Бачите всі ці мови? Ми перекладаємо історії Global Voices, щоб зробити громадські медіа світу доступними для всіх.

Дізнайтесь більше про Проект Lingua  »

Чи справді Росія перейняла модель цифрового авториторизму з Китаю?

Вхідні ворота храму Конфуція, який протягом століть є історичним центром традиційної китайської філософії. Фото Філіпа Нубеля, опубліковано з дозволу.

[Усі посилання ведуть на сторінки англійською мовою, якщо не вказано інше.]

Цифровий авторитаризм є предметом розмов прийдешнього десятиріччя. Від технологій спостереження до використання штучного інтелекту для автоматичного цензурування в соціальних мережах і армій ботів — багато правителів сьогодні зосереджують у своєму розпорядженні все більш передові технологічні ресурси. Вони можуть обмежувати доступ до інформаційних потоків і всіляко впливати на громадську думку як всередині країни, так і в міжнародних масштабах з метою просування інтересів держави.

Загальновизнано, що Китай створив найбільш розвинуту на сьогодні форму цифрового авторитаризму [укр]. Це сталося завдяки технологічним досягненням країни, амбіціям Китаю як світової держави, величезній кількості населення і не в останню чергу — завдяки ідеологічному фундаменту, який обґрунтовує необхідність широкомасштабного нагляду і державного контролю над кіберпростором. У 2019 році Росія також запропонувала встановити більш пильний контроль влади над своїм сегментом інтернету, прийнявши закон про «суверенний інтернет». Міжнародні експерти зараз регулярно звертають увагу на очевидну схожість між двома підходами. Але наскільки точною вона є?

Зважаючи на те, що пекінська модель поширюється на сусідні країни, я запитав у Марії Рєпнікової, експертки з політичної комунікації в Китаї та порівняльної політології в напрямку аналізу ЗМІ в Китаї та Росії, наскільки Москва керується тими засобами контролю над кіберпростором, які застосовує Пекін.

Рєпнікова є доцентом кафедри глобальних комунікацій в Університеті Джорджії. Вона також є авторкою роботи «Медійна політика в Китаї: імпровізація влади в умовах авторитаризму», яка була опублікована у 2017 році у Видавництві Кембриджського університету. Її інтерв'ю для Global Voices опубліковано в скороченій формі.

Філіп Нубель: Провладні сили в Росії часто вказують на приклад Китаю, щоб обґрунтувати необхідність впровадження «суверенного інтернету» в Росії. Які є схожості та відмінності у тому, як офіційні заяви в Росії та в Китаї легітимізують цифровий авторитаризм?

Доцент Марія Рєпнікова, фото опубліковано з дозволу

Марія Рєпнікова: Однією з ключових схожостей у тому, як у Китаї і Росії обґрунтовують необхідність кібер-суверенітету, є акцент на кібер-безпеці або захисті державних кордонів від зовнішніх кібер-атак, а також від внутрішніх загроз екстремізму. У багатьох відношеннях ця риторика була не стільки запозичена Росією в Китаю, скільки поступово розвивалася всередині країни. У другій половині 2000-х років було впроваджено антиекстремістське законодавство, щоб контролювати традиційні ЗМІ, коли мова йшла про публікацію інформації державної ваги, а пізніше його адаптували для цифрового сектору. Останнім часом через зростання напруженості у відносинах із Заходом риторика про захист від зовнішніх сил, спрямована на легітимізацію суверенного інтернету, посилилась.

У Китаї, аналогічно, суверенітет спрямований на захист від втручання зовнішніх сил, особливо Заходу, і на підтримку соціальної стабільності всередині Китаю та на боротьбу проти екстремістів всередині країни, чи то національні меншини, чи то дисиденти чи будь-хто, хто розповсюджує чутки. Інша риторика, яка, на мій погляд, менш виражена в Росії, базується на необхідності сприяння національному технологічному розвитку і, відповідно, необхідності захисту національних технологічних гігантів через обмеження доступу західним кібер-компаніям.

Таке уявлення про технологічну незалежність стало прикладом для країн, що розвиваються.

Ф.Н.: Ви бачите більше схожостей чи відмінностей у тому, як Пекін і Москва управляють провладними арміями тролів, контролюють національні соціальні мережі та інтернет-компанії?

