Відредаговане зображення демонстратора з прапором і словами “Україно, ми теж чинимо опір”. Фото Хосе Р. Камачо Келлєра/Reporte Ya, використовується з дозволу.

Всупереч всім спробам венесуельського уряду промотувати російські тези про війну в Україні, багато венесуельців дивляться на цю війну як на черговий приклад російської агресії, жертвами якої є також вони. Венесуельці демонстрували підтримку Україні від самого Євромайдану, не з позиції віддалених симпатиків, а як люди, які ведуть подібну боротьбу. 

На початку цього року, у квітні 2023, російський міністр закордонних справ Сєргєй Лавров прилетів до Венесуели, щоб зустрітися з високопосадовцями і дипломатами, як-то президент Ніколас Мадуро. Цей візит був частиною офіційного туру міністра задля залучення підтримки у війні з боку партнерів у Бразилії, Венесуелі, Нікарагуа і Кубі.

Але Лаврову не потрібно було їхати в Каракас, щоб переконатися, що Росія може розраховувати на “повну підтримку” венесуельського уряду, про яку президент Мадуро заявляє від самого початку війни. Режим Мадуро не тільки підтримує Росію, але й активно взаємодіє з російськими державними джерелами для просування викладів про легітимність війни і про Україну, НАТО і Захід як справжніх агресорів.  

Венесуельська антикорупційна неприбуткова організація Transparency Venezuela у своєму звіті “Росія і Венесуела: союзники у дезінформації” описує, як система венесуельських громадських медіа і державних інституцій регулярно поширює або цитує інформацію, яку публікують російські медіа на зразок Russia Today або Sputnik, обидвоє – інструменти кремлівської пропаганди. 

За інформацією Transparency Venezuela, працівники державних медіа навіть отримали конкретні інструкції про те, як висвітлювати війну, як-то називати її не вторгненням, всупереч міжнародному праву, а “воєнною спецоперацією”, як наполегливо називає її Росія. 

Transparency Venezuela також звертає увагу на те, як державні медіа і інституції просувають проросійські хештеги в соціальних мережах, наприклад #VenezuelaApuestaALaPaz (“Венесуела робить ставку на мир”) і #VenezuelaConRusia (“Венесуела з Росією”). Взаємодія з цими викладами роздута і є радше організованою кампанією, ніж органічною поведінкою. 

Більшість венесуельців, втомлених від всього, що виходить від уряду, схоже, не купилися на ці виклади. Через кілька днів після того, як Росія почала вторгнення у 2022 році, окремі групи венесуельців вийшли на вулиці, щоб протестувати проти російської агресії. Це сталося в країні, де уряд регулярно криміналізує протести. Венесуельці продовжують виступати проти війни в Україні і відносин Росії з урядом Мадуро в соціальних мережах. 

Заява “стоп Путін” – це неприйняття і війни, і 20-річного російського впливу на політику Венесуели. Симпатія до України походить не тільки від антивоєнних настроїв, але і від невдоволення іноземним впливом, який є визначальним для виживання уряду, який зараз, так само, як Путін, перебуває під слідством прокуратури Міжнародного кримінального суду. 

В останні двадцять років венесуельські інституції все більше сплітаються з Кремлем

За інформацією з Vendata, відкритої бази даних, в якій зібрано публічну інформацію щодо Венесуели, між 2001 і 2022 роками Росія і Венесуела підписали щонайменше 255 угод у різноманітних сферах, від енергетики, сільського господарства і фінансових послуг до оборони і національної безпеки. Це стає тенденцією у венесуельському уряді, що багато (якщо не більшість) цих угод загрузли у непрозорості, яка ускладнює звітність про багатомільйонний обмін товарами і послугами.   

За час президентства нині покійного Уго Чавеса, а тепер Мадуро Венесуела звернулася до Росії і Китаю, щоб зробити мільярдні закупівлі військової техніки і технічних послуг, зокрема, систем спостереження. Російський автомат Калашникова став військовою гвинтівкою Венесуели. Жвавий багаторічний обмін між двома країнами зробив Венесуелу найбільшою військовою партнеркою Росії в регіоні, зазначив експерт Еван Елліс. 

Закупівлі військової техніки – це не тільки комерційні операції. За словами експерта Рамона Кардозо, вони також свідчать про військові альянси і вказують на зближення воєнних стратегій і точок зору щодо національної безпеки і оборони. 

В недалекому минулому Росія розгортала військову техніку і особовий склад у Венесуелі щоразу як стикалася з критикою з боку Заходу за її акти агресії проти сусідів. За кілька тижнів до вторгнення в Україну російські офіцери високих рангів допускали можливість військового розгортання у Венесуелі і Кубі, якщо НАТО не заспокоїть їхні “безпекові побоювання” щодо статусу України.  

Деякі експерти і колишні члени уряду допускають постійну присутність російських військ у Венесуелі, зокрема, найманців з нині опальної “Групи Вагнера”, якій нібито доручено захищати президента Мадуро і інтереси Росії у мутному бізнесі в країні. Конституція Венесуели суворо забороняє іноземні військові бази. 

Але вплив Росії у Венесуелі не варто вимірювати лише придбанням техніки і технічних послуг. Як і інші ревізіоністські країни з подібними системами цінностей, Росія і Венесуела є партнерками у захисті і стабілізації своєї авторитарної влади.

Росія була визначальною у створеній Венесуелою міжнародній схемі з обходу санкцій і продажу нафти, поки їй самій не завадили санкції. Росія також бере участь у видобутку золота й інших копалин на півдні Венесуели – діяльність, яка супроводжується скаргами на порушення прав людини, системне насильство і екоцид. Беручи участь у цій діяльності, Росія допомагає венесуельському режиму отримувати доходи для підтримки його авторитарної моделі. 

Тому на протестах проти війни в Україні, несучи венесуельські і українські прапори, венесуельці не тільки відкидали протиправну агресивну війну у далекій частині світу. Слова відомого демонстратора, улюбленця багатьох, знайшли відгук у багатьох венесуельців: “Україно, ми теж чинимо опір”.