Хадіє Шафі, яка народилась в Ірані та виросла у Сполучених Штатах зачарована переосмисленням книжкової форми. Вона цікавиться малюванням текстових форм й вивченням емоційної сили кольору, а також «розглядає нові методи руйнування простору між малюванням та скульптурою».
Роботи Шафі були в колекціях Нью-Йоркського музею мистецтв Метрополітен [анг] та Бруклінського музею мистецтв. У жовтні 2019 року її робота «Перехід 7» була виставлена на аукціон Christie's [анг] Middle & Modern Art.
Роботи Шафі на основі паперу є експресивними й трудомісткими. Вони запрошують аудиторію в уявний, але в той же час впорядкований й логічний світ – світ шарів, в якому під час кожного відвідування аудиторія знайомиться із частиною свого світогляду, технікою й концептуальною складністю, а також магією паперу й чорнила. Це мандрівка, яка, здається, не має завершення. Її використання слів й виразів відрізняється від перської чи арабської каліграфії; це більш схоже на ворота у недозволену ностальгію, місце, де художник шукає свої спогади та ідентичність у мирному й гармонійному світі.
В інтерв’ю Global Voices Хадіє Шафі [анг] розповіла про свою техніку, творчий процес та зв’язки з Іраном. Публікуємо фрагменти інтерв’ю:
Омід Мемаріан: Один із домінуючих та відомих шедеврів мистецтва, який ви створили складається із кольорових сувоїв та кіпи паперу. З якими думками ви створювали це?
Хадіє Шафі: моє середовище – папір. Мені подобається переосмислювати ідеї малювання, живопису та скульптури.
Зосередившись на живописі, я відвідували курси з виготовлення паперу й друкування для студентів й отримувала задоволення від обидвох процесів. Мені сподобалось, як фарба й чорнила вбираються папером. Коли я переїхала в Бруклін для участі в програмі МЗС у Претт взимку 1993 року, то зіштовхнулась із серйозними фінансовими труднощами. В той час, оскільки я знайшла оплачувану роботу, пов’язану із папером, ухвалила рішення повністю працювати з папером й малюванням, оскільки гадала, що це буде заощадливо. І в той же час мене дуже зацікавили ілюстровані малюнки, тому було цілком природньо дослідити це середовище.
Роботи зі створення паперових сувоїв належать до серії робіт, які я робила в якості перформансу за посередництва на початку 2000-х років під наснагою від дитячої історії «Маленька чорна рибка».
В цих перформансах я копіювала сторінки з історій, виділяла й перекладала речення, а після цього залишала сторінку у загальнодоступному просторі, щоб хтось міг знайти.
Я б залишила їх в книгах у публічних бібліотеках, кав’ярнях та крамницях. Я продовжила це дослідження у моїй студії. Я склала сторінки з книги у тріщини на підлозі й стінах. У мене був знайдений стіл із відсутнім болтом, який з’єднав ніжку із стільницею. Для того, щоб розмістити сторінки книги в цьому просторі, мені довелось згорнути папір. Коли я це зробила, ось це був момент «Ага», і саме так розпочалась робота із папером в сувоях. Пізніше, серія робіт на основі цих початкових досліджень виставлялась у Художньому Центрі Школи 33 у Балтиморі на огляд журі виставки Еллісон Ноулз, відомої художниці із спільноти Флаксус [анг].
О.М: Ви використовуєте перські слова у багатьох своїх роботах, але не дотримуєтесь перської чи арабської каліграфії. Це свого роду слова, які несуть наратив на папері. Який у вас зв’язок зі словами і, зокрема, з «eshgh», яке у перекладі з перської означає кохання?
Х.Ш: Я зосередилась на слові «eshgh», оскільки відчувала, що воно втратило своє значення. Малювання форми знову й знову було медитативним перформансом.
Я розробила декілька серій у моїй практиці малювання. Сьогодні існує «Серія гратів» створена чорнилами на папері.
