[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не зазначено інше.]
73-річний алжирський художник із Парижа Рашид Кораічі відомий в усьому світі завдяки використанню у своїх творах мистецтва цифр, букв, містичних символів та знаків. Він також є відвертим критиком викликів, з якими люди регулярно стикаються на Близькому Сході та в Північній Африці — від расизму до імміграції та бідності.
«Ми не можемо сидіти, склавши руки, і працювати абстраговано, наче в бульбашці, не думаючи про те, що нас оточує, і ситуацію в цілому», — сказав Кораічі в інтерв’ю Global Voices. «У багатьох країнах люди й досі неймовірно страждають».
У 2019 році у відповідь на руйнівні хвилі смертей мігрантів, які загинули у пошуках кращого життя, він створив у Тунісі кладовище під назвою «Jardin d’Afrique» («Сад Африки»), що має стати «місцем поховання та меморіалом для мігрантів, які загинули у Середземному морі». Тут уже поховано десятки жертв, що затонули.
Світогляд Кораічі знаходиться під сильним впливом суфізму, поезії, філософії та віршів Корану. Його роботи експонуються по всьому світу протягом десятиліть — від персональних виставок у Нью-Йорку до мистецьких ярмарків, таких як Friez та Ярмарок сучасного африканського мистецтва 1-54 Contemporary African Art Fair.
Художник, скульптор і каліграф, Кораічі включає в свої роботи вірші та цитати суфійських містиків, таких як Румі та Ібн аль-Арабі, а також твори палестинського поета Махмуда Дарвіша. Кораічі створює загадковий і живий Всесвіт, який дає глядачам можливість насолоджуватися його красою, не дивлячись на те, що ці слова є загадкою для багатьох.
Я висловлюю свою вдячність Дхії Сомайї (Dheeya Somaiya) з Aicon Art за можливість провести це інтерв’ю. Далі до вашої уваги фрагменти розмови з Рашидом Кораічі:
Омід Мемаріан (ОМ): Що є вашим найсильнішим натхненням, чимось, що протягом десятиліть спонукає вас створювати мистецтво, будь то скульптури, картини чи кераміка?
Рашид Кораічі (РК): Я здійснив мрію своєї матері. Моя мати багато малювала в молодому віці. Вона отримала головний приз Франції за малювання (на той час Алжир був французькою колонією). Я розвивався в цьому напрямку, часто під її наглядом. Коли я працював, вона стояла позаду мене і дивилася, як ідуть справи, як організується робота на полотні тощо. Для мене було дуже важливим відчуття її присутності за моєю спиною.
Це насправді було продовженням того, чим би вона хотіла займатися у молодому віці і, можливо, у дорослому житті, чого вона не змогла досягти з багатьох причин. Їй довелося припинити навчання після одруження. У неї було багато дітей, тому вона не могла займатись тим, чим хотіла б.
Створюючи свої роботи, я завжди бачу її, як вона готує їжу для всієї родини, потім вона встає за моєю спиною і дивиться на картину, над якою я працював кілька днів — і все це мовчки, не кажучи ані слова. Вона йде, і час від часу повертається знову. Я все ще відчуваю її погляд, її присутність за моєю спиною, навіть не усвідомлюючи цього; її ніжність, прихильність і бажання, щоб її син займався мистецтвом.
ОМ: Творчість Махмуда Дарвіша, відомого палестинського поета, часто присутня у ваших роботах, включаючи вашу виставку «Шлях троянд/ Бейрутська поема/ Нація у вигнанні». Що пов’язує вас із ним та його поезією? І як він постійно опиняється у вашому візуальному словнику?
РК: Дружба і зв’язок з Махмудом Дарвішем сягають кількох десятиліть. Безперечно, Махмуд Дарвіш є важливим поетом Палестинської справи, яка також стала великою справою для людей в усьому арабському світі, ісламському світі та людей у всіх країнах, які прагнуть миру та справжньої деколонізації, — адже сьогодні історія Палестини ставить перед усіма нами питання про своє минуле, сьогодення та, безумовно, майбутнє.
Коли Махмуд Дарвіш помер, було оголошено триденну національну жалобу, що рідко буває в державі, яка ледве існує як визначена територія, особливо для поета. Це говорить про його величезне значення.
Махмуд покинув Бейрут і оселився в Тунісі, де йому виділили будинок у Сіді-Бу-Саїді. Там у мене була майстерня. Цей будинок належав моєму другові, живописцю Алі Белааду. Він був художником і великою людиною. Ми були сусідами. Махмуд любив готувати, а я ні, і це стало початком того, що переросло в міцну дружбу. Ми бачилися щодня, проводили разом дні і вечори, а потім одного разу я сказав йому: «Слухай Махмуде, поки ти тут і поки я тут, давай творити разом, скільки зможемо, будемо рухатись уперед і розмірковувати».
Що мене цікавить у Махмуда Дарвіша — це його тексти: момент, історія, імпульс, що спричинили написання поетичного тексту. Мова йде не про ілюстрацію — я не ілюстратор, я художник.
