Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

На ринку праці Грузії немає місця для трансгендерів

Активістка-трансгендер Габріела Роскіпова-Романова у своїй квартирі в Тбілісі, Грузія. Фото (c): Тамуна Чкареулі. Використовується з дозволу.

Написання цієї статті стало можливим завдяки партнерству з Transitions, Празькою організацією з видавництва та медіа освіти.

5 лютого у Тбілісі трансгендерка зазнала жорстокого нападу під час нічної зміни в одному з супермаркетів. Зрозуміло, що на жертву, яка побажала не називати своє ім'я, напали через її гендерну приналежність. За словами її адвоката Тамара Заркуа, трансгендери в Грузії знаходяться під ризиком нападу навіть тоді, коли просто йдуть по вулиці. Однак більшість нападів стається від рук клієнтів сфери сексуальних послуг.

Наразі дуже важко оцінити кількість трансгендерів на території Грузії. Під час опитування громадської думки у 2019 році виявлено загально негативне або суперечливе ставлення до прав сексуальних меншин (тільки 27% населення Грузії вважає за потрібне захищати їх), немає точних даних щодо ставлення до трансгендерів.

Тим не менш, трансгендери, як й інші члени ЛГБТ спільноти, кажуть, що стигма щодо їхньої сексуальної орієнтації часто зустрічається у консервативному грузинському суспільстві. Для трансгендерів дана стигма представляє додаткову перешкоду у важкій боротьбі за пошук безпечного та не ризикованого працевлаштування — і це є актуальною проблемою для людей будь-якого походження та ідентичності в Грузії.

Як показують історії Габріели та Нати, знайти стабільну роботу трансгендеру у Грузії майже неможливо.

Викинуті на вулицю

Коли Габріела Роскіпова-Романова заявила про те, що вона є трансгендером, це було не зовсім її рішення. На роботі двадцятидев'ятирічна дівчина  була поставлена перед вибором між визнанням своєї гендерної приналежності та роботою. Вона обрала перше, щоб залишитися вірною її жіночій самоідентичності. Сім'я Габріели вигнала її з дому.

Не маючи змоги знайти іншу роботу, вона пропрацювала 12 років у сфері сексуальних послуг.

«Я навіть не намагалася починати роботу деінде», — каже Габріела. «Я просто не хочу, щоб мене принижували під час співбесіди».

У 2014 році Грузія прийняла закон проти дискримінації, який теоретично повинен захищати гетеросексуальних людей на роботі. Однак, Габріела каже, що для трансгендерів це не принесло жодних змін. «Уряд нас не помічає. А без законодавчого визнання нашого гендеру, те ж роблять і роботодавці», — зітхає вона.

Жінки-трансгендери у Грузії не мають широкого вибору роботодавців. У кращому випадку, вони працюють у готельній справі чи у громадському секторі. У гіршому випадку — залишаються жити на вулиці. Через низьку зарплатню та відсутність підтримки близьких, їм часто доводиться поєднувати декілька робіт, аби вижити.

Габріела заробила лише 20 ларі ($7) за останню ніч. Вона вже повинна віддати половину зароблених грошей жінці, у якої винаймає квартиру. «Нас усіх вигнали з дому. Ми повинні платити за оренду та комунальні платежі. Треба купувати косметику. Нам потрібно платити за проїзд на таксі; ми не наважуємося користуватися громадським транспортом», — пояснює вона. У Габріели є два сусіди трасгендери; вони допомагають один одному.

«Ти абсолютно незахищений [будь то на робочому місці чи на вулиці], як від клієнтів, так і від поліції. Іноді буває, що клієнти стають агресивними і не дозволяють тобі піти. Мене замикали у будинках чи відвозили у віддалені місця і били. Мені вдавалося вирватися і я бігла з закривавленим обличчям, дзвонила у поліцію і махала рукою, аби зупинити проїжджаючі повз мене машини, але ніхто не насмілився зупинитися».

Оскільки Роскіпова є активісткою та часто з'являється у ЗМІ, вона стала впізнаваною. Нещодавно вона стала захисником законних прав секс-працівників трансгендерів у Грузії. «Іноді поліція приходить за мною або інші трасгендерки, яким потрібно сказати моє ім'я. Я читала законодавство і я знаю, як захистити себе», — каже Роскіпова.

«Деякі [ЛГБТ люди] не можуть навіть завершити школу, тому вони майже нічого не знають. Моя ціль зараз — поступити до університету та стати юристом. З того моменту, як я стала трансгендеркою, я зрозуміла, що хочу допомагати таким самим людям, як я».

«Я втратила багато, але я відчуваю полегшення. Я щасливіша, коли я є сама собою», — завершила вона.

Принижена і безробітна

Двадцятидев'ятирічна Ната Талікішвілі з усіх сил намагалася не опинитися у сфері сексуальних послуг, але її старання були марними. 

«Я жила в селі, тому я бралася за будь-яку роботу: починаючи від завантаження мішків закінчуючи роботою на фабриці з виготовлення пластмаси. Я навіть працювала у цеху з виготовлення цементних блоків. Але мене звільнили і навіть не виплатили останньої зарплатні, сказавши, що я була “слабким трансвеститом”. Я навіть намагалася працювати двірником, я думала, що завжди є потреба у цій професії. Однак, мене висміяли, а згодом звільнили».

Ната змушена була повернутися до роботи у сфері сексуальних послуг між іншими роботами, аби утримувати себе. 

