Будинок культури радянської доби у Нью-Йорку у жовтні 2021 року, місце проведення “Нью-Йоркського літературного фестивалю”. Фото Олі Русіної, використовується з дозволу.

Цей текст – один з серії есеїв і статей, написаних українськими митцями, які залишаються в Україні після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Ця серія створена сумісно з  Folkowisko Association/Rozstaje.art. Проєкт фінансується Міжнародним вишеградським фондом, місія якого — просування ідей сталого регіонального співробітництва в Центральній Європі. 

У 2021 році у щоденних зведеннях Генерального штабу ЗСУ почав з’являтися населений пункт під назвою Нью-Йорк. Фраза про те, що у районі Нью-Йорка були обстріли, звучала б двозначно, тому медіа почали додавати до неї: “Нью-Йорк на Донеччині”.

Як у випадку багатьох міст на українському Сході, в економічному розвитку Нью-Йорка головну роль відіграли західноєвропейські поселенці, які наприкінці XIX та на початку XX століття розбудовували серед місцевих поселень металургійні заводи й шахти. У випадку Нью-Йорка це були німці-меноніти. Пізніше побутувало кілька легенд про те, чому німці вибрали американську назву: хтось говорив, що дружиною одного з них була уродженка США, яка сумувала за батьківщиною, ще хтось — що поселенці сподівалися на настільки ж швидкий розвиток нового містечка, як і в його заокеанського тезки. І на початку XX століття це справді було дуже прогресивне селище: тут був паровий млин, залізниця, пожежне депо, заводи, книгарня, освітні заклади.

Потім прийшла радянська влада, почалися репресії, а після Другої світової війни Нью-Йорк втратив і свою первісну назву. Звідтоді понад пів століття селище називалося — Новгородське. Через кілька років після початку агресії Росії на Сході України місцеві мешканці виступили за повернення історичної назви, і зрештою досягли свого. Так на мапі бойових дій на Сході України з’явився тезка американського мегаполіса — бо цей Нью-Йорк роками сусідив із лінією розмежування та окупованою територією. Горлівку, яка входить до російського маріонеткового утворення “ДНР”, видно з пагорба в центрі селища.

Панорама з пагорба у Нью-Йорку, жовтень 2021 року. Фото Олі Русіної, використовується з дозволу.

Скептики могли б зауважити, що екзотична назва нічого не змінює в житті типового провінційного містечка, яке впродовж багатьох років знаходилося у прифронтовій зоні. Але все ж Нью-Йорк привернув до себе увагу, і медіа, і самих його мешканців, бо боротьба за повернення історичної назви згуртувала активну частину місцевої громади. Активісти вберегли від демонтажу 4-поверховий паровий млин Пітера Діка, побудований 1903 року, який став місцевою пам’яткою (вже у 2022 він вигорів після влучання російської ракети). За пів року до повномасштабного вторгнення тут провели перший літературний фестиваль і презентували перше онлайн-видання селища — НьюЙоркер.City. Старшокласники з місцевих шкіл писали есеї про Нью-Йорк, п’ятеро переможців конкурсу встигли навіть отримати свій приз — поїздку до Києва та Львова, яка відбулася менш ніж за два місяці до повномасштабного вторгнення.

“Цього разу мені було страшніше, ніж у дитинстві”

Коли почалася війна на Сході України, Валерії було 10 років і вона мало що пам’ятає про ті часи. До 2022 року в Нью-Йорку навіть не лунали сирени. Але дітей вчили: якщо чуєш свист — значить, десь летить снаряд, але не в тебе; а якщо чуєш звук, схожий на шелест — терміново лягай на землю, найкраще в якусь заглибину. Дівчина каже:

24 лютого ти бачиш, що обстріляли не Краматорськ, Слов'янськ чи Торецьк, як бувало раніше (міста на Донеччині — авт.), а Харків, Одесу, Київ. Ти просто не розумієш, що відбувається. Можливо, з початком повномасштабної війни мені було так страшно через те, що ще лишилися якісь несвідомі дитячі спогади про початок війни 2014-го. У мене почали здавати нерви, я дуже боялася прильотів. Я вже була доросла і розуміла, які можуть бути наслідки цих вибухів, через це мені було страшніше, ніж у дитинстві. Я дуже добре розумію тих людей, які почули їх уперше.