Я також пов’язаний з Махмудом Дарвішем через Джалалуддіна Румі, який був духовним батьком Дарвіша. Навколо його духовності була робота, пов’язана з танцями та музикою, і це, зокрема, було направлено проти ісламістів, які забороняли радіо, телебачення, музику, танці та мистецтво. Румі — великий ісламський містик, який заснував власну філософію та світогляд. Танець як елемент —фундаментальна вісь його філософії та містики.
ОМ: Яка роль художників, особливо тих, хто має доступ до глобальних платформ, у формуванні та зміні наративів, щоб протистояти таким важливим проблемам сучасності, як імміграція, расизм і нетерпимість/ несправедливість?
РК: Ми не можемо сидіти, склавши руки, і працювати абстраговано, наче в бульбашці, не думаючи про те, що нас оточує і ситуацію в цілому. У багатьох країнах люди й досі неймовірно страждають.
Подивіться на досвід країн, які отримали незалежність: на жаль, майже всі країни, які повстали проти західної колонізації, опинились під п’ятою диктатора у своїй країні.
Це серйозно. Раніше у нас була чітка причина, за яку ми боролися. Багато навіть готові були за це померти. Але сьогодні ми бачимо, як наші лідери грабують свої країни і свій народ. Ми не можемо сидіти склавши руки і прийняти це. Подивіться на Алжир: після семи років жахливих воєн ми хотіли такого рівня існування, якого вони нам не дали. Наші лідери продовжували поводитися майже як диктатори, кати, окупанти. Можливо, все зміниться; світ змінився, і ми сподіваємось, що все буде інакше.
Сьогодні ми ясно бачимо акти расизму, які все ще відбуваються в Північній Америці, ми дуже добре бачимо міжплемінні акти расизму в Африці, як один лідер племені піднімає своє населення проти сусідів. Сьогодні в багатьох країнах ми живемо так, ніби нічого не навчилися з історії нашого континенту.
Нас, художників, запитують, і совість зобов’язує нас зайняти позицію. Не можна залишатися бездіяльним і нічого не робити.
ОМ: Слова, числа, символи та знаки — це основні елементи, які ви зображуєте естетично красиво та гармонійно вишукано. Який зв’язок між числами та словами у ваших роботах?
РК: Я думаю, що числа визначають шляхи нашого існування. Від зачаття до народження, до життя, до початку життя: це подорож, яка властива нам. Араби винайшли досить багато речей, включаючи відомі арабські цифри, які ми використовуємо, талісмани та елементи, які можна знайти в архітектурі текстів — вони завжди були основою структури візерунків малюнків та картин. Саме ця форма магії не є чорною магією чи просто магією, це справді алгебраїчне, математичне, філософське, а також містичне відображення, що походить від таємниці, таємниці письма, таємниці фігури.
Мене завжди цікавило написання літер, написання слів, композиція, яка стає майже мінімалістичною. Це може бути формою людоїдства: усього, що бачить око, всіх речей, на які потрапляє погляд. Зрештою, існує еволюція та рефлексія, які проводить мозок, а також наша чутливість і наш спосіб засвоювати і уявляти, що все це може дати і як передати це іншим.
Африканське мистецтво живить усі цивілізації, усі культури. Такі художники, як Пікассо, Матісс та багато інших, глибоко та всеосяжно занурювались в африканське мистецтво. Тому що ця земля щедра і родюча, вона справді велична. Насправді, ми маємо бути вдячні цьому чудовому континенту за можливість не лише існувати, але й за те, що він дає нам уроки, навіть якщо деякі люди хочуть загнати нас у глухий кут, наче ми сидимо в кінці класу. [Насправді] ми не сидимо в останньому ряду класу. Ми перші в класі, за винятком того, що ми бачили, як розграбовують наші культури, і час від часу ми згасаємо. На жаль, на нашому континенті ми дозволяємо іншим по-справжньому грабувати нас тихо і на всіх рівнях.
ОМ: Оскільки культурні/ релігійні символи, а також каліграфія домінують у ваших роботах, як, на ваш погляд, ваш твір сприймається аудиторією, яка може мати різне культурне та історичне підґрунтя?
РК: Я думаю, що всі люди можуть сприймати естетичні та красиві речі. Коли я сам буваю на виставках майя та інків, єгиптян, африканського мистецтва та інших, я бачу різноманітну аудиторію. Об’єкт має цінність і життя, він заряджений, і це не лише питання естетичної краси.
Всі люди приходять зі своєю життєвою історією, зі своїми поглядами, культурою, зі своїм минулим і намагаються осягнути речі. Можливо, ми не все сприймаємо однаково, але я вірю, що кожна людина наділена певною чутливістю, яку вона і використовує для пізнання.
Я думаю про історію мистецтва в часі, що минає, що змушує витвір або продовжувати існувати, або само по собі зникати. Так було в часи Мікеланджело або Леонардо да Вінчі, або інших, що жили до них, і навіть людей доісторичного періоду, коли вони малювали на стінах печер, вони не замислювались, що це буде існувати віками або тисячоліттями.
Люди створювали речі заради краси, але були також часи, коли вони — в пустелі або печері — хотіли помалювати на стінах просто заради розваги. Навіть сьогодні ви бачите, як діти беруть ручки і малюють на стіні або на столі.