Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

Сирійський конфлікт не вкраде моє Різдво

Marcell Shehwaro reminisces on a Christmas in Syria. Photograph taken in 2009 in Syria by Charles Roffey, shared on flickr under CC BY-NC-SA 2.0

Різдво у Сирії. Фото Charles Roffey, через Flickr за ліцензією CC BY-NC-SA 2.0

Ця історія була вперше опублікована арабською у грудні 2015 року в серії статей блогерки та активістки Марсіль Шахвару, яка описує реалії життя в Сирії у ході тривалого збройного конфлікту між силами, лояльними до правлячого режиму, і опозиціонерами, які прагнуть його змістити.

Різдво мало особливе значення для моєї родини, воно було сповнене духовних і сімейних ритуалів. Ще в дитинстві я і моя сестра Лейла по черзі чатували вночі Санта-Клауса, щоб упіймати його «в дії». Я не можу точно згадати, коли ми зрозуміли, що це був трюк, який розігрували наші батьки, чи коли ми знайшли всі наші листи до нього, які ми довгі роки писали, а ніши батьки їх акуратно ховали. Навіть коли ми виросли і зрозуміли, що Санти не існує, моя мама наполягала, щоб обмін подарунками під ялинкою залишався щорічним ритуалом. Ритуалом, який зупинився, очевидно, коли мама покинула нас.

На початку грудня вона запитувала кожного з нас, що нам потрібно, чого ми хочемо, і переконувалась у тому, щоб кожен з нас купив подарунки для інших. Ми проводили різдвяний ранок, обмінюючись подарунками і листами, після чого я проводила кілька годин у приготуваннях. Зачіска, макіяж, новий одяг.  Я продовжувала купувати новий одяг — «різдвяний наряд» — кожен рік до свого 28-ліття. Я виглядала дуже яскраво на Різдво. Моє волосся, на противагу буденній зачісці, було добре укладене. Я пробувала використовувати різні кольори для повік. Іноді я навіть напружувала всі сили і малювала татуювання у вигляді метелика на своєму плечі — «Це ж Різдво!» Потім я відправлялоась на месу, а далі на вечірку, куди приходив Санта і давав нам повітряні кульки і капелюхи, і ми танцювали під Jingle Bells.

Коли помер мій батько, багато різдвяних ритуалів зникли з нашого дому. Наприклад, зникла ялинка, хоча моя мама підтримувала ритуали любові і дарування подарунків, а також продовжувала наполягати, щоб кожного року ми йшли святкувати з друзями і лишали її саму вдома. Сьогодні я жалкую про кожен раз, коли я лишала її саму, підлітком ідучи святкувати з друзями.

Коли моя сестра вийшла заміж і народила першу дитину, до нашого Різдва повернувся сімейний дух, а до моєї мами — усмішка. Ритуал прикрашання ялинки був відроджений, і вона святкувала разом з онуками. Число листів до Санти зросло, і ми всі намагались придумати нові сценарії для появи Санти і роздачі подарунків.

А потім почалась революція.

Перше Різдво [було] настільки звичайне, наскільки можливо. Я намагалась ігнорувати неминучу загрозу і святкувати звичайне сімейне Різдво, намагаючись полегшити мамині страхи і її бажання, щоб я була у безпеці.

Наступного року уже неможливо ігнорувати все це. Мій останній день у нашому домі — Новий рік. Спецслужби уже йдуть за моїм слідом через те, що я написала, і через те, що про мене написали спецслужбам деякі люди — люди, з якими я проводила Різдво, співаючи пісні, танцюючи і радіючи.

Той день був моїм останнім днем на західній тороні Алеппо, яка і досі залишається під контролем Асада, через що я не можу туди потрапити. Я перетнула кордон з Туреччиною і повернулась зі звільненої сторони міста. Щоб пройти кордон між двома територіями, я змушена була використати фальшиві документи і замаскуватись хусткою на голові. І, щоб уникнути снайперів режиму, які ціляться у людей, що перетинають кордон, —  нам довелося бігти. Це були найбільш небезпечні п'ять хвилин. Перехід кордону без будь-якої мети, гідної такої жертви, — «окрім пам'яті Нового року». Різдво як акт супротиву — я не збиралась дозволити їм вкрасти моє Різдво.