Валерія, фото надане нею. Використовується з дозволу.

Нині дівчині 19, вона живе у Львівській області й цьогоріч планує вступати до університету, а поки працює в онлайн-виданні НьюЙоркер.City. Валерія та більшість активних підлітків селища кілька років тому згуртувалися в громадській організації “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка” (ІМУН), яка брала участь у фестивалі, проводила багато власних заходів та займалася просвітницькою діяльністю, зокрема долучилася і до повернення селищу історичної назви.

Батько Валерії загинув у лютому 2022 року, на самому початку повномасштабної війни, під час російського штурму. За декілька днів до загибелі він отримав контузію і мав би бути в лікарні, але відмовився від госпіталізації, аби залишитися з побратимами. Дівчина розповіла:

Про його загибель вже знали у селищі — ходили чутки, але нашій родині ще нічого точно не було відомо. Ми насправді розуміли, що щось відбувається, бо він перестав відповідати на повідомлення і дзвінки. Потім мені написав знайомий і питає: ‘Лєра, твій батько загинув?’. Ми з мамою стали дзвонити батьковим друзям. Знайома з батальйону ‘Айдар’, яка була на сусідніх позиціях, сказала: ‘Так, нас звідти евакуювали, а їх не змогли забрати, навіть поранених — бо росіяни продовжували штурмувати’. Там лишилося і батькове тіло. Мабуть, найгірше для мене було — це дізнатися про його загибель отак, із якихось чуток.

Мрії про повернення

Нині 22 людини з ІМУН розкидані по всій Україні, кілька опинилися за кордоном. Спочатку вони займалися гуманітарною допомогою для цивільних, а потім перейшли до допомоги військовим: збирали гроші та закуповували обладнання. Також зробили лінійку брендованого “нью-йоркського” одягу і трафарети з проукраїнськими написами, надсилали на фронт листівки й продукти, створили відеоролик для цивільних про надання першої медичної допомоги.

Дуже важко жити в евакуації, у незнайомому тобі місті чи країні. Хочеться додому. У нас насправді багато активних людей — вони, як і, власне, ми з нашою громадською організацією, повернуться і візьмуть на себе відбудову. Знаєш, зараз кажуть, що найбільш зруйновані міста та селища Донеччини не відбудовуватимуть. Але я думаю, що це вирішувати не президентові чи обласній владі, а тим людям, які захочуть і будуть там жити. Якщо вони захочуть відновити свої домівки, то зроблять це.

Гаслом другого Нью-йоркського літературного фестивалю мало бути «Деокупація майбутнього». «Ми хотіли разом вчитися мислити стратегічно і грати на довгу дистанцію попри постійну загрозу з боку Росії» — каже Вікторія Амеліна. До початку повномасштабного вторгнення вона встигла запланувати, кого хотіла б запросити восени 2022 року до Нью-Йорка. Але не всі вони зможуть приїхати навіть на оновлений фестиваль після перемоги. Так, репортер та військовий Олександр Махов з Луганська загинув у травні 2022 року.

Вікторія Амеліна перед колишнім місцем проведення “Нью-Йоркського літературного фестивалю” на початку 2023 року. Фото надане Вікторією Амеліною, використовується з дозволу.

Під час роботи над репортажем ми з Вікторією мали нагоду поговорити про майбутнє Нью-Йорка та його фестивалю особисто. Але, як і Олександр Махов, Вікторія уже також ніколи не приїде у містечко на Донеччині. 27 червня вона отримала важкі поранення, коли росіяни здійснили ракетний удар по центру Краматорська, влучивши у популярну кав’ярню “RIA”. Тоді загинуло 12 людей, серед них 3 дитини. Вікторія стала останньою, дванадцятою жертвою  — 1 липня вона померла у лікарні в Дніпрі. Тепер розвивати та продовжувати НЛФ планують друзі та родина Вікторії. Поки немає можливості зробити це у самому містечку, хочуть ініціювати освітні заходи для дітей та молоді в більш безпечному місці.

Авторка цього тексту разом з PEN Ukraine організувала кампанію зі збору коштів на проведення фестивалю.