Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

Історія, пейзаж, тіло: інтерв’ю з пакистанським художником Алі Казимом

Алі Казим, Шах-Савар (добрий вершник). Пігмент на папері васлі, 72 см х 108 см.

Відомий пакистанський художник Алі Казим зараз готується до виставки, яка має відбутись у 2021 році в Ешмолінському музеї в Оксфорді і поки що не відчув істотних змін у своїй роботі з початку пандемії COVID-19. Проте, він визнає, що світ мистецтва зазнає важкого удару, коли економіка бореться чи руйнується, внаслідок вірусу, який продовжує чинити вплив майже на усі аспекти життя в цілому світі.

Казиму, 46 років, він народився і виріс у Пакистані, де у 2002 році отримав ступінь бакалавра мистецтв у Національному коледжі мистецтв, а також у 2011 році – ступінь магістра мистецтв у Школі вишуканого мистецтва в Лондоні. Зараз він проживає й працює багатопрофільним художником у Лахорі, де також є доцентом в Національному коледжі мистецтв.

В той час як Казим працює в різних жанрах й техніках, він вирізняється своїми портретами, на яких реалістично зображені предмети із сюрреалістичним накипом на тлі яскравих кольорів.

Роботи Казима експонувались на величезних міжнародних ярмарках й виставках у цілому світі, зокрема на Ярмарку Мистецтв Фріз у 2019 році, а також знаходяться у колекціях Музею Метрополітен у Нью-Йорку, Азіатсько-Тихоокеанського музею, Британського музею, Австралійської художньої галереї Квінсленда та інших.

В інтерв’ю Global Voices Алі Казим розповідає про своє захоплення людським тілом, наснагу, яку він черпає із пейзажів, про свою поточну роботу і про те, що ми повинні знати про мистецтво у Пакистані зараз. Публікуємо фрагмент цього інтерв’ю:

Ви захоплюєтесь людським тілом, починаючи від малюнків вашого тіла у 2002 році і дотепер. Як це вплинуло на значення мистецтва для вас?

Я гадаю, що людське тіло – дуже захоплююча форма, яке складається, як у фізичному, так і в тематичному аспекті. Тіло, яке є основою для повсякденних функцій, продовжує виконувати свої завдання і більшу частину часу ми навіть не усвідомлюємо, як воно проходить через різноманітні емоційні та духовні стреси. Вироби, які я створив є проблисками тих моментів, через які я пройшов.

Untitle(ruins series) watercolour pigments on paper,206x 460cm,2018

Алі Казим, Без назви (серія руїн). Акварельний пігмент на папері, 206 см х 460 см, 2018 рік.

Чи є який-небудь зв’язок між вашою роботою над історією пейзажів і людським тілом, з точки зору використовуваної техніки (малювання-креслення) та значення цієї роботи?

Я хотів зробити декілька портретів чи малюнків на основі людських фігур. Я хотів розпочати з моїх власних пояснень, але в той момент справді не знав, з чого розпочинати, допоки не наштовхнувся на точну копію Короля-Жерця (маленьку білу статую із стеатиту цивілізації долини Інда) в Лахорському музеї.

Мабуть, це найдревніший приклад портрету, який зберігся в тій частині світу. Це дало мені привід зробити начерки, а згодом портрет Короля-Жерця. На основі цього я розпочав нову роботу. Я хотів створити казки, розташувавши один чи два елементи поруч із портретами, наприклад молитвенна шапочка, папуга чи бритва.

Я закохався в акварельну техніку. Я поступово помічав можливості побудови зображень, додаючи тонкі шари кольорових фарб, видаляючи зайвий пігмент з поверхні й накладаючи його за допомогою крихітних пензлів. Я гадаю, таким чином, формальні аспекти роботи стали важливими для мене.

На початку 2013 року я відвідував розкопки Харрапана біля мого рідного міста. Пейзажі серії Руїн базовані на пагорбах цивілізації долини Інда. Я думаю, що вони деякою мірою є колективними портретами людей, які могли там проживати. Мене більше цікавили такі історичні зв’язки.

Алі Казим, Топі Валах ІІ. Пігментний й пресований відбиток на васлі, 50 см х 75 см.

