Скріншот із Youtube-каналу «Архів військових кадрів», на якому українські солдати захищають будівлю у Києві.

Зважаючи на те, що російське вторгнення в Україну затягується, конфлікт дедалі більше концентрується у містах. Такі міста, як Маріуполь біля Чорного моря та Харків біля українсько-російського кордону були повністю оточені російськими військами і протягом кількох тижнів зазнавали щогодинних бомбардувань. 350 000 жителів Маріуполя опинилися у повній блокаді без їжі та води.

Столиця України Київ перебуває під атакою з початку вторгнення 24 лютого 2022 року. 8 березня Росія відкрила другий фронт на столицю з північного сходу, намагаючись її повністю оточити. Станом на 19 березня 2022 року, шість мільйонів людей були внутрішньо переміщеними особами, а 3 мільйони людей залишили країну.

Російські військові маневри еволюціонують від повільних наземних переміщень країною до агресивних бойових дій у міських умовах. Бойові дії дедалі більше переходять від управління критичними маршрутами постачання до контролю над ключовими районами. У новинах зазначається, що Росія вже вербує сирійських та чеченських бойовиків, які мають навички ведення бойових дій у міських умовах, чекаючи боїв за центри міст.

Цілком імовірно, що бойові дії у великих містах України значно уповільнять російський наступ. У 2016 році іракській армії чисельністю у 100 000 солдатів знадобилося понад вісім місяців, щоб захопити Мосул, місто, в якому проживає кілька тисяч бойовиків «Ісламської держави». У 1994 році 60 000 російських військовослужбовців витратили п'ять місяців у Чечні, намагаючись захопити її столицю Грозний.

Якщо врахувати попередній досвід наступу російських військ у містах Сирії та Чечні, то в Україні варто очікувати масових жертв, голоду та проблем з більшістю гуманітарних конвоїв. Росія може знову озброїти біженців, використати незаконні боєприпаси або покластися на тактичні ядерні удари по ключовій інфраструктурі, щоб досягти повної капітуляції України. Незалежно від методів, вторгнення Росії в Україну надалі посилюватиме одну з найбільших гуманітарних криз у Європі з часів Другої світової війни.

Російський досвід війни у містах

Декілька міжнародних військових і політичних експертів стурбовані тим, що напад Росії на Київ нагадуватиме бойові дії в Чечні та Сирії. Майкл Кофман, експерт Центру військово-морського аналізу, зазначив: «Я дуже стурбований тим, що це може, насправді, перетворитися на якусь міні-версію Грозного».

1994 року, незважаючи на очікування швидкої перемоги, 60 000 російських військовослужбовців витратили п'ять місяців у Чечні, намагаючись окупувати її столицю Грозний. Павло Грачов, міністр оборони Росії в 1992-1996 роках, прогнозував, що Росія зможе взяти Грозний, місто з населенням у 490 000 осіб, менш ніж за дві години за допомогою лише кількох десантників. Перед вторгненням Росія сподівалась, що чеченці не будуть чинити опір, а натомість вітатимуть війська, які вторглися.

Тут Росія порушила одне ключове правило пропаганди: обманюй інших, але не себе. Ось показовий приклад: у полку 90-ї танкової дивізії, 49 із 56 командирів взводів щойно закінчили академію; половина ніколи не стріляла бойовими набоями зі своїх танків. Багатьом сказали, що вони їдуть на навчальну місію, а не на війну до Чечні.

Напередодні Нового 1995 року, російські війська оточили Грозний з трьох сторін і почали вторгнення з півночі. Після важких втрат російської бригади «Майкоп» у перші дні вторгнення армія почала покладатись, насамперед, на артилерійську підтримку. 20 днів і ночей бомбардували Грозний, завдаваючи понад 3000 ударів на годину.

Коли російські війська увійшли до міста, то були не готові до міських боїв, що призвело до масових випадків братовбивства. Шари і кордони Грозного, що перекриваються, надавали перевагу оборонним військам, знайомим з будівлями, кварталами, метро і каналізаційними системами. Чеченці зняли або перетасували вуличні знаки, замінували дверні отвори та тіла солдатів.

