Меморіал жертвам репресій проти балкарського народу в Нальчику, Кабардино-Балкарія. Фото анонімного автора. Використано з дозволу.

Станом на березень 2024 року, за загальнодоступними даними, у нинішній російсько-українській війні загинуло близько 300 чеченців, 70 інгушів, 900 дагестанців, 120 уродженців Карачаєво-Черкесії та 130 уродженців Кабардино-Балкарії. Усі вони походять з північнокавказького регіону Росії. Наскільки ці цифри відрізняються від реальних – невідомо.

Вихідці з Північного Кавказу були непропорційно мобілізовані на війну. Наприклад, коефіцієнт смертності, тобто кількість загиблих на 10 000 чоловіків у віці від 16 до 61 року, в Кабардино-Балкарії становить 4,4, а в Карачаєво-Черкесії – 5,5. У Москві та Санкт-Петербурзі цей коефіцієнт становить 1 і 2,5 відповідно, хоча в Москві живе в шість разів більше людей, ніж у цих двох республіках разом узятих. Їх участь у цій війні виглядає парадоксальною з огляду на те, що саме кавказькі народи постраждали від кривавого експансіонізму Російської імперії, насильницької депортації радянської влади та нинішньої репресивної політики Кремля.

Північний Кавказ був завойований у 1864 році після столітньої Кавказької війни, найдовшої в історії Російської імперії, що закінчилася масовим вбивством і вигнанням близько мільйона черкесів. Наступна трагедія на Кавказі сталася у 20-му столітті. 2 листопада 1943 року таємна поліція Радянського Союзу примусово депортувала 69 000 карачаївців до далеких і незнайомих Казахстану та Киргизстану, які на той час входили до складу Радянського Союзу. За цим була депортація 500 000 чеченців та інгушів до Центральної Азії 23 лютого 1944 року. Останнім актом трагедії, що складається з трьох частин, стала депортація 45 000 балкарців всього за 24 години. Їхні нащадки досі живуть у Казахстані та Киргизстані. Однак більшість з них повернулися на Північний Кавказ після реабілітації.

Північний Кавказ залишається ” темним серцем Росії”, тому що його сучасна історія починається з Чечні. У грудні 1994 року розпочалася Перша російсько-чеченська війна, під час якої російська армія спробувала вторгнутися в Ічкерію, самопроголошену незалежну чеченську державу, що виникла після розпаду Радянського Союзу. Відстоявши свою незалежність у 1996 році, суверенітет Ічкерії був ліквідований російською армією у 1999 році. Друга російсько-чеченська війна була риторично виправдана Кремлем як частина глобальної “війни з тероризмом”, надовго перетворивши регіон на зону “контртерористичних операцій”. Остаточне ” втихомирення” регіону відбулося лише кілька років тому. Регіон може здаватися лояльним до центральної влади, але Кремлю знадобилося близько ста років репресій і вбивств десятків тисяч місцевих жителів, щоб досягти цього.

Фотографія Мурата Темірова. Використано з дозволу.

З нагоди 80-ї річниці депортації балкарського народу “Global Voices” поспілкувався з відомим журналістом і правозахисником на Північному Кавказі Муратом Теміровим, щоб дослідити, як Кремль підкорив регіон. На прикладах Кабардино-Балкарії та Карачаєво-Черкесії Теміров пояснив методи, які використовувала центральна влада, щоб забезпечити лояльність регіону до своєї нової імперської політики і домогтися їхньої згоди на участь у здійсненні масштабних злочинів, від яких регіон неодноразово страждав у минулому.

Раміль Ніязов-Адильджан (РНА): Що Ви думаєте про політичну ситуацію в Кабардино-Балкарській Республіці (КБР) і Карачаєво-Черкеській Республіці (КЧР) за останні 25 років?