М.Р.: Якщо казати про стратегії управління, я бачу більше відмінностей. По-перше, китайська влада має ширший кадровий потенціал для пропаганди в цифровому середовищі. У зв'язку з цим інформаційні операції також значно більше спрямовані всередину країни, ніж назовніУ випадку з Росією ті операції тролів, які привернули увагу світової спільноти, були спрямовані на міжнародні кампанії з дезінформації; вони зосереджені переважно на руйнуванні легітимності влади в західних країнах і будь-якої згуртованості всередині ліберальної демократичної системи. Що стосується контролю над соціальними мережами, Китай має ширший людський капітал і більш передові технології. Наприклад, «Великий фаєрвол», який широко використовується в Китаї і який був оптимізований Пекіном, поки що не існує в Росії. Хоча російський законопроєкт про суверенний інтернет пропонує можливість ізоляції російського інтернету від глобальної мережі, поки що не зрозуміло, як це буде втілено на практиці. Це скоріше все ж таки базуватиметься на незграбних методах, ніж на постійному моніторингу і фільтруванні, як у Китаї.

Ф.Н.: Незалежні ЗМІ в Китаї фактично зникли після приходу до влади Сі Цзіньпіна у 2012 році. В Росії все ще існують незалежні інформаційні агентства, але вони перебувають під постійними атаками з боку Кремля. Як ви вважаєте, чи стане Росія зрештою схожою на Китай в плані вживання репресивних заходів до будь-якої форми інакомислення, чи відмінності між країнами та історичний контекст занадто сильні для цього?

М.Р.: Я думаю, що в Росії незалежні ЗМІ все ще мають більше свободи, ніж у Китаї. Частково це зумовлено тим, що ці інформаційні агентства мають вузьку аудиторію порівняно з Китаєм, тому режим менш стурбований їхніми критичними статтями і надає перевагу підходу, який полягає в ігноруванні, ізоляції та періодичному покаранні. Іншою відмінністю є підхід до управління ЗМІ. У Китаї режим надає перевагу багатоаспектному контролюванню, застосовуючи контроль як превентивно, так і постфактум. У Росії історія репресій кількох останніх десятиріч показала, що влада реагує нерегулярно, але безкомпромісно і або закриває ЗМІ, або застосовує фізичне насильство до журналістів. Цей підхід є більш ефективним для російської влади, враховуючи те, що вона має більш обмежені ресурси для управління ЗМІ, такі як робоча сила і технології. Китайський режим має і те, і те в достатньому об'ємі.

Зрештою відрізняється історія журналістської критики. В Китаї вона від самого початку була спрямована на внутрішньосистемний підхід і орієнтувалася на місцевих чиновників або місцеві проблеми, які могли бути порівняно легко вирішені державою. Для Росії більш характерна західна традиція, де журналістика відіграє роль четвертої влади і спрямована на викриття корупції на найвищому рівні та менш зацікавлена у тому, щоб виступати “радником” для держави. Я думаю, що ця відмінність пов'язана з досвідом політики гласності в Радянському Союзі та неспокійних 90-х, коли ЗМІ мали великий вплив. Це дуже відрізняється від радикального підходу до змін в Китаї у 1989 році, який у свою чергу перетворився на більш компромісний підхід до впливу на владу за допомогою критики. Проте, складно передбачити долю російських незалежних ЗМІ в довгостроковій перспективі. Багато чого залежатиме від почуття безпеки та популярності Володимира Путіна, а також від характеру соціальних процесів, які можуть виглядати як такі, що пов’язані з критикою ЗМІ або якимось чином викликані нею.

Ф.Н.: Чи можемо ми говорити про зближення Китаю і Росії з метою протистояння впливу Заходу? Якщо так, то в яких сферах цифрового управління Пекін та Москва вірогідніше за все співпрацюватимуть або матимуть схожу позицію?

М.Р.: Я думаю, що спільний порядок денний з питань «кібер-суверенітету» та просування цього порядку денного в межах міжнародних організацій є пріоритетом у сьогоднішній співпраці між Китаєм і Росією, яка направлена проти Заходу.

Хоча інструменти управління інтернетом в Пекіні та Москві все ще відрізняються, уряди обох країн повністю поділяють ідею того, що управління інтернетом має залишатися в руках держави, щоб протистояти свободі слова в інтернеті, яку просувають Сполучені Штати.

Почати обговорення

Шановні автори, будь ласка увійти »

Правила

  • Усі коментарі перевіряються модератором. Не надсилайте свій коментар більше одного разу, інакше він може бути ідентифікований як спам.
  • Будь ласка, ставтесь з повагою до інших. Коментарі, які містять мову ненависті, непристойність та особисті образи, не будуть опубліковані.