Ви були дуже активними на міжнародному рівні, демонструючи свої роботи у великих містах світу, а такі музеї, як Метрополітен купували їх. Яка з ваших робіт була найкраще сприйнята у спільноті художників Лахору в Пакистані?

Для мене велика честь, що деякі престижні заклади у всьому світі купували мою роботу за певний період часу. Я активно виставляю свої роботи у Пакистані з початку своєї кар’єри. Мене запросили зробити велику скульптуру/малюнок із зображенням людського волосся для першого видання бієнале в Карачі у 2017 році.

Проект належно оцінили; Я отримав приз журі на першому бієнале у Пакистані. Згодом наступного року для першого випуску Лахорського бієнале я зробив велику інсталяцію під назвою «Без назви» (Руїни храму закоханих)» у громадському саді з 5 тисячами теракотових сердець природного розміру.

Наприкінці бієнале людям дозволили виривати серця із стін руїн. Пізніше я простежив це й був здивований, як люди піклуються про крихітні теракотові серця, які вони підібрали з місця чи подарували своїм рідним. Проект живе своїм новим життям.

Мій нещодавній масштабний акварельний малюнок «Конференція птахів» виставлявся минулого року на бієнале в Карачі і цього року я зробив два портрети для Лахорського бієнале, зокрема велику інсталяцію із 3000 необпалених глиняних птахів на закинутому цегляному заводі. Інсталяція стояла допоки не випав дощ. Процес перетворення глиняних птахів в землю був дуже гарним й поетичним.

Яка ситуація із мистецтвом у Пакистані, що люди повинні знати й шукати?

Крім сучасного мистецтва, регіон може запропонувати більше. На півночі Пакистану є захоплюючі печерні гравюри епохи палеоліту. Чарівні теракотові артефакти цивілізації долини Інда вражають уяву. Скульптури Гандхари, які справді чудові на вигляд. Важко відвести очі з постаменту Будди у Лахорському музеї. Ці гандхарські скульптури є першими прикладами найдревнішої форми глобалізації.

Цікаво спостерігати, як розвивається новий жанр скульптури, коли з’явились індо-грецькі стилі. Тоді могольські мініатюрні картини є справжнім візуальним задоволенням. Два головних міста, Лахор й Карачі успішно проводять два бієнале щороку, починаючи з 2017-го. Це початок нової ери, коли місцеві жителі отримують можливість побачити деякі дивовижні роботи від пакистанських й зарубіжних художників. Цього року дати проведення Лахорського літературного фестивалю збіглись із Лахорським бієнале наприкінці тижня.

Алі Казим, без назви, Акварельний пігмент на папері, 30 см х 35 см, 2018 рік.

Хто із художників найбільше вплинув на вашу роботу?

Є багато художників, якими я захоплююсь. Я повністю закоханий у роботи Доріс Сальседо, Кікі Сміт, Луїз Буржуа, Корнелії Паркер, Роберта Гоббера і Вії Селмінс. Я щойно зрозумів, що більшість моїх улюблених художників – це жінки. Їх робота дуже інформативна, емоційно насичена й створена з терпінням. Я думаю, тут є все. Вони створили бездоганні роботи протягом певного періоду часу.

Своїми роботами з паперової техніки я багато в чому завдячуют акварелістам бенгальської школи. Я багато чому навчився, спостерігаючи за їх картинами, які знаходяться у громадських колекціях в Лахорі, а також бачив деякі з них в Делі.

Художники не народжуються у мистецьких школах. Якщо це правда, які реальні очікування від таких закладів стосовно мистецького процесу людей, які їх відвідують?

Я гадаю, що мистецькі школи є середовщем, де можна випробовувати ідеї й говорити про них з іншими молодими художниками. Деякі з них продовжують студійну практику; інші просуваються у суміжних сферах, таких як арт-письменництво, кулінарія, галереї, виробництво і т.д. Вони також можуть створювати власне коло творчих людей, коли йдуть до школи. Школи пропонують випускникам можливість виставити свої найкращі роботи на цілий світ й ризикнути. Вони пов’язані із світом мистецтва. Це важливі кроки, щоб на практиці увійти у світ мистецтва.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.