з Сінцзяну тримають фото своїх засуджених родичів.

Ще років з десять тому на місці комплексу будівель за адресою № 1327, Донгжан роуд в кількох кілометрах на північ від забутої богом вантажної станції на північній околиці Урумчі в Сінцзяні росли трава та дерева.
З 16 вересня 2009 року, відразу після сумнозвісних заворушень 5 липня, тут було офіцйно створено сінцзянську жіночу в'язницю, а вже невдовзі по тому сюди перевели першу відому мешканку — письменницю, модераторку сайту, держслужбовця Гюльміре Імін, засуджену до довічного ув'язнення під час закритого судового процесу.

Незважаючи на постійну увагу міжнародної спільноти, Імін протягом наступних років не відчула якогось пом'якшення режиму утримання. Навпаки, до неї приєднались інші засуджені жінки, чиї скромні біографії різко контрастують з суворістю їхніх вироків. Одна з них — Бузейнеп Абдурашит, 27 років, у 2017 році засуджена до 7 років ув'язнення за «організацію натовпу для порушення громадського порядку» і чий «злочин» можливо полягав лише в тому, що вона навчалась у Єгипті [протягом двох років вивчала іслам] і мала чоловіка, що перебував за кордоном. У червні цього року в цій в'язниці опинились Нурзада Джумахан та Ерлан Хабден — етнічні казашки старші 50 років. У кожної з них спостерігаються певні проблеми зі здоров'ям. Терміни ув'язнення 20 та 19 років відповідно, при тому, що взагалі не зрозуміло який саме злочин кожна з них вчинила.

Охорона на пункті пропуску жіночої в'язниці в Урумчі. (Джерело: «Дисциплінарна інспекція і нагляд Сінцзянської в'язниці» акаунт в WeChat).

Не кажучи про їх варварську жорстокість, ці нещодавні вироки викликають особливе занепокоєння через те, що вони засвідчують напрямок, в якому йдуть репресії в Сінцзяні. У той час, як увага світу прикута до «таборів перевиховання» в регіоні, власна статистика уряду, деякі матеріали та нові докази, надані родичами жертв та колишніми ув'язненими, які перебувають зараз в сусідньому Казахстані, свідчать про те, що неймовірна кількість затриманих у 2017 та 2018 роках отримує довгі терміни ув'язнення і переводиться до великих тюрем на зразок тієї, що знаходиться в Урумчі.

Для Айботи Джанібек, старшої дочки Нуржади Джумахан, зараз — громадянки Казахстану, ця новина стала особливо драматичною, оскільки була отримана під Новий рік — у час, коли багато хто в Казахстані довідався про вихід на волю їхніх родичів внаслідок масової амністії кінця грудня 2018 року. Тоді як багатьом приходили радісні звістки, Джанібек дізналася, що її матір було засуджено до тюремного ув'язнення за звинуваченням, як було з'ясовано пізніше, у «використанні забобонів для підриву правоохоронної діяльності» та «створення натовпу з метою порушення громадського порядку». Ерлан Хабден, медсестру з іншого району тієї ж префектури, з якої походить Джумахан, було засуджено за «використання екстремізму для підриву правоохоронної діяльності» та «влаштування суперечок і провокацій». ЇЇ родичі в Казахстані вважають, що причиною цих звинувачень стало те, що на церемонії підняття флагу вона була вдягнена в хустку.

Офіційне повідомлення про ув'язнення Ерлан Хабден (з перекладом на англійську, виконаним автором).

В алматинському офісі правозахисної організації Атаюрт Казах, куди Джанібек щотижня приходить записувати відео на підримку своєї матері, більшість з тих, хто також приходить свідчити і записувати відео, говорять вже не про табори, як було ще рік тому, а про тюрми. Інформації, отриманої з розмов з десятком таких відвідувачів, — хоча фрагментарної та спотвореної сарафанним радіо, — достатньо для того, щоб скласти уявлення про тенденції: довгі терміни ув'язнення, місяці або навіть роки досудового ув'язнення, особлива націленість на віруючих людей.

