Остання картина американського художника із Сент-Люсіана Джонатана Гледдінга «1,5, щоб вижити», використана з дозволу.

[Усі посилання у публікації ведуть на сторінки англійською мовою]

Після двох інтенсивних тижнів панельних дискусій, паралельних заходів, спілкування та виступів політичних лідерів, Конференція ООН зі зміни клімату в Глазго (COP26) залишилась позаду – і вже зникає з-під уваги ЗМІ. Озираючись назад, що країни Карибського басейну можуть отримати від цього заходу і що з ними буде надалі?

Ів Ренар, член правління та регіональний координатор неурядової організації Panos Caribbean, поділився зі мною своїми думками після конференції зі села Лейборі, Сент-Люсія, де він живе і працює.

Понад чотири десятиліття Ренар бере участь у розробці політики сталого розвитку та спільного управління природними ресурсами у регіоні. Він особливо зацікавлений у синтезі управління природними ресурсами зі скороченням бідності та соціальним розвитком, а також у створенні інститутів, що сприяють участі та розширенню прав та можливостей.

Ів Ренар, член правління та регіональний координатор неурядової організації Panos Caribbean, яка активно захищає регіон, коли справа стосується кліматичної кризи. Фото люб'язно надане Ренаром і використане з дозволу.

Емма Льюїс (ЕЛ): Нагадайте нам про кампанію «1,5, щоб вижити», яку розпочали в Парижі країни Карибського басейну за підтримки Panos Caribbean і яка набула великої популярності?

Ів Ренар (ІР): Гасло «1,5, щоб вижити» насправді було вперше придумане Альянсом малих острівних держав (AOSIS), коли його головою була [гренадський дипломат] Десіма Вільямс. У 2015 році, після обговорення між доктором Джеймсом Флетчером із Сент-Люсії та Panos Caribbean, було ухвалено рішення розробити та запустити кампанію з метою підтримки карибських переговорників на COP21 в Парижі. ЗМІ, артисти, молодь були мобілізовані, щоб посилити їхні голоси та змусити учасників переговорів з Карибського басейну відчути, що люди вдома знають про проблеми та підтримують їхні зусилля. У цій кампанії використовувався слоган із культовими зображеннями [художника] Джонатана Гледдінга, [щоб] переконливо передати послання.

ЕЛ: Що робити, коли 1,5 неможливо досягти?

ІР: Це дуже складно сказати, і ми маємо вірити науці. Як лаконічно вказує NASA: «Можливі майбутні наслідки глобальної зміни клімату передбачають збільшення лісових пожеж, більш тривалі періоди посухи в деяких регіонах і збільшення кількості, тривалості та інтенсивності тропічних штормів. Ми повинні визнати, що багато вчених зараз бачать підвищення температури на 1,8° за Цельсієм як «оптимістичний» сценарій і тепер немає місця для самозаспокоєння. Цей сценарій 1,8°C передбачає повне виконання всіх оголошених цілей і взятих зобов’язань. Давайте пам’ятати, що зараз у нас температура на 1,2°C вище доіндустріального рівня 1850-1900 років.

EL: Карибський басейн дуже зосереджений на фінансуванні клімату. Чи вважаєте ви, що після COP26 можливе більш справедливе джерело фінансування, яке справді змінить ситуацію на низовому, громадському рівні?

ІР: Здається, що COP26 досягла дуже невеликого прогресу щодо фінансування втрат і збитків. Існувала пропозиція про створення в Глазго Механізму фінансування втрат і збитків, яка була підтримана всіма країнами Карибського басейну, але не була ухвалена в остаточній декларації. Натомість основна увага була приділена введенню в дію платформи Santiago Network, але це не інструмент фінансування; це лише механізм, який сприяє обміну досвідом та інформацією.

Однак були й деякі обнадійливі новини про значне збільшення фінансування на адаптацію, зокрема понад 350 мільйонів доларів США у вигляді нових внесків до Адаптаційного фонду, який має гарну репутацію щодо досягнення реальних результатів та роботи на низовому рівні. Крім того, на COP26 відбулося кілька важливих бесід, очолюваних, зокрема, Міжнародним інститутом довкілля та розвитку (IIED) та Карибським інститутом природних ресурсів (CANARI), в яких наголошувалося на важливості охоплення кліматичним фінансуванням найбільш уразливих верств населення та продемонстровано, як це можна було зробити.