У «Віснику військової медицини» генерал-майор В. С. Новіков зазначав, що після чотирьох місяців боїв «72 відсотки [солдат] мали ті чи інші психічні розлади (у 46 відсотків – симптоми астенічної депресії – безсоння, відсутність мотивації, тривожність, нервово-психічні розлади, емоційний стрес чи втома, а у інших 26% спостерігалися психотичні реакції, такі як підвищена тривожність чи агресивність, погіршення моральних цінностей чи міжособистісних відносин, а також депресія)». Симптоми посилювалися з кожнем днем перебування солдатів у містах. Війна також завдала незворотних збитків міським дітям. Один лікар під час війни зауважив, що діти «стали більш агресивними, нервовими, жорстокими».

Хоча російські збройні сили значно змінилися та модернізувалися з 1990-х років, вони використали аналогічні стратегії у Сирії. Під час громадянської війни в Сирії, частково завдяки підтримці російської авіації, битва за Алеппо у 2016 році стала однією з найбільш кровопролитних за всю війну. Бомбардувань зазнавали житлові будинки, ринки та школи. Понад 400 мирних жителів та 90 дітей було вбито, внаслідок обстрілів із застосуванням запальних та касетних боєприпасів, зброї, офіційно забороненої Протоколом III до Конвенції про звичайну зброю (КОО).

Російські офіцери та аналітики продовжували стверджувати, що всі їхні атаки були спрямовані на інфраструктуру супротивника. Олександр Лапін, генерал-полковник Центрального військового округу Росії, заявив, що російські авіаудари були націлені лише на логістичні маршрути супротивника, поклавши провину за бомбардування цивільного населення на антиасадівські сили.

За час участі Росії у сирійській громадянській війні, Організація із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) повідомила, що хімічна зброя застосовувалася, ймовірно, 17 разів. Москва цілеспрямовано затягувала розслідування ОЗХЗ, активно заперечуючи та приховуючи усі випадки застосування хімічної зброї у Сирії.

Під час нападу на громадянську інфраструктуру Сирії, Росія озброїла громадян, які залишали свої будинки, щоб дестабілізувати регіон. Починаючи з 2016 року, російські війська бомбардували 14 лікарень. Напади на міста змусили понад 10 мільйонів сирійців залишити свої будинки. У 2016 році тодішній прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу та колишній лідер Партії справедливості та розвитку (ПСР) заявили, що Росія «поводиться як терористична організація і змушує мирних жителів ставати біженцями».

Окба Мохаммад, журналіст Baynana, арабомовної правозахисної агенції в Іспанії, зазначив, що «Росія стала архітектором гуманітарних коридорів, які на думку сирійців, були повністю нею контрольованими. Наразі ця стратегія використовується в Україні. Росія, зазвичай, атакує мирних жителів, щоб за допомогою тиску досягнути вигоди».

Під час військових навчань російської армії, акцентується увага на містах, як на основних полях бою. Олександр Журавльов, генерал-полковник, який очолював російські війська в Сирії, у 2018 році висловлював занепокоєння щодо «незаконних збройних формувань», розквартированих у містах. Такі групи, як ІДІЛ, зосередяться на міській географії і «перетворять їх у фортеці». У підсумку, за останні чотири роки, російські військові збудували кілька центрів підготовки до бойових дій у містах.

Якщо Росія вирішить вести затяжну міську війну на території України, вона, швидше за все, триватиме роки і коштуватиме сотні тисяч життів. Мер Києва Віталій Кличко публічно заявив, що «кожний будинок, кожна вулиця, кожен блокпост чинитиме опір, якщо буде потрібно, до смерті». Мирні жителі по всій Україні готували коктейлі Молотова, змінювали вказівники на дорогах та брали участь у диверсіях.

Через військові невдачі в деяких містах, російська армія вже почала покладатися на артилерійські обстріли та невибіркове вбивство мирного населення. Напад Росії на театр у Маріуполі, внаслідок якого загинули 300 мирних жителів, є лише початком значно кривавішої кампанії у містах.

Щоб дізнатися більше, перегляньте наші тематичні статті про російське вторгнення в Україну.