Фото Хабібулло, який пережив репресії і провів 21 рік у в'язниці. Скриншот з YouTube-каналу Oxus Society for Central Asian Affairs. Справедливе використання.

Документальний фільм, присвячений історіям жертв репресій в Узбекистані, під назвою “Окланмаган – Невиправдані”, був розміщений на YouTube 26 січня Товариством у справах Центральної Азії “Оксус”. 27-хвилинний документальний фільм розповідає історії людей, які зазнали релігійних репресій під час правління першого президента Узбекистану Іслама Карімова, який правив з 1991 року до своєї смерті в 2016 році. Це одна з перших спроб розповісти історію понад 18 000 людей, які були ув'язнені за сфабрикованими звинуваченнями і названі “екстремістами” урядом Карімова.

Пропонуємо вашій увазі документальний фільм “Окланмаган – Невиправдані”.

Репресії почалися невдовзі після здобуття країною незалежності від Радянського Союзу в 1991 році, коли в Узбекистані з'явилися різні місцеві рухи, спрямовані на відродження національної та релігійної ідентичності після майже 70 років радянського атеїстичного правління. Карімов побачив у цих продемократичних і релігійних групах загрозу своєму правлінню. Політичні репресії розпочалися на початку 1990-х років із забороною двох опозиційних політичних партій – “Ерк” (“Воля”) і “Бірлік” (“Єдність”), а також арештами тисяч журналістів і правозахисників.

Азамджон Фарманов, про якого йдеться у фільмі, провів 11,5 років у в'язниці за свою правозахисну діяльність. Він був членом Товариства прав людини в Узбекистані і очолював його відділення в центральній Сирдар'їнській області. Як і решта політичних і релігійних в'язнів, Фарманов відбував покарання у в'язниці “Жаслик”, яку він описує як “найжорстокішу з усіх в'язниць” через широке застосування тортур та інших форм нелюдського поводження.

Ось відео на YouTube про в'язницю в Яслах.

Релігійні репресії почалися після сумнозвісної зустрічі Карімова з релігійними групами у східному місті Наманган в 1991 році, під час якої він був принижений натовпом, що вимагав перетворити місцеву будівлю Комуністичної партії на мечеть, а Узбекистан – на ісламську державу. Одразу після мітингу було заарештовано понад 70 осіб.

На початку 1990-х Наманган та інші великі міста Ферганської долини на сході Узбекистану стали центром релігійного відродження, а місцеві релігійні групи виступали за посилення ролі релігії в повсякденному житті. Одна з таких груп під назвою “Адолат” (“Справедливість”) згодом перетворилася на Ісламський рух Узбекистану (ІРУ) – доморощену терористичну організацію.

Релігійні репресії досягли піку в 1998 році і продовжувалися пізніше. Того року ІРУ оголосив про своє створення і проголосив своєю метою повалення режиму Карімова в Узбекистані. У відповідь Узбекистан прийняв Закон “Про свободу совісті та релігійні організації” і ввів статтю 159 (спроба повалення конституційного ладу) до Кримінального кодексу – два правові інструменти, які широко використовувалися проти десятків тисяч громадян.

Хабібулло, про якого йдеться у фільмі, провів понад 21 рік у в'язниці після того, як був засуджений за членство в Хізб ут-Тахрір – ненасильницькій ісламській політичній організації, забороненій в Узбекистані. Він розповідає, що поліція катувала його протягом шести днів, щоб змусити зізнатися у скоєнні злочину. Під час репресій Карімова в Узбекистані рівень обвинувальних вироків і переслідувань, заснованих виключно на зізнанні, був одним з найвищих у світі. Хабібулло зазначає, що зустрічався з ув'язненими, засудженими за екстремізм, які жодного разу в житті не молилися, але зізналися під тортурами.

Масштаб репресій частково розкрився після приходу до влади нинішнього президента Узбекистану Шавката Мірзійоєва у 2016 році. З 2017 року понад 18 000 мусульман, засуджених за екстремізм, отримали пом'якшення вироку або були вилучені з так званого “чорного списку”, що містить імена тих, хто був засуджений за екстремізм. Проте жоден з них не був виправданий владою, що підкреслює несправедливість, яка все ще має місце.