EЛ: Таким чином, чи наблизимося ми до отримання підтримки за компонентом фінансування «Втрати та збитки», який має бути доповненням до поточних обіцянок?

ІР: Наскільки мені відомо, це не так, за винятком того, що ідея механізму фінансування збитків та втрат досі обговорюється, а такі приватні благодійні організації, як Фонд Вільяма та Флори Хьюлетт та Фонду відкритого суспільства, мають запропонувати підтримку, щоб розпочати роботу.

Найвідоміше зображення кампанії «1,5, щоб вижити», створене американським художником із Сент-Люсіани Джонатаном Гледдінгом, використане з дозволу.

ЕЛ: Як і іншими крилатими фразами, ви вважаєте, що терміном «кліматична справедливість» зловживають?

ІР: На мою думку, ми не можемо говорити про кліматичну справедливість, якщо ми не говоримо про кліматичну несправедливість і якщо ми не готові боротися з цією несправедливістю. Ми говоримо про кліматичну справедливість, тому що кліматична криза посилює соціальну несправедливість: бідність збільшує вразливість перед лихами. Жінки, особливо ті, які є домогосподарками, несуть особливий тягар, коли зазнають впливу штормів, повеней або зсувів. Бідні домогосподарства зазвичай не можуть дозволити собі страхування.

Є ще один вимір кліматичної справедливості, який стосується справедливості у міжнародних перемовинах та відносинах. Справедливість щодо клімату також стосується країн і секторів економіки, які безпосередньо відповідальні за нинішню кризу, беруть на себе цю відповідальність і відповідно реагують.

Зловживання та неправильне використання концепції кліматичної справедливості, на мій погляд, відбувається тому, що це звучить абсолютно правильно. Отже, кожен хоче, щоб його асоціювали з такою праведною концепцією, навіть коли він робить те, що має мало спільного із боротьбою з несправедливістю. Цього можна досягти, якщо включати заходи у відповідь на кліматичну кризу в основу соціальної політики та сільського господарства.

ЕЛ: У своїй заяві напередодні COP26, Panos Caribbean наголосив, що ми повинні «поглянути на себе» та на нашу власну поведінку вдома. Ви думаєте, що лідери Карибського басейну зараз внесуть якісь позитивні зміни, чи все буде як завжди? Які ефективні заходи вони можуть вжити — особливо зараз, коли часу обмаль?

ІР: Уявіть собі, якби всі країни Карибського басейну у 2022 році погодилися б із заявою після COP26 про їх конкретні кроки для зменшення своєї вразливості. Цей план дій має бути дуже конкретним і стосуватися, наприклад, питання днопоглиблювальних робіт у портах круїзних суден із узгодженим скороченням прибережних будівельних робіт або повної та ефективної заборони на незаконний та руйнівний видобуток корисних копалин. Я побоююся, що цього не станеться і нагальна потреба відновлення економіки після пандемії вже заохочує інвестиції, які не передбачають зниження нашої вразливості.

ЕЛ: Зрештою, на вашу думку, що отримав Карибський басейн від COP26? Чи наблизимося ми до справжньої кліматичної справедливості, яка супроводжується і більшою соціальною справедливістю?

ІР: Перехід до кліматичної справедливості значною мірою залежатиме від того, що ми самі робимо вдома. Однак ми повинні визнати, що COP26 зробив кілька важливих для нас речей. Метою Паризької угоди 2015 року було «обмежити глобальне потепління значно нижче двох, бажано на 1,5 градуса за Цельсієм вище доіндустріального рівня». Завдяки звіту Міжурядової групи експертів зі зміни клімату, запальним виступам молодих кліматичних активістів, промовистим виступам світових лідерів, таких як [прем'єр-міністр] Міа Моттлі з Барбадосу, а також висвітленню COP26 в ЗМІ, стало ясно, що це не питання «переважно» – 1,5 має бути метою. Але ця ціль не буде досягнута без поступового скорочення споживання вугілля та справедливого переходу, про який так багато говорили в Глазго.