Мурат Темиров (МТ):Политическая обстановка в КБР и в КЧР последних 25 лет, характеризуется постепенным нивелированием всех признаков суверенитета, которые уже практически исчезли, а также любого национального элемента в этих республиках. 25 лет назад это были довольно весомые субъекты федерации, влиявшие, в том числе, и на центральную политику, но с приходом к власти этих чекистов (нынешних кремлёвских властей – GV) идёт наступление на все права регионов, особенно национальных регионов, под предлогом того, что сепаратизм является главной угрозой существованию России. Так что под предлогом наступления на сепаратизм были, по сути, ликвидированы любые признаки суверенитета и национальной самобытности: ни в документообороте, ни в деловой практике, ни, тем более, в государственных учреждениях национальные языки не используются, хотя они закреплены как государственные. 

Вторая причина ухудшения положения населения – все эти 25 лет под предлогом антитеррористической борьбы велось наступление и на религиозные свободы, и на национальные, и это наступление велось не просто в политической плоскости, но и в буквально вооружённым путём. В КБР, если мы вспомним восстание 2005 года, под предлогом которого впоследствии был, раскручен маховик репрессий против молодёжи, на данный момент было убито несколько тысяч – по моим сведениям – представителей т.н. подполья. Причём, в Кабардино-Балкарии была широко распространена практика КТО (контртеррористическая операция – GV), в ходе которых уничтожались разного рода «террористические ячейки». Под этим предлогом уничтожалась молодёжь, активная пассионарная молодёжь. 

В Карачаево-Черкесии была более принята практика отстрела отдельных представителей такой молодёжи без КТО – я не знаю почему, но местное руководство ФСБ решило, что такая практика более эффективна. Или у них хуже связи с Москвой, чем у КБР – «кбровцы» имели большую поддержку в центре, в МВД, в центре «Э» (Главное управление по противодействию экстремизму МВД России – GV) и прочих структурах, и они отстреливали – многие-многие сотни ребят были убиты в ходе таких одиночных отстрелов. В Карачаево-Черкесии некоторые горные районы Карачая были объявлены «ваххабитским гнездом» – была целая медийная компания, и под этим предлогом начался накат, наезд на религию, аресты имамов и прочее. 

Мурат Теміров (МТ): Політична обстановка в КБР і в КЧР останніх 25 років характеризується поступовим нівелюванням усіх ознак суверенітету, які вже практично зникли, а також будь-якого національного елемента в цих республіках. 25 років тому це були досить вагомі суб'єкти федерації, що впливали, зокрема, і на центральну політику, але з приходом до влади цих чекістів (нинішніх кремлівських властей – GV) йде наступ на всі права регіонів, особливо національних регіонів, під приводом того, що сепаратизм є головною загрозою існуванню Росії. Тож під приводом наступу на сепаратизм було, по суті, ліквідовано будь-які ознаки суверенітету і національної самобутності: ні в документообігу, ні в діловій практиці, ні, тим паче, в державних установах національні мови не використовують, хоча вони закріплені як державні.

Друга причина погіршення становища населення – усі ці 25 років під приводом антитерористичної боротьби тривав наступ і на релігійні свободи, і на національні, і цей наступ тривав не просто в політичній площині, а й буквально збройним шляхом. У КБР, якщо ми згадаємо повстання 2005 року, під приводом якого згодом був розкручений маховик репресій проти молоді, наразі було вбито кілька тисяч – за моїми відомостями – представників т.зв. підпілля. Причому, в Кабардино-Балкарії була широко поширена практика КТО (контртерористична операція – GV), під час яких знищували різного роду “терористичні осередки”. Під цим приводом знищували молодь, активну пасіонарну молодь.

