“Сильні вибухи пролунали в Газі, коли Ізраїль завдав удару по анклаву. Міністерство охорони здоров'я Гази заявило, що 266 палестинців, у тому числі 117 дітей, були вбиті в результаті ізраїльських авіаударів за останні 24 години”. Скриншот із відео Reuters “Вибухи прогриміли вночі в Газі”, 22 жовтня 2023 року. Добросовісне використання. 

Ця історія була вперше опублікована “We Are Not Numbers” 19 жовтня 2023 року. Вона була написана Абдаллою аль-Джаззаром як особиста розповідь з-під безперервних бомбардувань Гази з боку Ізраїлю. Розповідь була оновлена й перероблена після інтерв'ю на X (раніше Twitter) між автором і Global Voices 23 жовтня 2023 року й публікується в рамках угоди про обмін контентом.

Після нападу Палестинського ісламського руху опору (ХАМАС), у результаті якого 7 жовтня загинуло 1400 ізраїльтян, Ізраїль розпочав широкомасштабну повітряну атаку на Газу. За даними ООН, кількість загиблих в Газі внаслідок ізраїльської атаки перевищила 5 000 осіб, причому жінки й діти становлять понад 62 відсотки від загальної кількості загиблих. Крім того, понад 15 273 особи були поранені, а припинення вогню наразі є неможливим.

Дії Ізраїлю також включають в себе “колективне покарання”, оскільки він перекрив постачання основних ресурсів, таких як їжа, вода, паливо та електроенергія, ставлячи під загрозу життя 2,5 мільйонів людей, що опинилися в пастці в Газі.

15 жовтня я прокинувся в жахливій реальності: важкі ракети падали на будинок мого сусіда. Салах Занун, доктор філософії в галузі бухгалтерського обліку, загинув разом з усією своєю родиною. Коли вони разом помирали в скорботі, на їхніх обличчях був відбитий увесь тягар цієї трагічної миті.

Я опинився серед них, непохитний у своїй рішучості розповісти світові про суворі реалії на місцях. Це моя розповідь про нещодавню ізраїльську агресію в Газі з перших вуст.

Була 5:00 ранку, коли Ізраїль обстріляв будинок Салаха. Я був глибоко засмучений і наляканий безперервним бомбардуванням, мені довелося дочекатися світанку, щоб поспішити й подивитися, чим я можу допомогти.

Коли я приїхав, то побачив сусідів, які об'єдналися, щоб розбирати завали. Мій двоюрідний брат Махмуд, який вже був там і допомагав, розповів мені про масштаби руйнувань. Усі члени сім'ї Салаха опинилися під завалами, окрім його 19-річної доньки Асіль, яка дивом вижила.

Через годину невтомних зусиль ми відкопали їхні бездиханні тіла. Салах, його дружина, сини Ахмед, Саїф та Іхаб, які любили грати у футбол на вулиці, і його дочка Каріма, яка була художницею-початківцем, пішли… назавжди.

Свідчити про біль і втрату було нестерпно, і, незважаючи на зусилля, ми не могли зменшити скорботу, яка оточила нас.

Я повернулася до тимчасового притулку, у якому ми зупинилися, – до будинку родичів, який прихистив кілька сімей, загалом 40 осіб. Наш власний будинок, розташований на східній стороні, зазнав сильних бомбардувань, що змусило нас тікати. З 15 жовтня ми були змушені евакуюватися з нашого тимчасового житла, залишившися вимушеними переселенцями, яким нікуди йти.

Я поділилася трагедією з матір'ю, моє серце було важким від горя. Вона вислухала, її голос тремтів, і відповіла: “Я тут з тобою, але я теж відчуваю страх і безпорадність, які нависли над нашим життям. Це Газа, де всі в небезпеці”.

На тлі цієї тривалої кризи на моєму серці лежав ще один тягар. Забезпечення базових потреб моєї сім'ї, постачання їжі та підтримання водопостачання перетворилося на страшну боротьбу, яка коштувала 200 шекелів (близько 50 доларів США, мої місячні заощадження).

Жахлива ситуація в Газі ще більше ускладнила цю проблему, оскільки запаси води критично зменшуються через брак електроенергії та палива, необхідного для роботи насосів. Обидва ці життєво важливі ресурси були перекриті Ізраїлем.

Я звернувся до десятків людей по допомогу. Хоча деякі не відповіли або не змогли зв'язатися зі мною через пошкоджену телефонну мережу, деяким вдалося допомогти. Зокрема мій дядько Валід, який сам живе в скромних умовах, взявся наповнити наші баки з водою. Це було нагадуванням про те, якою безцінною є родинна підтримка.

Хоча цього разу дядько допоміг мені, я залишався глибоко засмученим через те, що не міг забезпечити свою сім'ю засобами для існування.

Того ж фатального дня, 15 жовтня, о 17:00 я попрямував до центру міста Рафах, щоб взяти трохи їжі в мого близького друга Мохаммеда. Коли ми зустрілися, потужний вибух оглушив нас. Здавалося, світ навколо мене зруйнувався, і я вчепився в Мохаммеда, боячись за своє життя, коли пил і дим заповнили небо.

“Я помер?” – запитала я Мохаммеда, міцно стискаючи його руку. Мною оволоділи розгубленість і паніка. За мить ми дізналися, що Ізраїль завдав удару по Жіночій християнській асоціації, розташованій неподалік від нашого місця розташування. Я відчув непереборний шок і відразу сказав Мохаммедові: “Ми повинні знайти Алаа (нашого друга, який живе поруч з Жіночою християнською асоціацією) і переконатися, що з ним все гаразд”.

Ми з Мохаммедом вирушили туди, всього за 50 метрів від місця вибуху. Ми знайшли Жіночу християнську асоціацію в руїнах, а будинок Алаа був зруйнований. Його сім'я прийняла на себе основний удар: його батько Арафат Тарторі, брати Ясер і Абдалла та двоюрідний брат Мохаммед загинули. Сам Алаа був поранений, а його сестра – травмована. Я не міг стримати сліз, я нічого не міг зробити.

Я повернувся додому з тягарем цих болючих образів, що закарбувалися в моїй свідомості. Вони залишаться зі мною на все життя. Це стало суворим нагадуванням про крихкість існуванняі, з яким ми стикаємося в Газі.

Але це був не лише будинок Алаа; руйнування поширилися на інші будинки по сусідству – Джабер, Алсадаві, Альфраа, Хіджазай і Альрекай. Найбільше мені боліло те, що ці сім'ї були моїми друзями.

На зворотному шляху я отримав повідомлення від брата: наш будинок у східній частині Гази зазнав значних пошкоджень внаслідок сильних бомбардувань. Це був ще один нищівний удар, мої мрії про одруження розвіялися в одну мить.

У той час, як ми переживаємо постійні труднощі, я благаю вас молитися за жителів Гази. Ми втомилися, наше майбутнє залишається невизначеним, оскільки ми боремося з болісною реальністю етнічних чисток. Але навіть серед спустошливої темряви ми чіпляємося за проблиск надії, бо надія – це єдине, що підтримує нас у ці важкі часи.