«Я працювала 24 години на автозаправній станції за 220 ларі ($79) на місяць. Я могла навіть спати та приймати душ там. З часом, я стала достатньо сміливою, аби приносити свій одяг та підбори, але дехто це помітив. Мені сказали піти посеред ночі, частину якої я провела на вулиці з іншими секс-працівницями», — згадує Ната.

Як досвідчений кухар, Ната почала шукати інші можливості, де вона могла застосувати свій талант. Вона отримала посаду помічника кухаря у Міністерстві Оборони, де вона пропрацювала п'ять місяців безкоштовно перш, ніж отримала першу зарплатню.

«Вперше у своєму житті я отримала зарплатню, яка дозволяла мені відійти від секс-праці. Я носила кепку, щоб приховати довге волосся. Одного дня я забула стерти туш для вій, і один чоловік це помітив».

Колега знущався з Нати доки вона не витримала цього. «Я зняла кепку і всі побачили моє довге пофарбоване волосся. Я звільнилася зі скандалом і більше не оглядалася назад».

У пошуку визнання

Ната нарешті змогла заробляти на життя працюючи на неповну зайнятість у двох громадських організаціях. Вона відчувала полегшення, адже їй більше не треба було ризикувати життям, працюючи на вулиці. Вона заробляє необхідну суму і, що важливо, вона здатна працювати, не завдаючи шкоди своїй ідентичності. Однак, Ната стверджує, що досвід роботи з громадськими організаціями також не був вільним від експлуатації.

Вона сказала, що була щаслива виконувати роботу безкоштовно, організовуючи заходи чи надаючи контакти. Однак у певний момент, вона відчула, що з неї досить.

Кеті Бакхтадзе, захисниця Групи Підтримки Жіночих Ініціатив (одна з роботодавців Нати), каже, що проблема наймання трансгендерів на роботу може початися з раннього віку.

«Немає експертів для підлітків-трансгендерів, і вони не в змозі зрозуміти, як виражати свій гендер у суспільства. У навчальному закладі до них не звертаються ім'ям, якому вони віддають перевагу, вони повинні підтвердити особу у документах», — каже Бакхтадзе.

За словами Бахтадзе, це означає, що трансгендери отримують доступ до освіти лише в обмін на свою гендерну ідентичність.

«Нарешті коли діло доходить до працевлаштування, і якщо трансгендери нарешті знайдуть сили показати, ким вони є насправді, це, швидше за все, закінчиться втратою роботи».

Однак є заклики до подальших законодавчих змін. У травні 2019 року незалежний експерт ООН із захисту від насильства та дискримінації на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності опублікував звіт, який закликав Грузію «гарантувати, що процес юридичного визнання гендерної ідентичності базується на самовизначенні заявником, є простим адміністративним процесом, звільняється від жорстоких вимог, визнає небінарні ідентичності та є доступними для неповнолітніх».

Тим не менш, Бахтадзе вважає, що Міністерство юстиції ще не зацікавлене в запуску цього процесу. «Вони вважають за краще чекати рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)», — каже вона. Наразі Бахтадзе представляє двох чоловіків, які оскаржують відмову грузинської влади визнати законною свою зміну статі.

Без подальших законодавчих та адміністративних змін, — продовжує Бахтадзе, — жінкам-трансгендерам доведеться продовжувати заробляти на незаконних секс-роботах, під час яких вони часто стикаються з насильством. Тим часом транс-чоловіки продовжуватимуть працювати без контрактів у майже рабських умовах. «Щодня ми підштовхуємо цих людей до вчинення адміністративних злочинів і робимо їх вразливими», — попереджає адвокат.

Наступним питанням, каже Бахтадзе, є те, що трансгендерні люди часто бояться показати себе перед роботодавцем, коли вони підписують трудові договори — оскільки вони повинні пред'явити посвідчення особи, що часто не відображає їх гендерну приналежність. Вона також підкреслює, що Грузія — це невелика країна: «Отримання відмови в працевлаштуванні на основі ідентичності може автоматично означати втрату потенційної роботи в тій же галузі, оскільки роботодавці знають один одного».

Проте Тамар Заркуа, юрист Руху рівності, громадської організації у Тбілісі, говорить про певні позитивні тенденції щодо запобігання дискримінації на роботі. Міністерство внутрішніх справ Грузії розпочало тренінги для поліцейських з метою кращого виявлення та документування злочинів на основі дискримінації. Однак результати цих тренінгів досі залишається незрозумілими, оскільки «навіть маючи багато таких правопорушень, зафіксованих у 2018 році, суди встановили дискримінаційний мотив лише у двох справах», — каже Заркуа.

Для трансгендерів завжди є інший шлях — шукати притулок і ніколи не озиратися назад. Втомлена від боротьби за визнання і справедливе ставлення, Ната каже, що вона серйозно розглядала еміграцію через політичний притулок. Все ж таки після тривалої боротьби з депресією, вона вирішила залишитися у Грузії. «Я не засуджую тих, хто виїхав, але моє місце тут, де я народилася та виросла. Я маю змінити оточення навколо мене. Якби це [просвітництво] почалося з минулого покоління, то, мабуть, ми не страждали б так сьогодні».


Примітка редактора: GlobalVoices зв’язалися з Міністерством юстиції Грузії за коментарем щодо рекомендацій, які містяться у звіті ООН, але не отримали жодної відповіді на момент публікації.

Українською перекладено: Совінська Ванда

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.