Наступного року ІДІЛ опинився у мене на хвості. Дуже небезпечно для мене як християнки знаходитись у районах, де вони вільно бродять, викрадаючи революціонерів, особливо тих із них, хто є мусульманами. Але недивлячись на небезпеку, я наполягаю на тому, щоб поставити у себе вдома різдвяну ялинку. У воєнний час не так легко купити різдвяну ялинку.

Я безпечно дісталася іншого боку: «різдвяне диво», можливо. І я провела Різдво і Новий рік з друзями, які любили мене настільки, що ризикнули святкувати зі мною. Потім я повернулась у звільнену частину Алеппо, таким чином востаннє відвідавши мій дім, ті вулиці і Різдво, які я знала.

В той же час у тому ж році в моєму місті трапилось іще одне диво: мій найліпший друг вижив під артобстрілом під час новорічної вечірки. Я досі вдячна за це. Найпрекрасніше диво у моєму житті.

Наступного року ІДІЛ опинився у мене на хвості. Дуже небезпечно для мене як християнки знаходитись у районах, де вони вільно бродять, викрадаючи революціонерів, особливо тих із них, хто є мусульманами. Але недивлячись на небезпеку, я наполягаю на тому, щоб поставити у себе вдома різдвяну ялинку. У воєнний час не так легко купити різдвяну ялинку. Я змушена була купляти її в Туреччині, за ціною, яку я ледве могла собі тоді дозволити. Я закутала її в одяг і контрабандою провезла в Алеппо. Прикраси я сховала у коробки з тканинами. Дві години шляху, протягом яких я напускала впевнений вигляд на кожному контрольному пункті, щоб вони не стали обшукувати мій одяг і не знайшли контрабандну ялинку.

На контрольному пункті ІДІЛ на в'їзді в місто охоронець питає: «Для кого ця валіза?»

Вона моя. Я тягнуся, щоб відкрити валізу, але водій каже: «Це для жінки».

Охоронець втрачає інтерес до обшуку моїх речей і я благополучно потрапляю в Алеппо. Ще одне диво? Я не знаю.

Я збираю навколо себе друзів. Більша їх частина прикрашає ялинку вперше, і хоча ритуал не має для них релігійного значення, вони прийшли і залишились зі мною, щоб розділити мою радість.

Джавад, найдивніший із них, весело говорить: «Християнські свята дійсно чудові». І ми всі сміємось.

Алі, мій друг з Вільної сирійськох армії, підходить до мене з подарунком, який він хоче, щоб я поклала під ялинку. Я беру його — і шокована. Маленький пістолет. Він говорить: «Це нічого. На випадок, якщо вони прийдуть за тобою», — він має на увазі ІДІЛ, — «Не дай їм взяти себе живою».

Сама думка про це жахлива. Жахливо, що чиясь любов до тебе змушує його так вогорити про твоє самогубство. Він розуміє, що я не можу вбити, тож він навіть не намагається переконати мене в необхідності самозахисту. Пістолет, зрештою, викрали з дому, разом з ноутбуком та іншими речами, і нам ніколи не довелося його застосувати. Диво, знову.

Сьогодні та ялинка лежить в домі в районі Аль-Суккарі; в домі, чий господар заклав його цеглою перед тим, як ми втекли світ заочі.

Можливо, саме в цьому і полягає Різдво.

В тому, щоб бути наївним серед людей, яких ти любиш, всупереч смерті і самотності.

В тому, щоб ігнорувати факт, що Санта-Клаус — твої бітьки.

В тому, щоб нехтувати можливістю спіймати кулю снайпера заради можливості зустріти Новий рік із друзями.

В тому, щоб контрабандою провозити різдвяну ялинку через контрольні пункти ІДІЛ.

В тому, щоб ставити цілі на прийдешній рік, заздалегідь знаючи, що не зможеш їх досягти.

У тому, щоб молитися від усього серця, аби не були зачинені двері перед біженцями з твоєї країни, як вони були зачинені перед Марією та Йосипом напередодні Різдва.

У тому, щоб спробувати — і таки знайти чудесний шлях, як дістатися нестерпно болючого спомину і додати йому любові.

Можливо, саме в цому і полягає Різдво. У тому, щоб бути достатньо наївним, щоб писати листа з проханням про «свободу».

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.