Статистичне профілювання жертв за даними, взятими з тисяч опублікованих відео зі свідченнями, зібраних Атаюртом і опрацьованих проектом «База даних жертв Сінцзяна», дає змогу підкріпити якісні спостереження кількісними показниками. Порівняння жертв, які отримали строки тюремного ув'язнення, з тими, кого було звільно з таборів, показує, що більше 90% засуджених до тюремних строків — це чоловіки (порівняно з 69% чоловіків серед звільнених), майже 75% (порівняно з 27%) вважають засудженими з причин, пов'язаних з релігією. Аналіз 311 жертв, які отримали тюремні строки, свідчить про середню тривалість терміну ув'язнення в 11,2 роки, а 89% з них мають строки 5 або більше років. В той же час аналіз випадків 65 жертв, засуджених на 2 або більше місяців, показує, що їх досудове ув'язнення тривало приблизно 9 місяців, а для більш ніж 30% — рік або більше.

Порівняння розподілу за статтю та мотивом ув'язнення між засудженими до тюремного ув'язнення та звільненими з таборів казахами. (Джерело: База даних жертв Сінцзяну, станом на 17 вересня 2019)

Дані по строках ув'язнення жертв, засуджених в Сінцзяні з кінця 2016. (Джерело: База даних жертв Сінцзяну, станом на 17 вересня 2019)

Строки більш ніж 2 місяці, відбуті жертвами в ув'язненні до винесення вироків. (Джерело: База даних жертв Сінцзяну, станом на 17 вересня 2019).

Вважається, що багато засуджених потрапляють до в'язниць після перебування у так званих «каншусуо» сумнозвісних центрах досудового ув'язнення, де за інформацією колишніх в'язнів вони зазнають знущань і перебувають в жахливих умовах. Хоча є також певна кількість свідчень, які дають підстави вважати, що утримувані поза правовою процедурою в «перевиховних» таборах особи отримують строки тюремного ув'язнення ще під час перебуваня в таборі. Всі четверо колишніх ув'язнених казахів, які провели більшу частину 2018 року в таборах, розказали про те, що або особисто бачили, або чули від інших про «відкриті судові засідання», що відбувались «у школах». Двоє з них, Ергалі Ермек та той, кого ми будемо називати «Руслан» через те, що він побажав залишитись анонімним, розказали, що тих, кого було засуджено до 10 і більше років, було вивезено автобусами до справжніх в'язниць. Один відомий випадок — це випадок Джигера Тохая, студента університету Сатбаєва в Алмати, про затримання якого спочатку повідомляли родичі в Казахстані і чий вирок було підтверджено Русланом — його колишнім співкамерником у таборі. У нещодавно опублікованому інтерв'ю Рахіма Сенбай згадує відкритий суд, на якому сім жінок було засуджено за додержання іфтару.

Студента університету Жигера Токая, заарештованого влітку 2017 року, спочатку відправили до табору, потім засудили на 10 років тюрми у 2018 (за свідченням і його родичів, і тих, хто був з ним у таборі).

Для хворих і осіб похилого віку довгі терміни тюремного ув'язнення дорівнюють смертному вироку. Разом із життям родичів жертв за кордоном ці вироки руйнують і правову ширму системи виконання покарань в Сінцзяні. Однак надія не зникає і в цьому беззаконні, оскільки за відсутності правових підстав і переконливих доказів абсурдні вироки легше можуть бути скасовані, а ув'язнені — звільнені. Такі випадки траплялись у таборах, що існують поза правовою системою. Історії Ергалі Ермек та Руслана, яких було засуджено, а потім звільнено, здається, підтверджують це так само, як і випадок Гюльбахар Хайтіваджі, засудженої за деякими даними на 7 років у грудні 2018 і звільненої лише нещодавно з можливістю виїхати назад у Францію. За достатнього тиску та засудження з боку міжнародної спільноти немає нічого неможливого в тому, що широко відкриються навіть ворота жіночої тюрми в Сінцзяні, звідки вийдуть на волю такі як Бузейнеп Абдурашит, Нурзада Джумахан і Ерлан Хабден, щоб знов потішитися певною мірою свободи. А може й навіть такі, як Гюльміре Імін.

Переклад з англ.: М. Мешковой.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.