Фотографія Gopen Rai, через Nepali Times. Використано з дозволу.

Ця стаття Пінкі Сріс Рана спочатку була опублікована в Nepali Times, а її відредагована версія перевидана на Global Voices в рамках угоди про обмін контентом.

Історія не завжди справедлива до своїх героїв. Історія непальських воїнів-гуркхів не є винятком. Вони відомі як найбільш вправні, витривалі та хоробрі солдати, які раніше служили в британській армії.

Відважні солдати з кукрі в бойових хакі й капелюхах, що рвуться в бій, були знаковою частиною минулого Непалу. Однак історія забула їхніх дружин та їхню боротьбу.

Останнім часом з'явилися спроби виправити цю ситуацію за допомогою довгоочікуваних спроб задокументувати досвід дружин гуркхів. Нещодавня виставка художниці Сюзани Тапа Шріс “Жінки-гуркхи: Відлуння історії” допомогла заповнити цю прогалину, переповідаючи історії з точки зору дружин солдатів.

 Фотографія Gopen Rai через Nepali Times. Використано з дозволу.

“Коли солдати-гуркхи брали участь у війнах, саме їхні жінки самотужки вели домогосподарства, вони були мовчазними героями, – пояснює 29-річна Тапа Шріс. – Будучи обмеженими в ресурсах, вони самі виховували дітей, зокрема хлопчиків, які виростали й ставали лахуре (непальці, які служать за кордоном). Їхній внесок величезний”.

Після її першої виставки “Бхарселі Ґурхас: Від історій до портретів”, яка розповідала про життя солдатів-гуркхів з її рідного села Бхарсе району Гулмі, Тапа Шріс відчула, що їй також потрібно розповісти про їхніх дружин.

Сама з родини гуркхів, де її дід служив в індійській армії, Тапа Шріс змалечку була знайома з преторіанським минулим своєї сім'ї. Вона виросла в родині дідуся і бабусі, слухаючи розповіді як про битви, так і про щоденну боротьбу за життя в тилу.

Фотографія Gopen Rai через Nepali Times. Використано з дозволу.

Її батько, Бом Бахадур Тапа, садівник за фахом і письменник за покликанням, написав книгу “Bharseli Gorkhagatha ra Serofero” (історія гуркхів) про своїх предків. Коли Тапа Шріс розпочала свій проєкт, вона разом із батьком взяла інтерв'ю у близько 50 жінок у віці 70 років і старше з Баглунга, Горкхи, Гулмі, Каскі, Пальпи, Рупандехі та Сунсарі. Усі вони були дружинами непальських солдатів, які служили у Великій Британії, Індії, Сінгапурі та Малайї (тепер Малайзія).

“Ідея виставки сформувалася, коли ми досліджували, ким були ці жінки, їхні життєві історії та їхній внесок в історію гуркхів, – додає вона. – Їхні особистості та внесок були головною метою цієї виставки”.

Фотографія Gopen Rai через Nepali Times. Використано з дозволу.

Тапа Шріс ніколи формально не навчалася мистецтву, але її талант портретиста можна побачити на власні очі. Ескізи, архівні фотографії, відеозаписи інтерв'ю та інсталяції на тлі традиційної музики також були представлені на виставці в Мистецькій раді Непалу з 25 по 28 листопада.

Але родзинкою виставки стали зворушливі свідчення з портретами двох типів жінок: тих, що залишилися в Непалі, і тих, що перебували на чужині разом з чоловіками. Більшість з них намагалися звести кінці з кінцями – особливо ті, що опинилися на новому місці, де не знали місцевої мови.

“Ми підсвідомо вважаємо, що солдати-гуркхи добре забезпечені, а їхнє життя було легким, але це не завжди так, – пояснює Бом Бахадур. – У них не було ні засобів зв'язку, ні каналів для переказу грошей. Ці відважні жінки самі прокладали собі шлях”.

У той час як архівні кадри допомагали глядачам зазирнути в їхнє життя на чужині, інсталяція з класичної непальської в'язаної сумки, наповненої конвертами, показувала, що в ті часи листи були єдиним засобом зв'язку між подружжям.

Одна секція була присвячена фотографії, покликаній показати стійкість і спосіб життя цих жінок. На всіх портретах зморшкуваті руки жінок покладені на візерунчасті лунгі (традиційна непальська спідниця).

Фотографія Gopen Rai через Nepali Times. Використано з дозволу.

На виставці також було представлено традиційне вбрання та прикраси жінок-гуркхів, а також дерев'яний посуд, яким користувалися представниці цих громад у минулому. Лунгі, золоті браслети берува та традиційні золоті персні асарфі також були представлені на виставці.

“Золото з'явилося набагато пізніше, після війни,” – додає Сюзана.

“Усі божуси (бабусі) казали, що вони щасливі, що принаймні можуть носити золото”.

Тепер дует батька і доньки планує записати всі свідчення і перетворити їх на книгу. Бом Бахадур сказав: “Я радий, що про наших жінок-гуркхів розповідають. Той факт, що моя дочка працює над цим, сповнює мене гордістю”.