Зображення автора, взяте з Nepali Times. Використовується з дозволу.

Ця історія була спочатку опублікована Дурга Рана Магар у непальському виданні Nepali Times. Відредагована версія публікується на сайті Global Voices в рамках угоди про обмін контентом.

Як і багато непальців, Сурендра Дхамі виїхав з рідного села в районі Дарчула в провінції Судурпашім до Малайзії в надії покращити якість життя своєї родини.

За кілька місяців він повернувся, бо робота та оплата праці не відповідали обіцянкам вербувальника. Але в Дарчулі не було роботи, а фермерство в суворих, посушливих горах не могло прогодувати його сім'ю.

Розташування району Кайлалі в Непалі. Мапа створена Rarelibra через Вікіпедію. CC BY-SA 3.0.

Тож, як і багато інших гірських фермерів, 36-річний Дхамі мігрував зі своєю сім'єю до Тараї, щоб оселитися в селі Гархеда в сільському муніципалітеті Чуре району Кайлалі.

Це був вдалий крок. Минулого року він продав 10 000 кілограмів апельсинів, і Сурендра та його дружина Бхака переорієнтувалися на вирощування овочів.

“Поки що ми можемо заробляти на життя нашим фермерством. Принаймні, це краще, ніж у Дарчулі”, – каже 30-річний Бхака Дхамі.

Сусідка Крішни Деві Кандел та її чоловік Девендра залучили до роботи на фермі всіх п'ятьох своїх дітей. Їхні апельсинові дерева погано ростуть через шкідників, а відсутність зимових дощів позначилася на врожаї.

Сурендра і Бгака Дгамі. Зображення автора, взяте з Nepali Times. Використовується з дозволу.

“У нас немає зрошення, і дощів випадає не так багато, як раніше”, – каже Девендра.

У селі Чуре багато сімей, які переїхали з Дарчули, Байтаді та інших гірських районів на північ. Але навіть тут нерегулярні дощі, спричинені кліматичною кризою, вплинули на сільське господарство.

Диверсифікація культур – найкращий спосіб впоратися з цим. Після того, як її апельсинові дерева загинули, Пабітра Сапкота перейшла на овочі.

Пабітра Сапкота. Зображення автора, взяте з Nepali Times. Використовується з дозволу.

“Помідори, які мій син посадив у цій теплиці, майже дозріли”, – каже вона, стискаючи пишний пучок гірчичної зелені.

Гірський хребет Чуре на заході Непалу піднімається на висоту 2 500 метрів, на відміну від східної частини, де його висота не перевищує 500 метрів. Це наймолодша, найнижча і найслабша зі складок, що утворюють Гімалайський хребет, і перші хребти, які піднімаються з рівнин.

Чуре займає майже 13 відсотків території Непалу і проходить через 37 з 77 районів від Джапи на сході до Канчанпура на заході. Це нестійкий хребет, де вирубка лісів призвела до частих зсувів і повеней.

Наслідки повені. Зображення автора, взяте з Nepali Times. Використовується з дозволу.

” Стан водозбірного басейну Чуре погіршується, часто трапляються посухи, що призводить до подальшого зниження продуктивності фермерських господарств”, – пояснює Сушміта Дакал з Президентської ради з питань розвитку охорони природи Чуре Терай-Мадхес.

Один із способів, яким недавні мігранти з гір до Чуре адаптуються до кризи, – це сімейне фермерство без найманої праці задля кращої продовольчої безпеки, харчування та захисту довкілля.

Організація Об'єднаних Націй оголосила 2019-2028 роки “Десятиліттям сімейних фермерських господарств”, щоб зберегти традиційне сільське господарство, збільшити залучення молоді, визнати лідерство жінок, сприяти сталому розвитку сільського господарства та покращити засоби до існування.

При цьому сімейні фермерські господарства також захищають домогосподарства від кліматичної кризи, диверсифікуючи сільськогосподарські культури. Це також альтернатива інтенсивному комерційному сільському господарству з використанням хімічних добрив і пестицидів, що вимагає багато води.

Девендра та Крішна Деві Кандель. Зображення автора, взяте з Nepali Times. Використовується з дозволу.

Колись понад 80 відсотків населення Непалу залежали від сільського господарства, і більшість з них були сімейними фермами. Але цей показник знизився до 62 відсотків. Зараз сільське господарство становить лише близько 25 відсотків ВВП.

Агрономи кажуть, що сімейні фермерські господарства можуть зупинити цей спад, зробивши сільське господарство знову прибутковим.

Овочівники села Лісбелі в районі Кайлалі доводять це – їхня продукція має готовий ринок збуту в містах західного Непалу.

Даммарі Бхатта працює на своїй грядці разом із сім'єю і вирішила більше нікого не наймати. Капусти, цвітної капусти та помідорів вистачає, щоб прогодувати сім'ю цілий рік, а надлишки вона продає, щоб оплатити освіту своїх дітей.

Її чоловік, Маданрадж Бхатта, очолює фермерську групу Лісбелі, яка цієї зими продала 1 700 кг капусти і 700 кг помідорів.

Даммарі та Маданрадж Бхатта. Зображення автора, взяте з Nepali Times. Використовується з дозволу.

Жодна з 30 сімей у Лісбелі не використовує хімічні добрива, натомість вносить органічний гній. Це, у свою чергу, зменшило кількість шкідників і хвороб у посівах, водночас відновивши якість ґрунту.

“Домашнє добриво збільшило врожай і зробило ґрунт більш родючим”, – каже Манджу Джагріті, колишня вчителька, а нині фермер, що працює повний робочий день. “Уся сім'я займається фермерством, і ми робимо все разом”, – з гордістю каже Манджу.

Сімейне фермерство не є чимось новим у Непалі, це традиційний метод ведення сільського господарства. Однак багато сімей переїхали, коли комерційне сільське господарство з використанням агрохімікатів взяло гору. Зараз сім'ї повертаються до старого методу вирощування їжі.

Вчений-аграрій Бінаяк Бхандарі поділився своїми думками про цю динаміку:

Ми повинні повернутися до наших старих сталих способів ведення сільського господарства, захистити навколишнє середовище і знайти тонкий баланс між природою і засобами до існування, особливо для того, щоб адаптуватися до кліматичної кризи.