У Карачаєво-Черкесії була більш прийнята практика відстрілу окремих представників такої молоді без КТО – я не знаю чому, але місцеве керівництво ФСБ вирішило, що така практика є більш ефективною. Або у них гірші зв'язки з Москвою, ніж у КБР – “кбровці” мали більшу підтримку в центрі, у МВС, у центрі “Е” (Головне управління з протидії екстремізму МВС Росії – GV) та інших структурах, і вони відстрілювали – багато-багато сотень хлопців було вбито під час таких одиночних відстрілів. У Карачаєво-Черкесії деякі гірські райони Карачаю оголосили “ваххабітським гніздом” – була ціла медійна компанія, і під цим приводом почався накат, наїзд на релігію, арешти імамів та інше.

РНА: А як щодо поточної соціально-економічної ситуації в цих республіках?

МТ: Если говорить о социальном положении, то это одни из самых бедных регионов России, причём, стараниями, конечно, центра. Даже тех скудных ресурсов (природные, туристические), которые имеются в регионе, было бы достаточно, чтобы население жило в достатке – можно сравнить с положением, которое было там в 90-е, когда несколько миллионов голов скота было только в одной КЧР. Но усилиями центральных властей там бедность, которая преодолевается невероятным трудолюбием местного населения, которые выживают как могут. Поэтому социальное положение тяжёлое: там зарплаты одни из самых низких в стране, пенсии одни из самых низких. Тем не менее, хотя бы, уровень жизни, там, в сравнении с какими-нибудь центральными регионами России, значительно выше только потому, что местные не пропивают те немногие крохи, которые им достаются.

MT: Якщо говорити про соціальне становище, то це одні з найбідніших регіонів Росії, причому, стараннями, звичайно, центру. Навіть тих мізерних ресурсів (природні, туристичні), які є в регіоні, було б достатньо, щоб населення жило в достатку – можна порівняти зі становищем, яке було там у 90-ті, коли кілька мільйонів голів худоби було тільки в одній КЧР. Але зусиллями центральної влади там бідність, яка долається неймовірною працьовитістю місцевого населення, яке виживає як може. Тому соціальне становище важке: там зарплати одні з найнижчих у країні, пенсії одні з найнижчих. Проте, хоча б, рівень життя, там, порівняно з якимись центральними регіонами Росії, значно вищий тільки тому, що місцеві не пропивають ті небагато крихт, які їм дістаються.

РНА: До чого зрештою призвела політика центральної влади в цих регіонах?

МТ: Такая ситуация привела к тому, что сперва это радикализировало молодёжь, потом часть молодёжи уехали в Сирию (когда началась гражданская война в Сирии, то вдруг всем начали спокойно выдавать паспорта заграничные и дали свободно выезжать), кто-то в Турцию, а тем более с началом мобилизации очень много молодёжи бежало из этих республик. Кто остался – это или совсем лояльные, или полностью отбитая «вата» (негативно окрашенное прозвище для лиц, поддерживающих современный политический режим в России, пейоратив и дисфемизм — GV): те, которые готовы охотно за эти 200.000 руб в месяц или даже бесплатно идти воевать. Сейчас эти республики – это сугубо фасады. КБР и КЧР превратились в обыкновенные российские регионы с какими-то компрадорскими представителями власти, которые выполняют любой каприз из Москвы. 

MT:Така ситуація призвела до того, що спершу це радикалізувало молодь, потім частина молоді поїхала до Сирії (коли почалася громадянська війна в Сирії, то раптом усім почали спокійно видавати паспорти закордонні та дали вільно виїжджати), хтось до Туреччини, а тим паче з початком мобілізації дуже багато молоді втекло з цих республік. Хто залишився – це або зовсім лояльні, або повністю відбита “вата” (негативно забарвлене прізвисько для осіб, які підтримують сучасний політичний режим у Росії, пейоратив і дисфемізм – GV): ті, хто готовий за ці 200 000 руб. на місяць або навіть безплатно йти воювати. Зараз ці республіки – це суто фасади. КБР і КЧР перетворилися на звичайнісінькі російські регіони з якимись компрадорськими представниками влади, які виконують будь-яку забаганку з Москви.