Існує також серія «Малюй, ріж й очищай» – це чорнильні та акрилові малюнки тексту й кольорів на музейній дошці, де надрізають поверхню, ріжуть, а після очищають, щоб створити просторову поверхню. А зовсім нещодавно була серія «Малюй, ріж й обертай» – це олівець на музейній дошці з концентрованими кільцями, які обертаються для створення сейсмічних ліній та абстрагованого написання тексту.
Я зацікавлена в абстрагуванні й маскуванні мови.
У серії паперових сувоїв я ховаю рукописний й друкований текст всередині концентрованих кілець паперових смуг. Я не лише приховую, але й іноді частково розкриваю сутність паперового згортка, виштовхуючи круглі форми у випуклі форми, які показують, що міститься всередині.
Протягом чотирьох років, між 1979 й 1983 роками, моїм головним джерелом натхнення й притулку було мистецтво й читання книг. Також в цей час я зрозуміла, що деякі книги, до яких у мене був доступ, наприклад «Маленька чорна рибка» чи книги у перекладі, як «Віднесені вітром», були книгами, які ви публічно не могли взяти. Саме тоді книги стали дороговартісними предметами. Одним із моїх улюблених занять було втратити себе під час читання книги, коли я їла лавашак [укр] чи вишню на канапі. Тому мріяти про персонажі й сюжетні лінії й тримати книги були для мене моментами порятунку й щастя.
Коли я розпочинаю роботу, я не завжди знаю кінцевий підсумок. У мене є набір інструментів для гри, наприклад, слово «eshgh» є одним з цих інструментів. На фарсі у нього глибинне значення, але англійською мовою (приховане). Інші інструменти мають кольорову палітру чи випуклу форму.
О.М: Багато ваших робіт є трудомісткими. Ваш унікальний стиль паперового квілінгу, використовуючи тисячі барвистих сувоїв паперу, які покриті рукописною каліграфією, створює візуально приголомшливі шматочки. Звідки береться енергія, натхнення й творчість?
Х.Ш: Моя робота виходить з глибини моєї душі. Я зазвичай думаю в кольорах й абстрактних формах. Мій режим роботи є ритмічним. Я граю з матеріалами в студії. Я експериментую й показую те, що бачу візуальною мовою.
Процес виконання роботи потребує часу й енергії, це правда, але це складно, лише коли у мене є терміни. Але з того часу, як я себе пам’ятаю, я займалась мистецтвом і полюбляла малювати. Це все, що я коли-небудь хотіла зробити. Мені завжди видавалось природнім думати з абстракцією. Я вважаю процес творчості грайливим. Для мене це радість. Більшу частину своєї роботи я стежу за тим, що бачу у процесі створення малюнків чи скульптури. Після того я створюю нові роботи на основі цих спостережень. Моя робота згуртована, але постійно розвивається. Колись наприкінці 1990-х років мені стало зрозуміло, що робота повинна приносити радість, і ось, що я роблю – я виконую роботу, яка перетворює печаль у радість.
О.М: Ви виростали у США, але досі маєте тісний й постійний зв’язок з Іраном. Як це відображається у ваших роботах?
Х.Ш: У 1983 році ми поїхали у двотижневу відпустку. Завдяки низці неочікуваних можливостей й без будь-якого планування ми виявились, як єдина сім’я, недоторканними й за кордоном.
Було приємно коли я покидала Іран. Але через декілька років я усвідомила, як важко покидати батьківщину, не прощаючись. Ми покинули Іран з двома валізами. Все залишилось вдома, начебто ви їдете у відпустку на два тижні.
Я часто міркую про свої стосунки з Іраном, як про стосунки із ображеним коханцем.
У 1979 році мені було 10 років і чотири роки життя в Ірані протягом 1979-1983 років вбили моє дитинство. Ці чотири роки принесли так багато радості, в той час коли нас оточувала печаль та відчай. Потрібно ціле життя, щоб оговтатись від усіх травм, які принесли усі ці роки. Сьогодні я упевнена, що більша частина оприлюднення цього досвіду відбувається завдяки моїй творчості.